206/1419/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 09.06.2021 Прийняття

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов, із урахуванням уточненої позовної заяви, мотивований тим, що 23 лютого 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк"та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNP0AE06700315, за умовами якого позивач надав відповідачці кредит у розмірі 26 085,86 доларів США на термін до 23 лютого 2012 року, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановлені кредитним договором.

Відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконала, внаслідок чого станом на 29 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 45 087,49 доларів США, яка складається із: 15 296,24 доларів США- заборгованість за кредитом, 11 873,45 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 644,16 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 17 273,64 доларів США- пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Із урахуванням суми у розмірі 28 621,97 доларів США, стягнутої заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2012 року із відповідачки, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 16 465,52 доларів США, а також судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 травня 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка умови кредитного договору не виконувала, внаслідок чого станом на 04 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 28 621,97 доларів США.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 370,41 доларів США, що еквівалентно 218 689,54 грн, та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" як поручителя та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 10 000,00 грн, а всього заборгованість у розмірі 228 689,54 грн, що еквівалентно 28 621,97 доларів США із яких: 15 296,24 доларів США - заборгованість за кредитом, 7 393,04 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 644,16 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 5 288,53 доларів США - пеня.

Згідно із розрахунком банку заборгованість ОСОБА_1 станом на 29 січня 2015 року становить 45 087,49 доларів США, яка складається із: 15 296,24 доларів США - заборгованість за кредитом, 11 873,45 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 644,16 доларів США- заборгованість по комісії за користування кредитом; 17 273,64 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Із урахуванням стягнутої заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2012 року заборгованості у розмірі 28 621,97 доларів США, що еквівалентно 228 689,54 грн, судом першої інстанції стягнуто із відповідачки заборгованість у розмірі 16 465,52 доларів США, що за курсом НБУ від 29 січня 2015 року становило 262 625,04 грн, витрати, пов`язані із публікацією у пресі оголошення про виклик відповідачки у сумі 400,00 грн, та 2 626,25 грн судового збору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 травня 2015 року скасовано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яка із урахуванням стягнутої заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2012 року суми заборгованості, становить 16 465,52 доларів США, що еквівалентно 262 625,04 грн.

Водночас за умовами кредитного договору строк повернення кредиту встановлено до 23 лютого 2012 року, а із позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся лише 17 березня 2015 року, тобто із пропуском строку позовної давності, про застосування якої просила відповідач в апеляційній скарзі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити у силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року поновлено строк касаційного оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

15 квітня 2019 року копію касаційної скарги з доданими матеріалами надіслано ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу від відповідачки не надходив.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції не врахував, що пред`явленням ПАТ КБ "Приватбанк" позову до ОСОБА_1 та прийняття Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська заочного рішення від 06 листопада 2012 року у справі № 2/0417/8107/2012, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" суми заборгованості за кредитним договором, відбулося переривання строку позовної давності.

Із цим позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся 16 березня 2015 року, тобто в межах строків загальної позовної давності у три роки, передбаченої статтею 257 ЦК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 23 лютого 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNP0AE06700315 терміном дії до 23 лютого 2012 року, за умовами якого позивач надав відповідачці кредит у розмірі 26 085,86 доларів США, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановлені кредитним договором.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2012 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" стягнуто заборгованість у розмірі 28 621,97 доларів США, що згідно із курсом НБУ еквівалентно 228 689,54 грн.

Отже, із урахуванням стягнутої таким судовим рішенням суми заборгованості, існує заборгованість у розмірі 16 465,52 доларів США, що за курсом НБУ від 29 січня 2015 року становить 262 625,04 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка у порушення умов кредитного договору від 23 лютого 2007 року № DNP0AE06700315 свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними не виконала, у зв`язку з чим у банка виникло право вимагати повернення кредиту та стягнення заборгованості у примусовому порядку.

Із урахуванням стягнутої заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2012 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2012 року, з ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 28 621,97 доларів США, суд першої інстанції стягнув з відповідачки 16 465,52 доларів США, що за курсом НБУ від 29 січня 2015 року становило 262 625,04 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився із тим, що у відповідачки існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 465,52 доларів США, однак дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності, оскільки за умовами кредитного договору строк повернення кредиту встановлено до 23 лютого 2012 року, а до суду із позовом про стягнення заборгованості банк звернувся лише 17 березня 2015 року.

Проте із такими висновками не можна погодитись, з огляду на наступне.

За змістом статей 256- 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції не врахував, що позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором є необґрунтованими, виходячи із наступного.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачці, яка зобов`язалася повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 23 лютого 2012 року включно.

Оскільки відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, станом на 04 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 28 621,97 доларів США, із яких: 15 296,24 доларів США заборгованості за кредитом; 7 393,04 доларів США заборгованості про процентам за користування кредитом; 644,16 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом та 5 288,53 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, яка і була у повному обсязі стягнута з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2012 року.

У березні 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, у якому, із урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 16 465,52 доларів США, яка становить різницю між заборгованістю, яка утворилася за кредитним договором станом на 29 лютого 2015 року у розмірі 45 087,49 доларів США та стягнутої судом першої інстанції заборгованості у розмірі 28 621,97 доларів США.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором № DNP0AE06700315 від 23 лютого 2007 року, наданого позивачем та який міститься у матеріалах справи, сума у розмірі 16 465,52 доларів США, які просить стягнути позивач з відповідачки, фактично є сумою заборгованості за відсотками та пенею, нарахованими після закінчення строку дії договору.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як констатувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року (справа № 14-318цс18) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме такі висновки з питань застосування норм права у подібних правовідносинах містяться у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).

Колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від таких висновків.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки строк дії кредитного договору від 23 лютого 2007 року № DNP0AE06700315 встановлено до 23 лютого 2012 року, то після 23 лютого 2012 року банк не мав права нараховувати ані передбачені договором проценти за кредитом, ані обумовлену у договорі пеню.

Зважаючи на те, що сума у розмірі 16 465,52 доларів США, які просить стягнути позивач з відповідачки, фактично є сумою заборгованості за відсотками та пенею, нарахованими після закінчення строку дії договору, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити із зазначених вище підстав.

У цій справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості за тілом кредиту. Інші вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із їх безпідставністю.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Частиною четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне змінити постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині залишити без змін.