638/9416/19 Про визнання права власності на частину квартири та визнання недійсним договору іпотеки - 03.07.2024 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М. розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна, про визнання права власності на частину квартири та визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 липня 2021 року, і постановою від 03 липня 2024 року залишив без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитисяз огляду на таке.

1. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (в актуальній редакції далі - Закон про судоустрій) єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

2. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону про судоустрій).

3. Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди України застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

4. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" ("Brumarescu v. Romania", заява № 28342/95, п. 61).

5. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає не тільки виконуваність судових рішень, а й стабільність правового регулювання. Завданням правозастосовчої практики є, серед іншого, формування такого застосування норм права, яке забезпечує рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, що поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя.

6. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі "Греко-католицька парафія міста Лупені та інші проти Румунії" ("Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania", заява № 76943/11, п. 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства" ("S.W. v. The United Kingdom", заява № 20166/92, п. 36).

7. Вищезазначений принцип правової визначеності є елементом забезпечення завдань цивільного судочинства, визначених у частині першій статті 2 ЦПК України.

8. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

9. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. Ця норма окремо підкреслює, що право касаційного оскарження судового рішення обмежене конкретними випадками, передбаченими законом.

10. Водночас частина друга статті 2 ЦПК України передбачає, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі та визначене у частині першій цієї статті ЦПК України (1618-15) . Зокрема, завданням цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд цивільних справ, який в контексті вимог частини другої статті 12 (рівність прав учасників справи щодо здійснення ними всіх процесуальних прав та обов`язків) ЦПК України (1618-15) передбачає забезпечення повноцінного виконання умови пункту 9 частини третьої статті 2 ЦПК України.

11. Згідно із частиною другою статті 382 ЦПК України постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених ЦПК України (1618-15) .

12. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

13. Водночас відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених ЦПК України (1618-15) - підпункти "а"-"г" пункту 2 частини третьої цієї статті ЦПК України (1618-15) .

14. Для цілей ЦПК України (1618-15) малозначними справами, зокрема, є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункти 1 та 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).

15. Відповідно до частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (пункт 2 цієї статті ЦПК України (1618-15) ); у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог (пункт 10 цієї статті ЦПК України (1618-15) ).

16. Рекомендація № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 28 лютого 1984 року пропонує державам-учасницям прийняти чи посилити, залежно від обставин, будь-які заходи, які на їх думку необхідні для удосконалення цивільного судочинства, керуючись при цьому принципами, викладеними в додатку до цієї рекомендації. Зокрема, вона відносить до справ, що підлягають розгляду за спрощеною процедурою (малозначних справ), не лише справи з майновими вимогами, але і інші категорії справ, що можуть не мати майнової оцінки.

17. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

18. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Плати Верховного Суду від 15 червня2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58).

19. Ефективність підходу до розуміння суті малозначних справ пов'язана не тільки із забезпеченням загальної ефективності та збалансованості у роботі судової системи України, а й з належним забезпеченням особам справедливого доступу до правосуддя, оскільки це питання також пов'язане з представництвом осіб у суді, враховуючи статтю 60 ЦПК України.

20. Відповідно до змісту позовної заяви позивачки вона звернулась до суду з вимогою про визнання її права спільної сумісної власності на спірної квартири, вартість якої відповідно до договору її купівлі продажу становила 266 000,00 грн, тобто - 133 000,00 грн. З урахуванням останньої суми сплачений судовий збір за подання позову у сумі 1 330,00 грн плюс судовий збір у сумі 768,40 грн за вимогу про визнання відповідного договору іпотеки недійсним. Суди попередніх інстанцій не встановили обставини, які б це спростовували.

21. Відповідно до умов пункту 10 частини першої статті 176 ЦПК України загальна ціна позову становить 133 000,00 грн - вартість спірної квартири.

22. Відповідно до статті 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року становить 2 270,00 грн. Отже, з урахуванням умов пункту 1 частини шостої статті 19 та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (2 270,00 х 250 = 567 500,00 грн), ця справа є малозначної в контексті заявлених майнових вимог, на підставі яких визначена ціна позову, та з цієї точки зору не підлягає касаційному розгляду.

23. Навіть якщо приймати до уваги вартість предмета іпотеки, встановлену судами попередніх інстанцій (511 969,00 грн), як критерій визначення майнових інтересів у цій справі, яких стосується її касаційний перегляд, то вимога пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України залишається чинною.

24. Доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали не містять обґрунтування винятків, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

25. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

26. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

27. У ЦПК України (1618-15) визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

28. Але у відповідності до принципу правової визначеності Верховний Суд має принципово дотримуватись однозначного та передбачуваного застосування відповідних касаційних фільтрів. Це має відбуватись на будь-якій стадії розгляду справи.

З огляду на викладене вважаю, що касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 липня 2021 року, підлягало закриттю.