296/1646/23 Про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 25.06.2024 Прийняття

за касаційними скаргами відповідача на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 1 вересня 2023 року та додаткове рішення цього суду від 10 жовтня 2023 року, ухвалені суддею Рожковою О. С., і постанову Житомирського апеляційного суду від 5 березня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Борисюка Р. М., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Позивач є учасником товариства з обмеженою відповідальністю. Загальні збори учасників обрали його директором цього товариства, проте надалі звільнили з цієї посади. Позивач стверджував, що про скликання загальних зборів учасників його не повідомили належним чином, а у день звільнення з ним не провели повний розрахунок і не видали трудову книжку. Вважав, що його посадовий оклад, який він собі встановив у затвердженому ним штатному розписі, складає 80 000,00 грн. Просив стягнути з товариства нараховану, але невиплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані щорічні відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

2. Суд першої інстанції вважав вимоги позивача обґрунтованими. Виснував, що позивач як директор мав право самостійно затвердити штатний розпис, оскільки дозволяє статут товариства. Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції. Вказав, що штатний розпис діяв три роки до звільнення позивача з посади директора, а учасники товариства цей розпис не оспорили.

3. Відповідач із судовими рішеннями не погодився. Заявив, що позивач не з`явився на загальні збори учасників товариства у день його звільнення з посади, внаслідок чого з ним не могли провести того дня розрахунок. Наполягав, що встановлення винагороди саме для директора за статутом входило до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства. Тому позивач як директор не мав повноваження встановлювати собі розмір посадового окладу. Крім того, суд першої інстанції не розглянув клопотання товариства про витребування у позивача доказів, а саме оригіналів документів бухгалтерського та кадрового обліку, важливих для встановлення обставин, що мають значення для справи.

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглядаючи касаційну скаргу відповідача, мав вирішити питання про те, за правилами якого судочинства треба розглядати вимоги про стягнення коштів, належних до виплати при звільненні виконавчого органу (директора) товариства, який є учасником останнього і звільнений із посади загальними зборами. Вирішив, що спір, який виник між сторонами, стосується застосування положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (2275-19) (далі - Закон № 2275-VIII (2275-19) ) і статуту товариства стосовно порядку скликання та проведення загальних зборів учасників товариства та встановлення оплати праці його виконавчому органу (директорові). Такий спір пов`язаний із діяльністю товариства і управлінням ним вказаними органами. Тому його розгляд належить до юрисдикції господарського суду.

(2) Зміст позовної заяви

5. У лютому 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з відповідача: 553 717,49 грн нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, 71 532,46 грн компенсації за невикористані щорічні відпустки, 624 960,04 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 жовтня 2022 року до 10 серпня 2023 року включно. Мотивував позов так:

5.1. Позивач є учасником товариства із часткою 37,9 % статутного капіталу.

5.2. 17 березня 2016 року загальні збори учасників товариства прийняли рішення про призначення позивача директором з 21 березня 2016 року.

5.3. 11 жовтня 2022 року він дізнався, що 3 жовтня 2022 року загальні збори відповідача звільнили його з посади директора. У день звільнення з ним не провели повний розрахунок і не видали трудову книжку.

5.4. Розмір позовних вимог обґрунтував так:

5.4.1. 1 жовтня 2019 року позивач затвердив штатний розпис, згідно з яким встановив собі посадовий оклад у розмірі 80 000,00 грн.

5.4.2. Із серпня 2020 року заробітну плату йому нараховували, але не виплачували. У службовій записці від 31 серпня 2022 року головний бухгалтер Галушко О. Л. вказала заборгованість за заробітною платою позивача з серпня 2020 року до серпня 2022 року у розмірі 431 524,96 грн. Зазначила також, що станом на 31 серпня 2022 року залишок невикористаних днів відпустки позивача становить 108 календарних днів.

5.4.3. Згідно з довідкою ТОВ НВП "Українські авіаційні системи" від 3 жовтня 2022 року, яку підписав позивач, із 1 серпня 2020 року до 30 вересня 2022 року він мав дохід у розмірі 661 181,11 грн (нарахована сума), з яких утримані податки та збори в розмірі 128 930,32 грн. Сума до виплати - 532 250,79 грн, яку йому не виплатили.

5.4.4. У жовтні 2022 року він відпрацював 7 робочих днів. За цей час розмір заробітної плати становить 26 666,67 грн (нарахована сума). Сума до виплати - 21 466,67 грн, яку позивачеві не виплатили.

5.4.5. Компенсацію за невикористану відпустку (110 днів на момент звільнення) обчислив у розмірі 88 860,20 грн (нарахована сума). Сума до виплати - 71 532,46 грн, яку позивачеві не виплатили.

5.4.6. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні визначив у сумі 624 960,04 грн (сума до виплати) з 11 жовтня 2022 року до 10 серпня 2023 року (217 днів). Розраховуючи цю суму, за основу брав середньоденну заробітну плату в розмірі 3 577,64 грн (включає податки та збори).

(3) Зміст пояснень відповідача

6. У квітні та серпні 2023 року відповідач надав пояснення, у яких заперечував проти позовних вимог. Мотивував так:

6.1. До виключної компетенції загальних зборів товариства входить встановлення винагороди членам виконавчого органу товариства (пункт 7 абзацу другого підпункту 8.1.2 пункту 8.1 розділу 8 Статуту ТОВ НВП "Українські авіаційні системи" (далі - Статут)). Затвердження позивачем собі окладу в розмірі 80 000,00 грн у штатному розписі від 1 жовтня 2019 року без прийняття відповідного рішення загальними зборами є протиправним і суперечить Статуту.

6.2. Позивач як директор товариства не забезпечив належного передання всіх документів новому керівникові.

6.3. Позивач не надав належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості за зарплатою та причини її невиплати з урахуванням того, що він був директором. Інформація щодо невиплачених сум у документах, які позивач додав до позовної заяви, є суперечливою.

6.4. Позивач пропустив позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

(4) Зміст рішень суду першої інстанції

7. 1 вересня 2023 року Корольовський районний суд міста Житомира ухвалив рішення про задоволення позову: стягнув із відповідача на користь позивача 553 717,49 грн нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, 71 532,46 грн компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, 624 960,04 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з подальшим утриманням податків і обов`язкових платежів, а також вирішив питання про розподіл судових витрат. Мотивував рішення так:

7.1. Звільняючи позивача з посади директора, відповідач не виплатив йому нараховану заробітну плату з 1 серпня 2020 року до 31 серпня 2022 року у розмірі 431 524,96 грн, а також за вересень 2022 року і 7 днів, відпрацьованих у жовтні 2022 року, всього - 553 717,49 грн.

7.2. Суд вважав безпідставними аргументи відповідача про недоведеність вимог. Указаний позивачем розмір заборгованості за зарплатою підтверджений службовою запискою головного бухгалтера відповідача від 31 серпня 2022 року. Суд урахував штатний розпис, який позивач затвердив наказом № 7-ОД від 1 жовтня 2019 року, та встановлений у цьому розписі його посадовий оклад у розмірі 80 000,00 грн. Право директора на затвердження одноособово штатного розпису передбачене підпунктом "є" абзацу першого підпункту 8.4.4 пункту 8.4 розділу 8 Статуту відповідача.

7.3. Звільняючи позивача з посади директора, відповідач не виплатив компенсацію за невикористані 110 днів відпустки у розмірі 71 532,00 грн.

7.4. Позивач правильно вирахував 276 480,02 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні: з 11 жовтня 2022 року до 21 лютого 2023 року (96 днів х 3 577,64 грн середньоденної зарплати з утриманням податків і зборів) та 348 480,02 грн - з 22 лютого 2023 року до 10 серпня 2023 року (121 день х 3 577,64 грн середньоденної зарплати з утриманням податків і зборів), а всього - 624 960,04 грн.

7.5. Необґрунтованими є доводи представника відповідача про пропуск позивачем тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач не надсилав позивачеві письмове повідомлення про нараховані та невиплачені після звільнення суми.

8. 10 жовтня 2023 року Корольовський районний суд міста Житомира ухвалив додаткове рішення, згідно з яким стягнув із відповідача на користь позивача 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував рішення так:

8.1. Позивач просив стягнути з відповідача 14 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Відповідач вважав такий розмір завищеним і неспівмірним та просив зменшити його до 2 500,00 грн.

8.2. Суд урахував предмет спору, категорію справи, її складність, обґрунтованість позову та пропорційність розміру витрат на правничу допомогу до предмета спору й зробив висновок про стягнення 8 000,00 грн.

(5) Зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. 5 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив зазначені рішення суду першої інстанції без змін. Аргументував постанову так:

9.1. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин й обґрунтовано виснував про задоволення позову.

9.2. Позивач як директор мав право затвердити штатний розпис. Таке його повноваження передбачає пункт "є" абзацу першого підпункту 8.4.4 пункту 8.4 розділу 8 Статуту відповідача. Новий штатний розпис, згідно з яким посадовий оклад позивача визначений у розмірі 80 000,00 грн, діяв із 1 жовтня 2019 року, тобто 3 роки до його звільнення. Учасники відповідача цей розпис не оспорили.

9.3. Позивач не пропустив строк звернення до суду. 10 січня 2023 року відповідач перерахував йому 2 154,98 грн заробітної плати за жовтень 2022 року, а позов подав 22 лютого 2023 року, тобто у строк, передбачений статтею 233 КЗпП України.

9.4. Суд першої інстанції у додатковому рішенні правильно визначив розмір витрат на правничу допомогу.

(6) Зміст вимог касаційних скарг

10. 3 квітня 2024 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу (вх. № 11820/0/220-24 від 5 травня 2024 року) на рішення суду першої інстанції від 1 вересня 2023 року та постанову апеляційного суду від 5 березня 2024 року. Просив ці рішення скасувати й ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

11. 3 квітня 2024 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу (вх. № 11808/0/220-24 від 5 травня 2024 року) на додаткове рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2023 року та постанову апеляційного суду від 5 березня 2024 року. Просив скасувати ці судові рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу.

(7) Зміст ухвал суду касаційної інстанції

12. 13 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судупостановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами відповідача на рішення суду першої інстанції від 1 вересня 2023 року, додаткове рішення цього суду від 10 жовтня 2023 року та постанову апеляційного суду від 5 березня 2024 року, витребував із суду першої інстанції справу та зупинив виконання рішення останнього від 1 вересня 2023 року і додаткового рішення цього суду від 10 жовтня 2023 року (залишених без змін постановою апеляційного суду від 5 березня 2024 року) до закінчення їхнього перегляду у касаційному порядку. Вказав, що підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

13. 7 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційні скарги

14. Відповідач мотивував касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 1 вересня 2023 року, залишене без змін постановою апеляційного суду від 5 березня 2024 року, так:

14.1. Суди попередніх інстанцій не застосували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах:

- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 травня 2023 року у справі № 914/3433/21, за змістом яких позивач неправомірно одноосібно збільшив собі розмір оплати праці. У відносинах керівника з вищим органом управління товариства - загальними зборами - до повноважень останнього належить встановлення розміру оплати праці директору;

- Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 766/23107/19 і Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19, за змістом яких правовий статус членів виконавчого органу господарського товариства значно відрізняється від статусу інших працівників, що зумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій з управління товариством.

14.2. Суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо:

- порушення позивачем пункту 7 абзацу другого підпункту 8.1.2 пункту 8.1 розділу 8 Статуту відповідача, пункту 7 частини другої та частини третьої статті 30 Закону № 2275-VIII встановленням посадового окладу самому собі без погодження із загальними зборами учасників товариства;

- відсутності можливості перевірити викладену у позовній заяві інформацію стосовно того, що з грудня 2020 року нарахування зарплати відбувалося згідно зі штатним розписом пропорційно до фактично відпрацьованого часу, бо табелі обліку робочого часу позивач новому директорові не передав та не долучив їх до позовної заяви. Відсутні докази переходу підприємства чи окремих працівників на неповний робочий день. Вказане унеможливило перевірку наявності / відсутності у позивача невикористаної відпустки. Згідно з рішенням Господарського суду Житомирської області від 11 грудня 2023 року у справі № 906/1322/23 позивач зобов`язаний передати товариству відомості нарахування і виплати заробітної плати та протоколів загальних зборів учасників товариства, оригінали кадрових документів, реєстраційних документів, наказів, протоколів, облікових відомостей, електронну облікову базу, які створені (виготовлені) за період з 21 березня 2016 року до 3 жовтня 2022 року;

- розбіжності у службовій записці бухгалтера відповідача та довідці позивача стосовно боргу із виплати заробітної плати. Таку розбіжність можна помітити за даними довідки форми ОК-7;

- відсутності позивача на загальних зборах, про які він був повідомлений у визначений законом спосіб, унаслідок чого відповідач не міг виконати умови звільнення працівника, згідно з якими всі виплати відповідач проводить у день звільнення. Тому відповідні суми треба було виплатити не пізніше наступного дня після подання звільненим працівником вимоги про розрахунок. Однак таку вимогу відповідач отримав лише 22 лютого 2023 року, тоді як позовна заява підписана 21 лютого 2023 року.

14.3. Суд першої інстанції не розглянув клопотання відповідача від 19 квітня 2023 року про витребування доказів (документів) у позивача, що призвело до неповного та необ`єктивного вирішення спору.

14.4. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, середній заробіток не є заробітною платою. Тому строк на звернення до суду з такою вимогою становить три місяці. Отже, позивач звернувся до суду з пропуском цього строку. У позовній заяві він вказав, що про звільнення дізнався 11 жовтня 2023 року, а до суду звернувся 22 лютого 2023 року.

15. Касаційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2023 року, залишене без змін постановою апеляційного суду від 5 березня 2024 року, відповідач мотивував так:

15.1. Суди першої й апеляційної інстанцій порушили вимоги пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII та не застосували висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 травня 2023 року у справі № 914/3433/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 766/23107/19 та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19.

15.2. Розподіл судових витрат має відбуватися, враховуючи їх реальність і розумність (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

15.3. Відносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані меті ухвалення законного й обґрунтованого рішення, а також створення особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їхніх прав, а також прав та інтересів інших осіб. Коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (введення суду в оману, затягування розгляду справи, створення перешкод опоненту), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 серпня 2019 року у справі № 905/945/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18, від 6 травня 2021 року у справі № 910/6116/20, від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

(2) Позиції інших учасників справи

16. 29 травня 2024 року позивач, інтереси якого представляє адвокат Бугайчук Максим Вікторович, сформував у системі "Електронний суд" відзив на касаційні скарги, в якому просив відмовити відповідачу у задоволенні касаційних скарг, а також стягнути з відповідача 40 000,00 грн судових витрат, які позивач поніс у суді касаційної інстанції. Мотивував так:

16.1. Відповідач безпідставно стверджує про порушення судами попередніх інстанцій пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України. Суди мотивовано оцінили кожен аргумент сторін у справі та кожен поданий процесуальний документ.

16.2. Постанови Верховного Суду, які відповідач згадав у касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 296/1646/23.

16.3. Твердження відповідача про те, що позивач не передав первинні бухгалтерські, касові документи новому керівнику, не спростовують доведеного факту існування заборгованості за зарплатою, яка виникла ще у 2020 році. Позивач надав належні розрахунки та документи на підтвердження позовних вимог.

16.4. Положення Статуту товариства про те, що виключно загальні збори учасників встановлюють розмір винагороди членам виконавчого органу, не поширюється на позивача, бо він був одноосібним виконавчим органом (директором). Статут відповідача передбачає право директора затверджувати штатний розклад (пункт "є" абзацу першого підпункту 8.4.4 пункту 8.4 розділу 8 Статуту).

16.5. Клопотання відповідача про витребування доказів від 19 квітня 2023 року безпідставне. Позивач виклав мотиви незгоди з цим клопотанням у запереченні, яке подав до суду першої інстанції 27 квітня 2023 року.

17. 5 червня 2024 року відповідач сформував у системі "Електронний суд" відповідь на відзив позивача. Аргументував так:

17.1. У справі № 914/3433/21 суди досліджували обставини правильності (правомірності) нарахування та виплати директором собі заробітної плати. У справі № 296/1646/23 суди також мали би перевірити такі обставини.

17.2. Позивач протиправно (одноосібно, без погодження із загальними зборами учасників товариства) встановив сам собі 80 000,00 грн посадового окладу шляхом затвердження штатного розпису, а не просто затвердив штатний розпис (з урахуванням окладу директора, затвердженого загальними зборами учасників товариства).

17.3. За відсутності первинних бухгалтерських, касових документів відповідач не міг встановити наявність заборгованості за зарплатою позивача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

18. 13 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами відповідача. Згідно з вказаною ухвалою відповідач оскаржив судові рішення судів попередніх інстанцій на підставах, визначених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

19. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

20. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

21. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

22. З огляду на вказані приписи у разі встановлення порушення правил юрисдикції Верховний Суд не обмежений доводами касаційної скарги.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) За правилами якого судочинства треба розглядати вимоги про стягнення коштів, належних до виплати при звільненні виконавчого органу (директора) товариства, який є учасником останнього і звільнений із посади загальними зборами?

23. Позивач є учасником товариства та згідно з рішенням загальних зборів учасників був виконавчим органом товариства (директором). Надалі ці збори звільнили його з вказаної посади. Тому він звернувся до суду та просив стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Розрахунки цих сум здійснив, виходячи з 80 000,00 грн посадового окладу, який затвердив для себе згідно зі штатним розписом від 1 жовтня 2019 року. Суд першої інстанції задовольнив позов і вважав, що позивач мав право одноособово затверджувати штатний розпис. Вказав, що це узгоджується із пунктом "є" абзацу першого підпункту 8.4.4 пункту 8.4 розділу 8 Статуту, згідно з яким директор має право затверджувати штатні розклади. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції. Додатково зазначив, що впродовж дії штатного розпису з 1 жовтня 2019 року учасники товариства його не оспорили, тобто дали згоду на встановлення директору посадового окладу у визначеному ним розмірі. Суди розглянули спір за правилами цивільного судочинства.

24. Відповідач із висновком судів не погодився. Зауважив, що позивач як учасник товариства не з`явився на загальні збори учасників, які звільнили його з посади директора. Наголосив, що встановлення винагороди директору входить до виключної компетенції загальних зборів товариства (пункт 7 частини другої та частина третя статті 30 Закону № 2275-VIII, пункт 7 абзацу другого підпункту 8.1.2 пункту 8.1 розділу 8 Статуту). Розраховуючи суми до стягнення, учасник товариства, якого звільнили з посади директора, взяв за основу встановлений ним самостійно, без згоди загальних зборів посадовий оклад. Тому вирішення питання про правомірність проведення загальних зборів учасників товариства 3 жовтня 2022 року та про правомірність встановлення директором під час управління товариством винагороди для себе за наявності обмежень, визначених вказаними приписами Закону та Статуту, має ключове значення для цього спору учасника товариства, звільненого з посади директора, із товариством. Оскільки спір стосується діяльності відповідача й управління ним з боку позивача та загальних зборів учасників, одним із яких є позивач, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що такий слід розглядати за правилами господарського, а не цивільного судочинства.

25. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

26. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

27. За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між юридичною особою та її учасником, пов`язані з діяльністю та управлінням такої юридичної особи, крім трудових спорів.

28. Перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22)).

29. Визначаючи предметну юрисдикцію спору, суди повинні виходити не тільки із суб`єктного складу такого спору, але й суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, змісту заявлених вимог, характеру спірних правовідносин і суттєвих обставин справи. Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання юрисдикції суду щодо спорів про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника юридичної особи приватного права або члена її виконавчого органу, а також виплати йому належних сум при звільненні. Для розмежування юрисдикції загальних і господарських судів керувалася такими критеріями:

29.1. Корпоративним є спір, зокрема, щодо управління, діяльності юридичної особи-суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (член) такої юридичної особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 (провадження № 12-4гс19)).

29.2. У постанові від 28 листопада 2018 року № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оскільки, обґрунтовуючи позов, позивач зазначив про недотримання вимог законодавства й установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів учасників товариства, що є порушенням прав учасника на управління товариством, а не трудових прав керівника останнього, то спір у цій частині є корпоративним, і його слід вирішувати у господарських судах.

29.3. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 4 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17).

30. До господарських товариств належить, зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю (частина перша статті 84, частина друга статті 113 ЦК України). Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).

31. Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (частина перша статті 28 Закону № 2275-VIII). Загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників (частини перша та друга статті 29 Закону № 2275-VIII). Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства (частина перша статті 39 Закону № 2275-VIII).

32. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 (v001p710-10) у справі № 1-2/2010).

33. У Статуті відповідача учасники визначили такі правила:

33.1. Учасниками товариства є позивач із часткою 37,9 % статутного капіталу, ОСОБА_3 з часткою 37,9 % статутного капіталу та ОСОБА_5 з часткою 24,2 % статутного капіталу (підпункт 4.2.1 пункту 4.2 та абзац перший пункту 4.5 розділу 4 Статуту).

33.2. Вищим органом управління товариства є загальні збори учасників товариства. Виконавчим органом товариства, який здійснює поточне керівництво діяльністю товариства, є директор (абзаци другий і третій розділу 8 Статуту).

33.3. Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства. До виключної компетенції загальних зборів учасників, зокрема, входить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства (пункт 7 абзацу другого підпункту 8.1.1 пункту 8.1 розділу 8 Статуту).

33.4. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства (абзац третій підпункту 8.1.2 пункту 8.1 розділу 8 Статуту).

33.5. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства. Виконавчий орган є одноосібним - директор (абзац другий підпункту 8.4.1 пункту 8.4 розділу 8 Статуту).

33.6. Директор має право (в межах компетенції та з урахуванням обмежень, визначених цим Статутом), зокрема, затверджувати штатні розклади (пункт "є" абзацу першого підпункту 8.4.4 пункту 8.4 розділу 8 Статуту).

34. 3 жовтня 2022 року загальні збори учасників товариства прийняли рішення, згідно з яким того дня звільнили позивача з посади директора й обрали директором товариства з 4 жовтня 2023 року Арапова О. О. (т. 1, а. с. 23).

35. У позовній заяві позивач наголошував, що він як учасник товариства не був належним чином повідомлений про скликання загальних зборів учасників 3 жовтня 2022 року. Рішення про його звільнення, як він стверджував, було неочікуваним, безпідставним і незрозумілим. Його прийняли інші учасники за відсутності позивача. Звільняючи його з посади директора товариства, відповідач не вирішив питання про виплату всіх належних сум. Позивач вважав, що згідно із пунктом "є" абзацу першого підпункту 8.4.4 пункту 8.4 розділу 8 Статуту він як директор мав право затверджувати штатні розклади, включно зі своїм посадовим окладом (т. 1, а. с. 1-8). Тому, обчислюючи суми невиплаченої заробітної плати, компенсації за дні невикористаної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач взяв за основу свій посадовий оклад у розмірі 80 000,00 грн, який встановив і затвердив у штатному розписі. Відповідач зауважив, що встановлення винагороди директору входить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, що підтверджують приписи пункту 7 частини другої, частини третьої статті 30 Закону № 2275-VIII, пункту 7 абзацу другого підпункту 8.1.2 пункту 8.1 розділу 8 Статуту. Тому просив не брати до уваги розрахунки позивача. Крім того, обґрунтовував правомірність проведення загальних зборів учасників товариства 3 жовтня 2022 року та належність повідомлення позивача про їх проведення. Стверджував, що саме внаслідок неприбуття позивача на ці загальні збори відповідач не зміг виконати умови звільнення працівника, згідно з якими всі виплати треба було провести у день прийняття рішення про таке звільнення.

36. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у світлі наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду звертає увагу на таке:

- позивачем є учасник товариства, який був виконавчим органом останнього, а відповідачем - це товариство;

- обґрунтовуючи позов, позивач зазначив про неправомірність проведення загальних зборів учасників товариства, на яких його звільнили з посади директора, тим самим вказуючи на порушення прав учасника товариства на управління останнім;

- позивач стверджував, що його повноваження встановити собі як директорові посадовий оклад випливало із положення Статуту, яке надавало директорові право затверджувати штатні розклади; відповідач вважав, що таке право директора не охоплювало можливість встановлення посадового окладу самому собі, оскільки повноваження визначати винагороду виконавчому органу товариства за Статутом належить виключно загальним зборам учасників.

37. Отже, розглядаючи такий спір, суд зобов`язаний встановити: повноваження органів управління товариством (загальних зборів учасників і директора), з`ясувати, який штатний розпис діяв станом на 17 березня 2016 року, коли загальні збори учасників товариства призначили позивача на посаду директора, а також, чи був визначений у тому розписі посадовий оклад директора; оцінити дотримання права позивача на участь в управлінні товариством під час скликання та проведення загальних зборів учасників 3 жовтня 2022 року; оцінити правомірність встановлення позивачем як директором під час управління товариством винагороди для себе за наявності обмежень, визначених пунктом 7 частини другої, частиною третьою статті 30 Закону № 2275-VIII, пунктом 7 абзацу другогопідпункту 8.1.2 пункту 8.1 розділу 8 Статуту. Таким чином, спір за змістом є корпоративним, бо стосується діяльності відповідача й управління ним з боку позивача як директора та загальних зборів учасників, одним із яких є позивач. Вирішення цього спору може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними є відносини корпоративні.

38. Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували критеріїв розмежування корпоративних (тобто тих, що пов`язані, зокрема, з управлінням товариством) і власне трудових спорів та помилково розглянули за правилами цивільного судочинства вимоги учасника товариства, обраного одноосібним виконавчим органом, про виплату йому належних сум при звільненні з посади директора та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

(3.1) Щодо суті касаційних скарг

39. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої й апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

40. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша й друга статті 414 ЦПК України).

41. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду (частина четверта статті 414 ЦПК України).

42. Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (частина перша статті 256 ЦПК України).

43. Ураховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо правил юрисдикції загальних судів, оскаржені судові рішення слід скасувати, а провадження у справі закрити. Роз`яснити позивачеві, що розгляд справи належить до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови позивач має право звернутися до Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до господарського суду.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

п о с т а н о в и в:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Українські авіаційні системи" задовольнити частково.

2. Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 1 вересня 2023 року, додаткове рішення цього суду від 10 жовтня 2023 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 5 березня 2024 року скасувати.

3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Українські авіаційні системи" про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні закрити.