183/3972/22 Про оголошення фізичної особи померлою - 02.07.2024 Прийняття

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2023 року під головуванням судді Оладенко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П. у справі за заявою Військової частини НОМЕР_1, заінтересовані особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про оголошення фізичної особи померлою,

Короткий зміст вимог заяви

Представник Військової частини НОМЕР_1 звернувся до суду із заявою у якій просив визнати померлим ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; днем смерті ОСОБА_3 вважати 29 серпня 2014 року.

В обґрунтування заяви представник Військової частини НОМЕР_1 посилається на те, що ОСОБА_3 був призначений на посаду начальника радіостанції радіовзводу радіоцентру польового вузла зв`язку.

При проходженні військової служби ОСОБА_3 був задіяний в антитерористичній операції з 24 липня 2014 року.

За результатами службового розслідування молодший сержант ОСОБА_3 вважається зниклим безвісті. Обставини зникнення безвісти свідчать про факт настання смерті ОСОБА_3 .

Протягом останніх восьми років ніяких відомостей про його місцезнаходження не надходило.

Метою звернення до суду є необхідність виключення ОСОБА_3 із списків особового складу військової частини та виплата всіх належних сум його родичам.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням

від 23 лютого 2023 року заяву задовольнив. Оголосив ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, померлим. Визначив, що днем смерті ОСОБА_3 слід вважати день його вірогідної смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дніпровський апеляційний суд постановою від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2023 року без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду 25 липня 2022 року після спливу майже восьми років після закінчення АТО. Суди не встановили відомостей про місце перебування ОСОБА_3, а також про те, що ОСОБА_3 протиправно позбавлений волі чи перебуває у полоні. Оскільки день вірогідної смерті ОСОБА_3 точно встановити неможливо, то суд першої інстанції дійшов висновку про оголошення його померлим від дня його вірогідної смерті.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Ангелін І. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким заяву Військової частини НОМЕР_1 залишити без розгляду.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника вказує, що суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржених судових рішень не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17,

від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 та у справі № 264/6124/18.

Касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, оскільки заявник у цій справі звернувся із заявою не у власних інтересах, а в інтересах родичів військовослужбовця, майнові права, відповідно до мотивів звернення із заявою, повинні виникнути саме у заінтересованим осіб. Наведене свідчить про наявність підстав для залишення заяви Військової частини НОМЕР_1 без розгляду на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Аргументом касаційної скарги також є те, що відсутні висновки Верховного Суду стосовно питання обов`язкового витребування судом доказів під час розгляду заяви про визнання особи померлою.

Представник заявника також зазначає, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 46 ЦПК України, адже підстави оголошувати особу померлою до закінчення бойових дій відсутні.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2023 року представник Військової частини НОМЕР_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.

У відзиві на касаційну скаргу представник заінтересованої особи вказує, що висновки судів правильні.

Під час розгляду заяви у суді першої інстанції заінтересовані особи заяв про наявність спору про право не подавали, а суд касаційної інстанції, відповідно до приписів статті 400 ЦПК України перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суду першої інстанції.

Зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для відмови у задоволенні заяви, на яку вказував представник заявника була недостатність доказів для оголошення особи померлою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

06 жовтня 2023 року цивільна справа № 183/3972/22 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02 квітня 2014 року ОСОБА_3 був призначений на посаду начальника радіостанції радіовзводу радіоцентру польового вузла зв`язку.

При проходженні військової служби ОСОБА_3 був задіяний в антитерористичній операції з 24 липня 2014 року на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 129.

Службовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 29 серпня 2014 року приблизно о 07 годині ранку зайняв робоче місце в БТР-80, який знаходився у складі колони військової техніки, яка прямувала з району м. Іловайська с. Многопілля до пункту постійної дислокації. Під час маршу колона потрапила у засідку та зазнала обстрілу.

В результаті обстрілу БТР-80 отримав чисельні влучання, що спричинило пожежу. За наслідками обстрілу БТР-80 повністю згорів.

Під час обстрілу молодший сержант ОСОБА_3 знаходився в середині БТР-80.

За результатами службового розслідування молодший сержант ОСОБА_3 вважається зниклим безвісті у зв`язку з відсутністю результатів молекулярно-генетичної експертизи.

Також вважався зниклим безвісти солдат ОСОБА_4 .

Під час проведення службового розслідування військовослужбовець

ОСОБА_5 надав письмові пояснення в яких вказав, що 29 серпня 2014 року, приблизно о 7 годині ранку військовослужбовці ОСОБА_4 та

ОСОБА_3 зайняли робочі місця у БТР-80 та розпочали рух у складі колони. На момент вибуху БТР-80 вони знаходилися всередині.

Головне управляння Національної поліції в Полтавській області листом від 16 березня 2017 року повідомило командира Військової частини НОМЕР_1 про відсутність інформації про перебування у полоні військовослужбовця ОСОБА_3 .

Відомості про те, що ОСОБА_3 загинув внесені до "Книги пам`яті", у якій зазначено, що ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ (с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область); він упізнаний за тестами ДНК, але батьки відмовляються визнавати результати експертизи.

Згідно довідки про розмір нарахованих сум щомісячного грошового забезпечення, додаткової винагороди за участь в АТО (ООС) та за безпосередню участь в бойових діях ОСОБА_3, на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховано за період з грудня 2014 року по грудень 2022 року грошові кошти на загальну суму

2 774 113,86 грн.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 вважається зниклим безвісти, наказами командира військової частини на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, після запровадження воєнного стану, ОСОБА_3 щомісячно нараховувалась на виплачувалась додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн.

Свідок ОСОБА_6, яка працює на посаді помічника командира з фінансово-економічної роботи, начальника служби, у судовому засіданні пояснила, що батько ОСОБА_3 надав нотаріально посвідчену заяву у якій просив усі виплати, належні їх сину виплачувати на картковий рахунок матері - ОСОБА_1 . Протягом усього періоду відсутності військовослужбовця ОСОБА_3 грошове забезпечення перераховувалось на картковий рахунок його матері, а після запровадження воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода. З батьком

ОСОБА_3 спілкувалася телефоном кілька разів коли у зв`язку із затримкою фінансування мали місце несвоєчасні виплати.

З поданих представником заінтересованих осіб відповідей на запити суд встановив, що батьки ОСОБА_3 зверталися у 2014, 2017, 2020 та у 2021 роках до Штабу Антитерористичного центру при СБУ з запитами щодо розшуку ОСОБА_3, який зник в районі проведення антитерористичної операції.

Листом від 10 жовтня 2014 року ОСОБА_2 повідомлено про те, що ОСОБА_3 зник безвісті 29 серпня 2014 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іловайськ Донецької області, розшукові заходи щодо встановлення місця знаходження військовослужбовця позитивних результатів не дали, у зв`язку з тим, що ця територія тимчасово підпорядкована незаконним збройним формуванням; робота щодо встановлення місця його знаходження проводиться.

З довідки від 12 квітня 2021року суди встановили, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Полтавській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015170260000160 від 17 лютого 2015 року за фактом зникнення безвісти ОСОБА_3, який внесений до списків громадян, зниклих безвісти під час проведення АТО (ООС) .

Висновку експерта від 07 травня 2015 року № 20-523 у кримінальному провадженні № 12015170260000160 від 17 лютого 2015 року встановлені генетичні ознаки зразка букального епітелію ОСОБА_1, які вказані в таблиці результатів дослідження.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Підставою для оголошення особи померлою в судовому порядку є не факти, які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Звернувшись із заявою про визнання ОСОБА_3 померлим, представник Військової частини НОМЕР_1 зазначив, що рішення суду необхідне для виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини та виплати всіх належних сум родичам військовослужбовця.

Отже, наведеним спростовується аргумент касаційної скарги про те, що на думку представника касатора, заявник у цій справі звернувся із заявою не у власних інтересах, а в інтересах родичів військовослужбовця.

Крім того суд апеляційної інстанції, відхиляючи аналогічні за змістом аргументи апеляційної скарги правильно зазначав, що посилання на те, що існує спір про право є безпідставним, оскільки представник Військової частини НОМЕР_1 зазначив, що рішення суду необхідне для виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини та виплати всіх належних сум родичам військовослужбовця. Представник заінтересованої особи не зазначав, який конкретно спір про право існує між сторонами та який може вирішуватися тільки в позовному провадженні.

Суд оголошує фізичну особу померлою у судовому порядку у разі встановлення обставин, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті.

Отже, громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

Оголошення судом громадянина померлим усуває невизначеність у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

За обставинами цієї справи сиди попередніх інстанцій належним чином оцінивши надані заявником докази, з урахуванням того, що представник заінтересованої особи ОСОБА_1 у судовому засіданні також підтвердив, що у місці постійного проживання ОСОБА_3 з серпня 2014 року відсутній, як і відсутні відомості про його місце перебування, ОСОБА_1 неодноразово зверталася з запитами щодо розшуку ОСОБА_3, який зник в районі проведення антитерористичної операції, правильно встановили, що ОСОБА_3 пропав безвісти у серпні 2014 року під час безпосередньої участі в АТО за обставин, що загрожували йому смертю, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно з Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях" № 116/2018, змінено формат проведення АТО, що дає підстави оголосити померлим ОСОБА_3 відповідно до статті 46 ЦК України. Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду 25 липня 2022 року після спливу майже восьми років після закінчення АТО.

Такі висновки судів узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20 та спростовують аргументи касаційної скарги про те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 46 ЦПК України.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що при ухвалення оскаржених судових рішень суди не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17, від 12 травня 2022 року у справі

№ 635/6172/17 та у справі № 264/6124/18 колегія суддів доходить таких висновків.

Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 вказував, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі

№ 635/6172/17 звернула увагу на те, що Європейський суд з прав людини - далі ЄСПЛ, проаналізувавши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, чинній до 09 червня

2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України", заява № 54904/08 та від 16 грудня 2014 року у справі "Золотюк проти України", заява

Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 264/6124/18 зауважував, що кримінальне правопорушення вважається вчиненим в умовах особливого періоду, якщо на момент його скоєння дію Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" (303/2014) не було припинено його рішенням про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Дії військовослужбовця кваліфікуються як заподіяння тілесних ушкоджень начальникові в умовах особливого періоду (частини третя статті 405 КК), якщо він, достовірно знаючи, що перебуває на території пересувного госпіталю та будучи ознайомленим з правилами поведінки на цьому режимному об`єкті, здійснив насильство стосовно лікаря, який завідомо для винної особи був офіцером та відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних сил України його начальником.

Таким чином, висновки у наведених представником заявника справах здійснені Верховним Судом за інших фактичних обставин та правового регулювання, а тому колегія суддів відхиляє цей довід касаційної скарги.

Аргументи касаційної скарги про те, що відсутні висновки Верховного Суду стосовно питання обов`язкового витребування судом доказів під час розгляду заяви про визнання особи померлою колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки в рамках розгляду цієї справи вирішувалось питання оголошення особи померлою з підстав, передбачених статтею 46 ЦК України.

Крім того колегія суддів зауважує, що зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.