757/28437/21-ц Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 05.06.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного банку України на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що з 26 листопада 2001 року до 26 квітня 2021 року ОСОБА_1 працював на різних посадах у відповідача.На час звільнення працював в НБУ на посаді головного інженера відділу нормативного, методологічного забезпечення та впровадження СУІБ НБУ та банківських систем управління безпеки інформації Департаменту безпеки. 20 квітня

2021 року НБУ видав наказ № 813-к про звільнення з 26 квітня 2021 року ОСОБА_1 з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України). Позивач вважав звільнення незаконним, оскільки йому не були запропоновані вакантні посади та не враховано наявність переважного права на залишення на роботі.

ОСОБА_1 просив скасувати наказ НБУ від 20 квітня 2021 року № 813-к, поновити його на посаді головного інженера відділу нормативного, методологічного забезпечення та впровадження СУІБ НБУ та банківських систем управління безпеки інформації Департаменту безпеки НБУ з 27 квітня 2021 року та стягнути з НБУ на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року

в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що під час звільнення ОСОБА_1 . НБУ дотримав норми законодавства України про працю, тому звільнення позивача відбулося без порушень.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Скасовано наказ НБУ від 20 квітня 2021 року № 813-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інженера відділу нормативного, методологічного забезпечення та впровадження СУІБ НБУ та банківських систем управління безпеки інформації Департаменту безпеки НБУ

з 27 квітня 2021 року.

Стягнено з НБУ на користь ОСОБА_1 510 748,04 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова мотивована недотриманням відповідачем усіх передбачених законом вимог щодо процедури звільнення позивача з роботи у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників, оскільки ОСОБА_1 не було запропоновано всі наявні у відповідача вакантні посади. У зв?язку із тим, що суд дійшов висновку про порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача, апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року

в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що у суду немає підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявник не направив докази на підтвердження факту їх понесення і обґрунтування іншій стороні. Щодо судового збору апеляційний суд вказав, що при вирішені справи по суті спору суд апеляційної інстанції ухвалив постанову, в якій вирішив питання розподілу судового збору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

24 серпня 2023 року НБУ подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня

2023 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач від переведення на запропоновані посади, які повністю відповідали його професії (спеціальності), досвіду роботи, кваліфікації та продуктивності праці, відмовився.

ОСОБА_1 перебуває за кордоном, у зв?язку з чим за його заявою йому надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів, що свідчить про незацікавленість позивача в роботі в НБУ. Вказує, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки вийшов за межі повноважень, витребувавши у відповідача список усіх вакансій. При оцінці кваліфікації позивача відповідач зважав на його низьку продуктивність та якість роботи.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 757/49347/17-ц, від 08 липня 2020 року у справі № 569/17130/17,

від 27 квітня 2020 року у справі № 161/19928/17, від 04 липня 2023 року у справі № 519/313/20, від 21 червня 2023 року у справі № 552/5508/21,

від 07 квітня 2023 року у справі № 359/3148/21, від 21 березня 2023 року у справі № 287/264/18-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

11 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року та ухвалити додаткове рішення

у справі, яким стягнути з НБУ на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 21 908,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що подання копій документів не поширюється на позови, що виникають з трудових правовідносин (частина друга статті 177 ЦПК України). Заяви з процесуальних питань подаються до суду без обов?язку надсилати їх копії іншій стороні. Вказує, що представник відповідача знайомився з матеріалами справи та не реагував на наявні в ній матеріали. Позиції Верховного Суду, які застосував апеляційний суд, не

є релевантними, оскільки вони висловлені у справах, які розглянуті судами іншої юрисдикції та за інших фактичних обставин.

Аргументи інших учасників справи

14 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу НБУ залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 06 липня

2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що відповідач у касаційній скарзі не навів постанов Верховного Суду, в яких викладено висновок про застосування норми права

у подібних правовідносинах, що не були враховані в оскаржуваній постанові. Відповідач скористався своїм правом надавати суду апеляційної інстанції пояснення на стадії апеляційного розгляду у повному обсязі, а перелік та обсяг наданих пояснень як відповідачем, так і позивачем не свідчить, що суд надавав перевагу будь-якій із сторін.

06 лютого 2024 року НБУ подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада

2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що посилання заявника в касаційній скарзі на частину другу статті 177 ЦПК України є неправильним, оскільки вказана норма стосується документів, що подаються до позовної заяви, а не процесуальних документів, які подаються сторонами під час розгляду справи. Вказує, що практика Верховного Суду свідчить не лише про необхідність надсилання відповідачу заяви про ухвалення додаткового рішення з метою дотримання принципу змагальності, а й про обов?язок сторони відповідно до частини дев?ятої статті 83 ЦПК України заздалегідь надсилати іншим учасникам справи копії доказів, що подаються до суду.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року НБУ поновлено строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року представнику

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі.

15 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 на час звільнення працював в НБУ на посаді головного інженера відділу нормативного, методологічного забезпечення та впровадження СУІБ НБУ та банківських систем управління безпеки інформації Департаменту безпеки.

Відповідно до рішення Правління НБУ від 03 вересня 2019 року № 641-рш "Про внесення змін до структури Департаменту безпеки" та наказу НБУ від 23 жовтня 2019 року № 3043-к "Про скорочення штату працівників Департаменту безпеки" з метою вдосконалення процедури здійснення контролю за виконанням вимог

і заходів із забезпечення кіберзахисту та інформаційної безпеки в банківській системі України, розподілу сфери обов`язків, повноважень та відповідальності між підрозділами Департаменту безпеки виключено зі складу управління безпеки інформації відділ нормативного, методологічного забезпечення та впровадження СУІБ НБУ та банківських систем зі скороченням штату працівників. У зв`язку з цим посада, яку обіймав ОСОБА_1, підлягала скороченню.

11 листопада 2019 року ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

11 січня 2020 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення на посади: кухонного робітника відділу організації харчування управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності НБУ; старшого касира відділу оброблення готівки та експертизи цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища; охоронника 6 розряду першої команди охорони відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки; охоронника 6 розряду третьої команди охорони відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки; провідного інженера відділу моніторингу стану безпеки інформації ІТС НБУ управління безпеки інформації Департаменту безпеки на період перебування

у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 від переведення на зазначені посади відмовився та засвідчив це підписом.

11 лютого і 17 березня 2020 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення на посади: кухонного робітника відділу організації харчування управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності НБУ; старшого касира відділу оброблення готівки та експертизи цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища; охоронника 6 розряду третьої команди охорони відділу відомчої охорони - правління організації охорони Департаменту безпеки.

ОСОБА_1 від переведення на зазначені посади відмовився.

10 березня 2021 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на посаду провідного фахівця відділу платіжних систем управління підтримки банківських інформаційних систем Департаменту інформаційних технологій, від переведення на яку позивач відмовився.

ОСОБА_1 також відмовився від переведення на запропоновані посади: охоронника 6 розряду першої команди охорони відділу відомчої охорони правління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ); охоронника 6 розряду третьої команди охорони відділу відомчої охорони правління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ); прибиральника службових приміщень господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності НБУ (м. Київ); прибиральника території господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності НБУ (м. Київ); старшого касира відділу організації харчування управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності НБУ (м. Київ); провідного фахівця відділу платіжних систем управління підтримки банківських інформаційних систем Департаменту інформаційних технологій (м. Київ).

20 квітня 2021 року НБУ видав наказ № 813-к про звільнення з 26 квітня

2021 року ОСОБА_1 з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України).

У день звільнення, 26 квітня 2021 року, ОСОБА_1 знову було запропоновано переведення на вакантні посади: охоронника 6 розряду першої команди охорони відділу відомчої охорони правління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ); охоронника 6 розряду третьої команди охорони відділу відомчої охорони правління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ); прибиральника території господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності НБУ

(м. Київ); провідного фахівця відділу платіжних систем управління підтримки банківських інформаційних систем Департаменту інформаційних технологій

Від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовився.

У день звільнення ОСОБА_1 видано трудову книжку та копію наказу про звільнення.

ОСОБА_1 не був членом первинної профспілкової організації працівників НБУ.

Апеляційний суд установив, що у період з 11 листопада 2019 року до 26 квітня 2021 року у системі НБУ на інші посади, які не були запропоновані позивачу, було переведено 1 333 працівники.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва

і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У частині другій статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення

з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами

в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників

при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Разом з тим роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно

у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві,

в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 квітня

2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня

2021 року у справі № 766/12805/19, провадження № 61-7098св21, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, провадження № 61-10299св21, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, провадження № 61-7496св21.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що

у відповідача дійсно відбулися зміни в організації праці (скорочення всього управління), проте під час звільнення ОСОБА_1 відповідач не дотримався порядку процедури звільнення у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, оскільки ОСОБА_1 не було запропоновано всіх наявних у відповідача вакантних посад, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі. У зв?язку із тим що суд дійшов висновку про порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача, апеляційний суд правильно стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з розміром стягненої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Щодо ухвали Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив із відсутності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявник не направив доказів на підтвердження факту їх понесення і обґрунтування іншій стороні. Щодо судового збору апеляційний суд вказав, що при вирішені справи по суті спору суд апеляційної інстанції ухвалив постанову, в якій вирішив питання розподілу судового збору.

Колегія суддів погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Із матеріалів справи відомо, що 01 листопада 2022 року представник позивача подав до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи без його участі, до якого додав "вступне слово/пояснення", а також заяву про відшкодування судових витрат, до якої долучено договір про надання правової допомоги від

10 травня 2021 року № С/05-21/В 2021, акт (звіт) про виконання доручення та два меморіальні ордери на сплату по 5 000,00 грн (т. 2, а. с. 216 - 225).

Доказів направлення вказаної заяви іншому учаснику справи немає.

08 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Київського апеляційного суду заяву, у якій просила ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з НБУ на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати у сумі 21 908,00 грн

На обґрунтування заяви зазначено, що суд апеляційної інстанції в частині судових втрат не вирішив питання в повному обсязі, оскільки на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року

ОСОБА_1 04 січня 2022 року сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн. Позивач у свої позовній заяві, поданій до суду першої інстанції, а згодом

в апеляційні скарзі просив стягнути з відповідача понесені судові витрати,

а представник позивача подав до суду першої інстанції разом із заявою про розгляд справи без участі представника позивача заяву про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 21 000,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок: "Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України (1618-15) законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування

з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності".

Встановивши, що питання витрат зі сплати судового збору апеляційний суд вирішив у постанові від 06 липня 2023 року, а позивач порушив установлений процесуальним законом порядок пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме: не направив на адресу відповідача документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідача можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 37 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року та ухвали Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.