401/171/23 Про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням як обвинуваченого, незаконним повідомленням про підозру - 24.07.2024 Прийняття

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 08 серпня 2019 року слідчім відділом Світловодського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі - ГУ НП в Кіровоградській області) внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань відносно скоєння ним кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачено частиною третьою статті 206-2, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною першою статті 172 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

25 жовтня 2019 року йому вручено повідомлення про підозру за вказаними статтями КК України (2341-14) .

Ухвалами слідчого судді його відсторонено від займаної посади Світловодського міського голови на строк до 10 грудня 2019 року, обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання на строк до 25 грудня 2019 року, накладено арешт у вигляді заборони відчуження нерухомого майна та транспортних засобів, які на праві власності належать ОСОБА_1

19 листопада 2019 року рішенням Світловодської міської ради Кіровоградської області № 1809 висловлено недовіру Світловодському міському голові ОСОБА_1 та достроково припинено його повноваження як міського голови.

10 грудня 2019 року розпорядженням Світловодського міського голови Кіровоградської області № 491-к за підписом секретаря міської ради Сапянова Ю. позивача звільнено з посади міського голови у зв`язку з достроковим припиненням повноважень.

19 червня 2020 року рішенням суду відмовлено в задоволенні його позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень та поновлення на посаді.

01 листопада 2021 року апеляційний суд своєю ухвалою закрив кримінальне провадження за обвинуваченням позивача на підставі пункту 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ) у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.

26 жовтня 2022 року постановою Верховного Суду в справі за обвинуваченням ОСОБА_1 колегія суддів надала роз`яснення, що закриттям кримінального провадження за пунктом 10 частини першої статті 284 КПК України не порушується принцип презумпції невинуватості щодо ОСОБА_1, оскільки при направленні обвинувального акта до суду поза межами строку досудового розслідування ОСОБА_1 навіть не набув статусу обвинуваченого, а тому закриття провадження судом не може мати для нього жодних негативних правових наслідків.

Отже, він незаконно перебував під слідством та судом з 25 жовтня 2019 року по 26 жовтня 2022 року, що становить 3 роки 1 день.

Просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 1 206 000,00 грн компенсації моральної шкоди, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати; 224 415,50 грн компенсації витрат з оплати наданої юридичної (правової) допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду справи; 45 000,00 грн компенсації витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

13 вересня 2023 року рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що наведена у пункті 10 частини першої статті 284 КПК України підстава для закриття кримінального провадження до реабілітуючих не відноситься, таке закриття кримінального провадження саме собою не свідчить про незаконність всіх дій органу досудового розслідування, вчинених у його межах. Вчинені в межах такого кримінального провадження процесуальні дії, що обмежують права громадян, не є самостійною підставою для автоматичного відшкодування завданої особі шкоди в порядку та розмірах, передбачених частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (далі - Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) ), тому позивач не вправі вимагати безумовного відшкодування моральної шкоди, яка могла бути йому завдана в процесі розслідування, на підставі частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

12 грудня 2023 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна на користь ОСОБА_1 163 000,00 грн компенсації моральної шкоди та 5 134,50 грн у рахунок витрат на правничу допомогу. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач перебував під судом та слідством, проте щодо нього не було встановлено достатніх доказів для доведення винуватості та ухвалення вироку, що є достатньою підставою для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди і узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення витрат на правничу допомогу, які понесені позивачем у зв`язку з розглядом кримінальної справи № 12019120270001134, оскільки розподіл цих витрат має вирішуватись під час розгляду кримінальної справи.

Що стосується витрат на правничу допомогу в цій справі, колегія суддів виснувала про необхідність стягнення із держави на користь ОСОБА_1 документально підтверджених понесених витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог у розмірі 5134,50 грн.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги ГУ НП в Кіровоградській області

05 січня 2024 року представник ГУ НП в Кіровоградській області - Стояновські Д. І. засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року скасувати, рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2023 року залишити в силі.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 09 вересня 2019 року в справі № 591/6379/16-ц (провадження № 61-7373св19), про те, що позовні вимоги, заявлені на підставі Закону № 266/94-ВР (266/94-ВР) задоволенню не підлягають, оскільки позивач не наполягав на доведенні розгляду кримінальної справи до кінця із постановленням виправдувального вироку та подав клопотання про закриття кримінальної справи у зв`язку з декриміналізацією діянь, що, у свою чергу, не є реабілітуючою підставою закриття кримінального провадження, не виправдовує особу, яка вчинила діяння, яке визнавалось злочином на момент його вчинення, і не тягне набуття особою права на відшкодування моральної шкоди за вказаним Законом;

- від 06 травня 2020 року в справі № 591/4695/17 (провадження № 61-44996св18), про те, що декриміналізація діяння не є реабілітуючою підставою закриття кримінального провадження, не виправдовує особу, що вчинила діяння, яке визнавалось злочином на момент його вчинення, і не тягне набуття особою права на відшкодування моральної шкоди за Законом № 266/94-ВР (266/94-ВР) ;

- від 18 листопада 2020 року в справі № 199/7894/19 (провадження № 61-4206св20), про те, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КК України, закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 284 КК України у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення, що не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила діяння, а тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди за Законом № 266/94-ВР (266/94-ВР) .

Представник ГУ НП в Кіровоградській області - Стояновські Д. І. вважає, що наведена в пункті 10 частини першої статті 284 КПК України підстава для закриття кримінального провадження до реабілітуючих не відноситься, таке закриття кримінального провадження саме собою не свідчить про незаконність усіх дій органу досудового розслідування, вчинених у його межах, що виключає можливість відшкодування моральної шкоди.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно розрахував розмір судового збору, який стягнув з відповідачів, оскільки виходив із розміру заявлених позовних вимог позивача, а не задоволених судом.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Дашко М. В.

17 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дашко М. В. через систему "Електронний суд" надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах:

- Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), про те, що відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються в кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, небхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи;

- Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості;

- Верховного Суду від 31 березня 2023 року в справі № 724/2182/21 (провадження № 61-9581св22), про те, що на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода в розмірі, кратному 1,5 мінімальним заробітним платам, що діяв на момент розгляду справи судом першої інстанції;

- Верховного Суду від 03 травня 2023 року в справі № 336/3964/20 (провадження № 61-3800св22), про те, що кримінальне переслідування з боку органів досудового розслідування і прокуратури призвело до необхідності здійснення позивачем витрат на правову допомогу (захист) у кримінальному провадженні. Колегія суддів виснувала, що завдана позивачу шкода, сплачена в зв`язку з наданням правової допомоги у кримінальному провадженні, в розмірі 30 000 грн відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги керівника Кіровоградської обласної прокуратури Стрелюка Я. В.

19 січня 2024 року керівник Кіровоградської обласної прокуратури Стрелюк Я. В. засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року скасувати, рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2023 року залишити в силі.

- Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати;

- Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 463/1380/15-ц (провадження № 61-18982св18), від 06 березня 2019 року в справі № 161/10842/15-ц (провадження № 61-20009св18), від 18 листопада 2020 року в справі № 199/7894/19 (провадження № 61-4206св20), від 14 липня 2021 року в справі № 766/8892/17, про те, що не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР (266/94-ВР) звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністією, декриміналізацією, відмовою потерпілого від обвинувачення тощо;

- Верховного Суду від 03 травня 2023 року в справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22), про те, що указана в пункті 10 частини першої статті 284 КПК України підстава для закриття кримінального провадження до реабілітуючих не відноситься;

- Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 613/853/20 (провадження № 61-9712св23), про те, що нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається;

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), оскільки позивач не довів наявність трьох обов`язкових умов для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

Зазначав, що в постанові від 30 серпня 2023 року в справі № 759/25340/21 (провадження № 61-687св23) Верховний Суд виснував, що позивачка, яка звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування майнової і моральної шкоди, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI (3674-17) ) звільнена від сплати судового збору. Тому вважав, що судові рішення у частині стягнення судового збору не відповідають вимогам пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI.

Заявник вказував також про неврахування судом апеляційної інстанції постанов Верховного Суду від 02 вересня 2020 року в справі № 607/8203/18, від 20 січня 2021 року в справі № 686/27885/19, від 19 грудня 2022 року в справі № 466/4560/20.

Відзиви на касаційні скарги від учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

29 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ГУ НП в Кіровоградській області - Стояновські Д. І. на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року. Витребувано із Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області цивільну справу № 401/171/23.

29 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою керівника Кіровоградської обласної прокуратури Стрелюка Я. В. на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року. Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови апеляційного суду до закінчення касаційного провадження.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

21 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 206-2, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною першою статті 172 КК України (т. 1, а. с. 23-32).

31 жовтня 2019 року ухвалою слідчого судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області підозрюваного ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади Світловодського міського голови на строк, що не перевищує два місяці до 10 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 55-63).

08 листопада 2019 року ухвалою слідчого судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з 08 листопада до 25 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 64).

08 листопада 2019 року ухвалою слідчого судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області накладено арешт у вигляді заборони відчуження на належне ОСОБА_1 нерухоме майно (т. 1, а. с. 65-78).

19 листопада 2019 року рішенням Світловодської міської ради від 19 листопада 2019 року № 1809 "Про висловлення недовіри та припинення повноважень Світловодського міського голови ОСОБА_1" Світловодському міському голові ОСОБА_1 висловлено недовіру та достроково припинено його повноваження як Світловодського міського голови (т. 1, а. с. 53).

26 листопада 2019 року ухвалою слідчого судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області накладено арешт у вигляді заборони відчуження на рухоме майно - транспортних засобів, які на праві власності належать ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 79-87).

10 грудня 2019 року розпорядженням Світловодського міського голови за підписом секретаря міської ради Ю. Сапянова № 491-к "Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1" ОСОБА_1 звільнено з посади Світловодського міського голови в зв`язку з достроковим припиненням повноважень згідно з пунктом 2 статті 79 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" з 10 грудня 2019 року у зв`язку з припиненням дії з 10 грудня 2019 року відсторонення за рішенням слідчого судді (т. 1, а. с. 54).

22 січня 2020 року першим заступником керівника Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області радником юстиції Рубаном В. В. затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019120270001134 від 08 серпня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 206-2, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366, частиною першою статті 172 КК України (т. 1, а. с. 33-39).

13 серпня 2020 року ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019120270001134 повернуто прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК України (4651-17) та усунення недоліків (т. 1, а. с. 88-90).

01 листопада 2021 року ухвалою Кропивницького апеляційного суду ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 серпня 2020 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019120270001134 від 08 серпня 2019 року повернуто прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК України (4651-17) та усунення виявлених недоліків - скасовано. Кримінальне провадження № 12019120270001134 від 08 серпня 2019 року за обвинуваченням, зокрема ОСОБА_1, закрито на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру, визначеного статтею 219 КПК України. Скасовано всі заходи забезпечення у кримінальному провадженні. У клопотанні захисника - адвоката Коссова С. О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 про повернення обвинувального акта прокурору - відмовлено (т. 1, а. с. 91-99).

Вказаною ухвалою встановлено, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019120270001134, незважаючи на те, що складений слідчим та затверджений прокурором 22 січня 2020 року, однак направлений прокурором до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області згідно із супровідним листом 30 січня 2020 року та отриманий місцевим судом 31 січня 2020 року, тобто поза межами строку досудового розслідування у кримінальному провадженні, що свідчить про очевидне порушення прокурором вимог кримінального процесуального законодавства України, а саме вимог частини першої та пункту 4 частини третьої статті 219 КПК України. Водночас строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні не продовжувався в порядку частини третьої статті 294 КПК України, а також строк не зупинявся відповідно до статті 280 КПК України, а, отже, звернення прокурора до суду з обвинувальним актом відбулося поза межами строків досудового розслідування, оскільки обвинувальний акт був звернений до суду з порушенням строків досудового розслідування, що є порушенням норм кримінального процесуального закону.

Також в ухвалі суду зазначено, що, виходячи із засад законності та дотримання розумних строків у справі, продовження кримінального провадження стосовно особи, щодо якої встановлені та підтверджені підстави для закриття кримінального провадження суперечить цим засадам, а тому висловлена під час апеляційного розгляду незгода ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Коссова О. В. із закриттям провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України з посиланням, що це не є реабілітуючою підставою, не може бути врахована судом апеляційної інстанції, оскільки приписи пункту 10 частини першої статті 284 КПК України не передбачають можливості продовження кримінального провадження з метою реабілітації обвинуваченого (засудженого) або з інших причин. Вказана норма є імперативною, тобто нормою прямої дії, і в усякому випадку за наявності підстав для закриття провадження кримінальне провадження повинно бути закрито.

Ухвала Кропивницького апеляційного суду від 01 листопада 2021 року була предметом перегляду в касаційному порядку Верховним Судом.

26 жовтня 2022 року постановою Верховного Суду ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 01 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційні скарги прокурора та захисника Коссова С. О. в інтересах ОСОБА_1 - без задоволення. Верховний Суд зазначив, що таким рішенням не порушується принцип презумпції невинуватості щодо ОСОБА_1, оскільки при направленні обвинувального акта до суду поза межами строку досудового розслідування він навіть не набув статусу обвинуваченого, тому закриття провадження судом на підставі положень пункту 10 частини першої статті 284 КПК України не може мати для нього жодних негативних правових наслідків (т. 1, а. с. 101-108).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг та виснував, що касаційні скарги представника ГУ НП в Кіровоградській області - Стояновські Д. І., керівника Кіровоградської обласної прокуратури Стрелюка Я. В. та представника ОСОБА_1 - адвоката Дашка М. В. підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо відшкодування моральної шкоди

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом № 266/94-ВР (266/94-ВР) .

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із статтею 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Відповідно до статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР (266/94-ВР) , є вичерпним.

Вказаний Закон пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься статті 284 КПК України. Вони, в свою чергу, класифікуються за декількома критеріями.

Верховний Суд у своїх постановах від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22), від 06 грудня 2023 року у справі № 183/4922/20 (провадження № 61-6018св23), 20 березня 2024 року у справі № 369/1055/21 (провадження № 61-2949св23) виснував, що підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.

Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом № 266/94-ВР (266/94-ВР) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 25 березня 2020 року в справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) та інші).

Нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Правова позиція щодо відсутності передбачених Законом № 266/94-ВР (266/94-ВР) підстав для відшкодування моральної шкоди особі, кримінальне провадження відносно якої було закрито з нереабілітуючих підстав, неодноразово висловлювалось судом касаційної інстанції.

Верховний Суд виснував, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністію, декриміналізацією, відмовою потерпілого від обвинувачення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону (постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 463/1380/15-ц; від 06 березня 2019 року в справі № 161/10842/15-ц; від 23 жовтня 2019 року в справі № 646/1591/18; від 20 листопада 2019 року в справі № 369/1591/18; від 18 листопада 2020 року в справі № 199/7894/19; від 14 липня 2021 року в справі № 766/8892/17).

Аналогічні висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 03 травня 2023 року в справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22), від 06 грудня 2023 року в справі № 183/4922/20 (провадження № 61-6018св23), 20 березня 2024 року в справі № 369/1055/21 (провадження № 61-2949св23).

Тобто Верховний Суд неодноразово та послідовно робив висновки щодо застосування норм права при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, й вказані висновки застосовуються судами при розгляді подібних спорів.

У справі, що переглядається, встановлено, що 01 листопада 2021 року ухвалою Кропивницького апеляційного суду у справі № 401/217/20 ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 серпня 2020 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019120270001134 від 08 серпня 2019 року повернуто прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК України (4651-17) та усунення виявлених недоліків, скасовано. Кримінальне провадження № 12019120270001134 від 08 серпня 2019 року за обвинуваченням, зокрема ОСОБА_1, закрито на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру, визначеного статтею 219 КПК України.

Ухвалу суду мотивовано тим, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019120270001134 від 08 серпня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернено прокурором до суду лише 31 січня 2020 року, тобто після завершення двомісячного строку досудового розслідування, який закінчився 25 січня 2020 року, а злочини, які інкримінуються обвинуваченим, не відносяться до категорії тяжких чи особливо тяжких злочинів проти життя та здоров`я особи, тому в цьому випадку підлягають застосуванню положення пункту 10 частини першої статті 284 КПК України (т. 1, а. с. 88-99).

Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року підтвердив правильність застосування судом апеляційної інстанції вимог кримінально-процесуального закону, відхиливши доводи прокурора. Суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційної суду про те, що приписи пункту 10 частини першої статті 284 КПК України не передбачають можливості продовження кримінального провадження з метою реабілітації особи або з інших причин. Вказана норма є імперативною, й за наявності передбачених законом підстав кримінальне провадження має бути закрито.

При цьому колегія суддів встановила, що таким рішенням не порушується принцип презумпції невинуватості щодо ОСОБА_1, оскільки під час направлення обвинувального акта до суду поза межами строку досудового розслідування він навіть не набув статусу обвинуваченого, тому закриття провадження судом на підставі положень пункту 10 частини першої статті 284 КПК України не може мати для нього жодних негативних правових наслідків (т. 1, а. с. 101-108).

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).

Відповідно до абзацу першого пyнкту 10 частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

У частині дев`ятій статті 284 КПК України передбачено, що якщо закінчилися строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру, встановлені частиною першою статті 219 цього Кодексу, слідчий суддя може винести ухвалу про закриття кримінального провадження за клопотанням іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника.

Водночас ні частина друга статті 284 КПК України, у якій передбачено підстави для закриття кримінального провадження виключно судом, ні частина сьома статті 284 КПК України, якою визначаються випадки обов`язкового ухвалення виправдувального вироку чи постановлення ухвали про закриття кримінального провадження судом, не покладають на суд обов`язок закрити кримінальне провадження у випадку встановлення підстави, передбаченої пунктом 10 частини першої статті 284 КПК України.

Указана у пункті 10 частини першої статті 284 КПК України підстава для закриття кримінального провадження до реабілітуючих не відноситься, а тому, враховуючи за аналогією положення частини дев`ятої статті 284 КПК України, обов`язковою умовою для прийняття судом такого рішення є наявність відповідного процесуального приводу - клопотання учасника судового провадження.

Такі висновки висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду 23 лютого 2023 року у справі № 372/2485/20.

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22) зробив аналогічні висновки і вказав, що позивач надав свою згоду (заявив відповідне клопотання) на завершення кримінального провадження через завершення процесуальних строків досудового розслідування з нереабілітуючих підстав, не використав своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та наполягав на цій позиції в суді апеляційної інстанції. отже, позивач клопотав перед судом на застосуванні такої форми завершення кримінального провадження, яка не виправдала та не реабілітувала його та не довела незаконності усіх процесуальних рішень, здійснених органом досудового розслідування відносно нього.

У справі, що переглядається, обставини є іншими, а саме встановлено, що представник ОСОБА_1 - адвокат Коссов С. О. у справі № 401/217/20 не заявляв про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування, а навпаки - просив ухвалу суду першої інстанції про повернення обвинувального акта прокурору в частині щодо обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без змін з метою доведення його невинуватості, а потім оскаржив ухвалу апеляційного суду у касаційному порядку.

Зазначене підтверджено і у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 407/217/20, у якій колегія суддів виснувала, що закриття провадження судом на підставі положень пункту 10 частини першої статті 284 КПК України не може мати для ОСОБА_1 . жодних негативних правових наслідків, оскільки при направленні обвинувального акта до суду поза межами строку досудового розслідування він навіть не набув статусу обвинуваченого.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що підстава, наведена у пункті 10 частини першої статті 284 КПК України, для закриття кримінального провадження до реабілітуючих не відноситься, однак зазначена обставина не спростовує факт наявності повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, обранні запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання та застосування такого запобіжного заходу.

Крім того, 01 листопада 2021 року в ухвалі Кропивницького апеляційного суду у справі № 401/217/20 вказано, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019120270001134, незважаючи на те, що складений слідчим та затверджений прокурором 22 січня 2022 року, однак направлений прокурором до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області згідно супровідного листа лише 30 січня 2020 року, та отриманий місцевим судом 31 січня 2020 року, тобто за межами строку досудового розслідування за цим кримінальним провадженням, що свідчить про очевидне порушення прокурором вимог кримінального процесуального законодавства України, а саме вимог частини першої та пункту 4 частини третьої статті 219 КПК України.

Водночас строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні не продовжувався в порядку частини третьої статті 294 КПК України, а також строк не зупинявся відповідно до статті 280 КПК України, а отже, в цьому випадку звернення прокурора до суду з обвинувальним актом відбулося поза межами строків досудового розслідування, оскільки обвинувальний акт був звернений з порушенням строків досудового розслідування, що є порушенням норм кримінального процесуального закону.

Тобто в ухвалі суду апеляційної інстанції встановлено незаконність інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян відповідно до статті 2 Закону № 266/94-ВР.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) звертала увагу, що необхідною підставою для покладення на державу відповідальності у вигляді стягнення шкоди за рішення, дії, бездіяльність органу державної влади є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач.

Проаналізувавши вищезазначені обставини в їх сукупності Верховний Суд вважає правильним висновок апеляційного суду, що позивач довів наявність вказаних умов для відшкодування шкоди.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. рішення ЄСПЛ у справах "C. G. та інші проти Болгарії" від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgariа, заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91), § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11), § 65).

У справі "Шульгін проти України" (заява № 29912/05) ЄСПЛ звертав увагу, що українське законодавство передбачає можливість вимагати компенсацію будь-кому, хто став жертвою незаконного кримінального переслідування, затримання та/або засудження. Крім того в цьому рішенні Суд застерігав від надмірного формалізму при вирішенні питання про відшкодування шкоди.

За встановлених у розглядуваній справі обставин ОСОБА_1 зазнав кримінального переслідування з боку органів досудового розслідування і прокуратури, яке супроводжувалось втручанням у його права та приватне життя. Законність цього кримінального переслідування не була доведена уповноваженими органами у встановленому порядку та в межах відповідного розслідування.

Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 та інших виснував, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) виснувала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи.

Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц виснувала, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) звернула увагу, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" встановлено у 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - 6700,00 грн.

Період перебування позивача під слідством і судом складає 24 місяці та 5 днів (з 25 жовтня 2019 року (момент повідомлення про підозру) до 01 листопада 2021 року (закриття кримінального провадження), тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 160 800,00 грн (6 700,00 грн х 24 місяці).

Суд апеляційної інстанції, під час визначення у розглядуваній справі розміру відшкодування моральної шкоди врахував принципи розумності, справедливості та співмірності, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, те, що запобіжним заходом щодо ОСОБА_1 у справі № 401/217/20 було обрано особисте зобов`язання, а також те, що держава, через запроваджену нею систему судового контролю на стадії досудового розслідування забезпечила здійснення ефективного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 у кримінальному провадженні та запобігла настанню більш значних негативних наслідків.

Тобто обставини щодо розміру моральної шкоди встановлено судом апеляційної інстанції як судом факту, досліджені надані докази та зроблена їх правова оцінка.

З огляду на вказані принципи та обставини колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про необхідність стягнення із держави на користь ОСОБА_1 163 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, що не менший, ніж гранично встановлений мінімум і водночас не приводить до безпідставного збагачення позивача. Такий розмір моральної шкоди не суперечить ні частині третій статті 13 Закону № 266/94-ВР, ні усталеній практиці Верховного Суду та ЄСПЛ, а також спростовує доводи представника позивача про необхідність збільшення розміру стягуваної моральної шкоди з урахуванням обставин справи.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції не вбачає.

Інші доводи касаційної скарги представника позивача на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судом апеляційної інстанції як суду факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.

Посилання ГУ НП в Кіровоградській області у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, у яких суд виснував про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, не можуть бути взяті до уваги, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини:

- у справі № 591/6379/16-ц кримінальну справу в частині висунутого позивачу обвинувачення закрито за результатами розгляду клопотання обвинувачених про закриття кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України, внаслідок декриміналізації;

- у справі № 591/4695/17 позивач подав клопотання про закриття кримінальної справи у зв`язку з декриміналізацією діянь, які йому інкримінувались;

- у справі № 199/7894/19 кримінальне правопорушення відносно позивача було закрито на підставі пункту сьомого частини першої статті 284 КК України у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення.

Посилання керівника Кіровоградської обласної прокуратури Стрелюка Я. В. на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, у яких суд виснував про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, не можуть бути взяті до уваги, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини:

- у справі № 641/8857/17 позивач реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством у цивільній справі № 641/6086/16-ц, у якій на його користь стягнуто 10 000,00 грн моральної шкоди, завданої прокуратором у зв`язку з закриттям кримінального провадження за відсутності в діях позивача складу кримінальних правопорушень;

- у справі № 236/893/17 кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати;

- у справі № 463/1380/15-ц позивач не наполягав на доведенні розгляду справи до кінця із постановленням виправдувального вироку та не заперечував проти закриття кримінальної справи у зв`язку з декриміналізацією діянь;

- у справі № 161/10842/15-ц будучи фактично притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, без застосування судом покарання, у зв`язку зі спливом строків давності, позивач не був повністю реабілітований;

- у справі № 199/7894/19 кримінальне правопорушення відносно позивача, передбачене частиною першою статті 122 КК України, закрито на підставі пункту сьомого частини першої статті 284 КК України у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення;

- у справі № № 686/14821/21 позивач клопотав перед судом про застосування такої форми завершення кримінального провадження, яка не виправдала та не реабілітувала його та не довела незаконності усіх процесуальних рішень, здійснених органом досудового розслідування відносно нього;

- у справі № 613/853/20 за відсутності інформації про місцезнаходження матеріалів справи, а тому відсутності відомостей про ухвалення стосовно позивача виправдувального вироку або ухвали про закриття провадження щодо нього з реабілітуючих підстав, які б дали суду можливість однозначно стверджувати про незаконність притягнення до кримінальної відповідальності, незаконність застосування запобіжного заходу, відсутні підстави для відшкодування шкоди;

- у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) розглядався позов про відшкодування шкоди, завданої втратою майна та упущеної вигоди.

Тобто доводи касаційних скарг ГУ НП в Кіровоградській області та керівника Кіровоградської обласної прокуратури Стрелюка Я. В. не спростовують висновків судів апеляційного суду щодо відшкодування на користь позивача моральної шкоди.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу (захист) у кримінальному провадженні

Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення витрат на правничу допомогу, які понесені позивачем у зв`язку з розглядом кримінальної справи № 12019120270001134, вважаючи, що розподіл цих витрат має вирішуватись під час розгляду кримінальної справи.

З таким висновком колегія суддів не погоджується.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Положеннями КПК України (4651-17) визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18), від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) вказано, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, серед іншого, просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свою користь 224 415,50 грн у рахунок компенсації витрат, понесених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI (5076-17) ) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

У справі, яка переглядається, на підтвердження витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні сторона позивача надала:

- договір про надання правової допомоги від 26 жовтня 2019 року № 17-19, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Коссовим С. О. у кримінальному провадженні № 12019120270001134 від 08 серпня 2019 року (т. 1, а. с. 109);

- квитанцію від 26 жовтня 2019 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Коссову С. О. авансу у розмірі 20 000,00 грн (т 1, а. с. 112);

- попередній розрахунок від 14 листопада 2019 року за договором про надання правової допомоги від 26 жовтня 2019 року № 17-19 на суму 20 283,60 грн (т. 1, а. с. 110);

- квитанцію від 14 листопада 2019 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Коссову С. О. 20 000,00 грн (т 1, а. с. 111);

- попередній розрахунок від 13 грудня 2019 року за договором про надання правової допомоги від 26 жовтня 2019 року № 17-19 на суму 22 329,55 грн (т. 1, а. с. 113);

- квитанцію від 13 грудня 2019 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Коссову С. О. 20 000,00 грн (т 1, а. с. 114);

- попередній розрахунок від 02 січня 2020 року за договором про надання правової допомоги від 26 жовтня 2019 року № 17-19 на суму 15 464,20 грн (т. 1, а. с. 115);

- квитанцію від 02 січня 2020 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Коссову С. О. 20 000,00 грн (т 1, а. с. 116);

- попередній розрахунок від 03 вересня 2020 року за договором про надання правової допомоги від 26 жовтня 2019 року № 17-19 на суму 22 573,20 грн (т. 1, а. с. 117);

- квитанцію від 03 вересня 2020 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Коссову С. О. 20 000,00 грн (т 1, а. с. 118);

- попередній розрахунок від 15 квітня 2021 року за договором про надання правової допомоги від 26 жовтня 2019 року № 17-19 на суму 22 455,65 грн (т. 1, а. с. 119);

- договір про надання правової допомоги від 01 жовтня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Дашком М. В., у кримінальному провадженні № 12019120270001134 від 08 серпня 2019 року (т. 1, а. с. 125, 126);

- акт про надані послуги та квитанцію від 01 жовтня 2022 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Дашку М. В. 15 000,00 грн (т 1, а. с. 127, 128).

Таким чином, документально підтверджені витрати позивача на юридичну допомогу у кримінальному провадженні становлять 115 000,00 грн.

Інші докази на підтвердження витрат позивача на юридичну допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги від 27 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Коссовим С. О. в адміністративному судочинстві, попередні розрахунки та квитанції про сплату коштів на виконання цього договору не можуть бути взяті до уваги, оскільки стосуються інших справ в адміністративному провадженні.

Квитанції про сплату грошових коштів Адвокатському об`єднанню "АФ "Волосян Пільгуй і партнери" також до уваги колегією суддів не беруться, оскільки не надано доказів, що кошти сплачені на надання правової допомоги у кримінальному провадженні № 12019120270001134.

Верховний Суд погоджується, що кримінальне переслідування ОСОБА_1 органами досудового розслідування і прокуратури призвело до необхідності здійснення ним витрат на правову допомогу (захист) у кримінальному провадженні у розмірі 115 000,00 грн, що документально підтверджені, відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони.

Про стягнення витрат за проведення судових експертниз позивач у позовній заяві не заявляв (т. 1, а. с. 13).

Що стосується витрат на правничу допомогу у цій справі, колегія суддів виснувала про необхідність стягнення із держави на користь ОСОБА_1 документально підтверджених понесених витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог у розмірі 8 745,68 грн, тому постанова апеляційного суду у цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині.

Щодо судових витрат

ГУ НП в Кіровоградській області та керівник Кіровоградської обласної прокуратури у касаційних скаргах зазначили, що суд апеляційної інстанції неправильно розрахував розмір судового збору у розмірі 31 012,50 грн, який стягнув з відповідачів, оскільки виходив із розміру заявлених позовних вимог позивача, а не задоволених судом.

Такі доводи колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Заявлені позивачем позовні вимоги у загальному розмірі 1 430 415,50 грн (1 206 000,00 + 224 415,50), апеляційний суд задовольнив частково на суму морального відшкодування 163 000,00 грн.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідачів апеляційний суд мав стягнути судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 4 075,00 грн (1 630,00 + 2 445,00), тобто по 2 037,50 грн з кожного.

Тому у цій частині постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

За подання касаційних скарг відповідачі мали сплатити по 3 260,00 грн (1 630,00*200%).

За подання касаційної скарги ГУ НП в Кіровоградській області сплатило 5 368,00 грн, Кіровоградська обласна прокуратура - 26 840,00 грн.

Суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу представника позивача частково, залишаючи без змін постанову апеляційного суду у частині стягнення з Держави Україна 163 000,00 грн, та стягуючи з Держави Україна 115 000,00 грн витрат на правову допомогу (захист) у кримінальному провадженні.

Тому за розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Дашка М. В. судовий збір становить 2 300,00 грн (115 000*1%*200 %), тобто по 1 150,00 грн з кожного відповідача.

Враховуючи часткове задоволення касаційних скарг ГУ НП в Кіровоградській області та Кіровоградської обласної прокуратури, часткове задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Дашка М. В., а також вже сплачений судовий збір відповідачами за подання касаційних скарг, судовий збір за розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Дашка М. В. на користь держави не стягується. Надлишково сплачений судовий збір за подання касаційної скарги підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила, відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 7 Закону 3674-VI.

За розгляд позовної заяви та апеляційної скарги позивача з відповідачів підлягає стягненню судовий збір: 2 780,00 грн за подання позовної заяви ((163 000,00 + 115 000,00) *1%) та 4 170,00 грн (2 780,00*150%) за подання апеляційної скарги, разом - 6 950,00 грн, тобто по 3 475,00 грн з кожного відповідача на користь держави.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.