425/237/20 Про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування - 02.06.2021 Прийняття

відповідач - ОСОБА_2,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Луганської В. М., Карташова О. Ю.у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, замінивши первісного відповідача Рубіжанську міську раду Луганської області на належного відповідача ОСОБА_2, та остаточно просив:

- визнати за ним право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначений позов мотивований тим, що спірна квартира належала на праві спільної власності в рівних частка йому, його батьку ОСОБА_4 та матері ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 20 вересня 1993 року.

Після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилась спадщина на 1/3 частку квартири, яку фактично прийняли він, оскільки спільно проживав зі спадкодавцем, та ОСОБА_2, яка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини.

Після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, він та відповідач прийняли спадщину, яка складається із 1/2 частки квартири, шляхом подання до нотаріуса заяв про прийняття спадщини, але не оформили спадкових прав.

У березні 2017 року він звертався до державного нотаріуса Рубіжанської державної нотаріальної контори із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири після смерті матері та на 1/3 частку квартири після смерті батька, проте йому було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, у зв`язку з тим, що у документі, який підтверджує право власності на спадкове майно, неправильно вказаний об`єкт нерухомого майна та не вказана, яка саме частка спадкового майна належала спадкодавцю.

Ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 11 березня 2020 року залучено ОСОБА_2 до участі у розгляді справи як третю особу.

Ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 30 квітня 2020 року замінено первісного відповідача Рубіжанську міську раду на належного відповідача ОСОБА_2 . Виключено ОСОБА_2 зі складу третіх осіб.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 липня 2020 року позов задоволено.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, яка залишилася після смерті його матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, яка залишилася після смерті його батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, яка залишилася після смерті його матері ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивач прийняв у спадщину 1/6 частку спірної квартири на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Відмітки в паспорті позивача про реєстрацію місця його проживання разом із спадкодавцем на день її смерті достатньо для реалізації позивачем його спадкових прав в розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України.

Задовольняючи позов в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, яка залишилася після смерті його батька ОСОБА_4, місцевий суд виходив з того, що сторони як спадкоємці першої черги прийняли спадщину відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України шляхом подання нотаріусу у шестимісячний строк відповідних заяв, тому вони у рівних частках успадкували 1/3 частку у спірній квартирі після смерті батька ОСОБА_4, а саме кожний з них успадкував по 1/6 частці квартири.

Постановою Луганського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та в частині стягнення судових витрат, які складаються з оплати судового збору, скасовано і в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову у їх задоволенні.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та приймаючи в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на момент смерті останньої. У визначений статтею 1270 ЦК України строк позивач не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, тому вважається таким, що не прийняв спадщину.

Залишаючи в решті рішення суду першої інстанції без змін апеляційний суд виходив з того, що сторони у справі є спадкоємцями, які прийняли спадщину після померлого батька ОСОБА_4, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Луганського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині визнання за ним права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, яка залишилася після смерті його батька ОСОБА_4, в касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленого у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц.

Суд першої інстанції вирішив справу згідно із законом, рішення ухвалив на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, обґрунтовано визнавши достатніми подані ним докази. Висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, однак апеляційний суд знехтував принципом верховенства права, зазначивши, що ним не надано належних і допустимих доказів.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Рубіжанського міського суду Луганської області.

11 січня 2021 року справа № 425/237/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджується копіями свідоцтв про народження та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого 26 грудня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Рубіжанського міського управління юстиції Луганської області.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, що складається із 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

Зазначена квартира належала на праві спільної часткової власності у рівних частках ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 20 вересня 1993 року.

Спадкоємцями першої черги спадкування після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_4 (чоловік), ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_2 (дочка).

08 січня 2008 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, до Рубіжанської державної нотаріальної контори Луганської області звернулася ОСОБА_2, яка є дочкою померлої.

06 травня 2008 року ОСОБА_4 подав до Рубіжанської державної нотаріальної контори Луганської області заяву про відмову від належної йому частки майна, яка залишилась після смерті дружини ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Справжність підпису на вказаній заяві засвідчено 13 березня 2008 року приватним нотаріусом Рубіжанського міського нотаріального округу Білоус З. В.

Протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався.

Також судами встановлено те, що ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі з 23 червня 1981 року, що підтверджується відміткою в його паспорті, довідкою про зареєстроване місце проживання від 15 грудня 2016 року, виданою ЦНАП Рубіжанської міської ради.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, не відповідає, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого у статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) , свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.

Встановивши, що у паспорті позивача наявна відмітка про реєстрацію його місця проживання разом із спадкодавцем на день її смерті суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї матері, оскільки на день її смерті був зареєстрований за однією адресою із нею.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на порушення вищенаведених норм матеріального права, дійшов помилкового висновку про ненадання позивачем доказів на підтвердження факту постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3, яка померла 2007 року, оскільки саме реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про "автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини".

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що спадкоємцю достатньо звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і надати паспорт із реєстрацією за місцем проживання спадкодавця, і нотаріус буде вважати цього спадкоємця таким, що прийняв спадщину.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц (провадження № 61-5221/св18).

Посилання місцевого суду на Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, є помилковим, проте згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, яка залишилася після смерті його матері ОСОБА_3, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду в означеній частині підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Рішення місцевого суду в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, яка залишилася після смерті його батька ОСОБА_4, в касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.Постанову Луганського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, яка залишилася після смерті його матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, скасувати та залишити в силі в означеній частині рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 липня 2020 року.Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук