753/8974/21 Про визнання квартири особистою приватною власністю та позбавлення відповідача права користування квартирою - 15.07.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника - адвоката Дмитрука Миколи Феодосійовича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року у складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Левенця Б. Б., Рейнарт І. М.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири

АДРЕСА_1 особистою приватною власністю, позбавлення відповідача права користування цим житловим приміщенням.

Позовна заява обґрунтована тим, що спірна квартира була набута у власність до укладення шлюбу з відповідачем на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 03 червня 2014 року, укладеного з ТОВ "ДБК-Партнер" на виконання якого позивачка сплачувала особисті кошти.

Після припинення шлюбних відносин у 2018 році відповідач у спірній квартирі не проживає, участі в утримання житла не бере, комунальні платежі не сплачує, його особистих речей у квартирі немає, однак продовжує бути зареєстрованим у ній, чим порушує майнові права позивачки.

Посилаючись на наведене, позивачка просила:

- визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на квартиру

- визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та зняти його з реєстрації за даною адресою.

- судові витрати покласти на ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 98,6 кв. м, житловою площею 53,3 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 711077680000, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер 42840827, видане 27 серпня 2015 року, видавник: державний реєстратор Дуднік О. С. ), особистою приватною власністю ОСОБА_4 .

Позбавлено ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням квартири

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 12 258,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання квартири особистою приватною власністю позивачки,суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що квартира була придбана за особисті кошти позивача, сплачені в повному обсязі за набуття майнових прав на спірну квартиру до укладення шлюбу з відповідачем.

Сам по собі факт реєстрації права власності на спірну квартиру під час шлюбу сторін, за доведеності набуття її за особисті кошти позивачки, не дає підстав вважати, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Зважаючи на те, що відповідач не проживає в спірній квартирі з вересня 2018 року без поважних причин, не сплачує комунальні платежі, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для припинення права на користування спірним житлом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року, ОСОБА_2 та його представник - адвокат Дмитрук М. Ф. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять зазначені судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 05 червня 2019 року у справі № 338/180/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 тощо (пункт 1 другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Дарницького районного суду м. Києва.

13 лютого 2024 року справа № 753/8974/21 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка була зареєстрована у спірному майні лише через рік після реєстрації права власності на спірне нерухоме майно. Відповідач був зареєстрований практично відразу після реєстрації права власності на спірну квартиру.Після реєстрації права власності на квартиру та отримання ключів, відповідач самостійно, за особисті кошти, здійснював ремонт у спірній квартирі, купував меблі та побутову техніку, що може бути підтверджено свідками, а також довіреністю, яка була надана позивачкою відповідачу для прийняття участі від імені позивачки в усіх зборах та голосуванні, які проводилися ОСББ "Поетичне", тобто приймати активну участь у житті будинку, в якому знаходиться спірна квартира.

Зазначає, що сторони до укладення шлюбу проживали разом, як чоловік і жінка, без реєстрації шлюбу. ОСОБА_2 надав позивачці кошти у розмірі 234 000,00 грн для придбання спірної квартири, що підтверджується договором позики та розпискою, Вказані кошти не були повернуті, оскільки був укладений шлюб.

Вважає, що дане спірне нерухоме майно відноситься до спільної сумісної власності.

Звертає увагу, що ухвалою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, доповнення представника ОСОБА_2 - адвоката Дмитрука М. Ф. до апеляційної скарги, повернуто заявнику на підставі статті 126 ЦПК України у зв`язку із закінченням процесуального строку на їх подання, зазначивши, що для подання доповнень до апеляційної скарги, останнім днем строку було 18 березня 2023 року. Однак суд не врахував, що адвокат Дмитрук М. Ф. вперше був допущений до участі у справі тільки 22 травня 2023 року, чим позбавив ОСОБА_2 права на судовий захист.

Вважає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки аргументам відповідача та його представника адвоката Дмитрука М. Ф., про те, що надані позивачкою докази, на підтвердження придбання житла за особисті кошти, є не належними та не допустимими.

Суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що 18 травня 2023 року відповідач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та поділ такого майна, а тому помилково відмовив в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення цієї справи.

Зазначає, що розгляд справи відбувся за відсутності відповідача, проте суд не звернув уваги на його заяви про відкладення розгляду справи у зв`язку з його тривалою хворобою та не надав можливості звернутися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, таким чином обмеживши його права у доступі до правосуддя.

Звертає увагу, що надана позивачкою боргова розписка та договір позики ОСОБА_2 спрямована для штучного створення доказів та введення суд в оману, оскільки спростовується наданою борговою розпискою ОСОБА_2 на ім`я

ОСОБА_7 у розмірі 234 000,00 грн, відповідно до якої на особисте прохання позивачки ОСОБА_4 він позичав кошти для останньої для повернення її старих боргів (копія розписки від 10 червня 2014 року, додається), оскільки особистих коштів у нього не було, а позивачка за власної ініціативи написала розписку та договір позики.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 червня 2014 року між ТОВ "ДБК-Партнер" (продавець) та ОСОБА_8 (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 13-308/к.

За цим договором продавець продає, а покупець придбаває майнові права на квартиру АДРЕСА_2, на умовах та в порядку що визначені у цьому договорі. Покупець здійснює оплату вартості майнових прав на загальну суму 697 404 грн.

Позивачем сплачено вартість майнових прав за цим договором згідно квитанцій:

1) № 430320005 від 03.06.2014 на суму 149 000 грн;

2) № 430430001 від 04.06.2014 на суму 149 000 грн;

3) № 430520002 від 05.06.2014 на суму 149 000 грн;

4) № 560620001 від 06.06.2014 на суму 149 000 грн;

5) № 350720001 від 07.06.2014 на суму 101 404 грн.

10 червня 2014 року ТОВ "ДБК-Партнер" видано довідку про те, що ОСОБА_8 згідно з договором купівлі-продажу майнових прав № 13-308/к

від 03 червня 2014 року оплатила майнові права на квартиру АДРЕСА_3, в обсязі 697 404 грн, що становить 100% вартості майнових прав.

10 червня 2014 року ТОВ "ДБК-Партнер" (продавець) та ОСОБА_8 (покупець) підписали акт прийому-передачі майнових прав на квартиру до договору купівлі-продажу майнових прав № 13-308/к від 03 червня 2014 року.

03 червня 2015 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

08 серпня 2015 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 . Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: 42840827, видане 27 серпня 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_9, батьками якого є сторони по справі.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (справа №753/18742/19).

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва, у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_4 станом

на 24 листопада 2021 року зареєстровано: ОСОБА_2 - 03 грудня 2015 року; ОСОБА_1 - 01 жовтня 2016 року; ОСОБА_9 - 04 листопада

30 вересня 2021 року сусіди ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 склали Акт на підтвердження фактичного не проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 з вересня 2018 року. Підписи вказаних осіб засвідчено головою правління ОСББ "Поетичне".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За статями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачка довела, факт придбання нею квартири до укладення шлюбу з відповідачем за її особисті кошти, а тому сам по собі факт реєстрації права власності на спірну квартиру під час перебування сторін у шлюбі не дає підстав для висновку, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Зважаючи ще й на те, що ОСОБА_2 не довів, що після реєстрації права власності на спірну квартиру, його внесок у збільшення вартості квартири, у розумінні частини першої статті 62 СК України, є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відхиляючи доводи заявника про те, що він надав позивачці грошові кошти в сумі 234 000,00 грн для придбання спірної квартири, що підтверджується договором позики від 11 червня 2014 року, укладеним між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_8 (позичальник), які вона зобов`язалась повернути

до 11 червня 2017 року, а також відповідною розпискою позивачки, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що зазначене на правильність висновків суду першої інстанції не впливає.

Зокрема, надання грошових коштів в борг не дає підстав для висновку про те, що спірне майно набувається сторонами за договором позики у спільну сумісну власність, зважаючи на обов`язок позичальника повернути позичені грошові кошти позикодавцю.

Крім того, суд апеляційної інстанції урахував, що останній внесок за набуття майнових прав на спірну квартиру, позивачка здійснила 07 червня 2014 року, а грошові кошти за договором позики вона отримала 11 червня 2014 року. Розпискою від 11 червня 2017 року відповідач підтвердив повернення йому цих коштів.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі недопустимих доказів є необґрунтованими, оскільки законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі №913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі №°922/3308/20.

Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заявник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів, і не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. При цьому конкретно не зазначає, які докази надані позивачкою він вважає недопустимими, та відповідно, з яких підстав.

Узагальнено посилаючись на недопустимість наданих позивачкою доказів, фактично ОСОБА_4 не погоджується з наданою їм судами попередніх інстанцій оцінкою, водночас суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково не задовольнив його клопотання про відкладення розгляду справи є безпідставними, оскільки відповідач звертався з клопотаннями про відкладення розгляду у зв`язку з різними обставинами чотири рази, які судом першої інстанції задовольнялися.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними павами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги доповнення до апеляційної, подані його адвокатом Дмитруком М. Ф., є безпідставними, оскільки згідно з частиною першою статті 364 ЦПК України вчинення зазначеної процесуальної дії можливе лише протягом строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Установивши, що доповнення до апеляційної скарги подано з пропуском зазначеного процесуального строку, апеляційний суд обґрунтовано їх повернув заявнику.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на його доводи про те, що 18 травня 2023 року він звернувся до Дарницького районного суд м. Києва із позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та поділ такого майна, а тому помилково відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції перевірив зазначені доводи заявника та обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання. оскільки на час апеляційного перегляду справи провадження у справі, на яку посилається заявник не відкрито.

Таким чином, оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 05 червня 2019 року у справі № 338/180/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.