361/2965/15-а Про визнання протиправними та нечинними рішення виконкому сільради, яким ухвалено видати нові свідоцтва про право власності на майнові паї членів КСП, придбані під час відкритих біржових торгів та підтверджені свідоцтвами про право власності на майнові паї, виданими сільрадою - 04.04.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Щорса (далі - Кооператив імені Щорса) до Княжицької сільської ради Броварського району Київської області (далі - Княжицька сільрада), треті особи: уповноважена особа співвласників бувшого Колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса (далі - КСП імені Щорса) ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Діовс", ТОВ "Клен", ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання протиправними й нечинними рішень та свідоцтв

за касаційною скаргою Кооперативу імені Щорса на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2016 року (у складі колегії суддів Саприкіної І.В., Карпушової О.В., Кучми А.Ю.),

У квітні 2015 рокуКооператив імені Щорса звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та нечинними:

- рішення виконкому Княжицької сільради від 14 квітня 2006 року № 172, яким ухвалено видати ОСОБА_4 і ТОВ "Діовс" нові свідоцтва про право власності на майнові паї членів КСП імені Щорса, придбані ними під час відкритих біржових торгів та підтверджені свідоцтвами про право власності на майнові паї, виданими Княжицькою сільрадою 7 та 23 березня 2006 року;

- рішення виконкому Княжицької сільради від 30 травня 2006 року №№ 202, 202/1, 203, 203/1, якими ухвалено оформити право власності на об'єкти нерухомого майна: цілісний майновий комплекс "Будівельна дільниця", картоплесортувальний пункт, гуртожиток (інвентаризаційний номер 1452), молочно-товарну ферму, відповідно, за ОСОБА_5, ОСОБА_4, ТОВ "Клен" і ТОВ "Діовс", а також доручити Броварському МБТІ видати відповідні свідоцтва про право власності;

- виданих на підставі наведеного вище рішення свідоцтв про право власності на майновий пай члена КСП імені Щорса (майновий сертифікат): серії КИ-VI-Х № 1, виданого ТОВ "Діовс" 18 квітня 2006 року; серії КИ-VI-Х № 2, виданого ОСОБА_4 18 квітня 2006 року; серії КИ-VI-Х № 3, виданого ТОВ "Клен" 5 червня 2006 року; серії КИ-VI-Х № 4, виданого ОСОБА_5 5 червня 2006 року.

Обґрунтовуючи позов, Кооператив імені Щорса зазначив, що, приймаючи наведені вище рішення, відповідач протиправно проігнорував правовий статус Кооперативу імені Щорса, який є правонаступником КСП та законним користувачем і балансоутримувачем майна цілісного майнового комплексу зазначеного реорганізованого підприємства.

Крім того, позивач послався на те, що незаконність випуску у 2006 році майнових свідоцтв членів КСП імені Щорса, на підставі яких Княжицькою сільрадою видано третім особам єдині свідоцтва про право на майновий пай, підтверджено рішенням у кримінальній справі щодо Княжицького сільського голови ОСОБА_6, яка визнала вину у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 365 Кримінального кодексу України.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2016 року позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про цивільно-правовий характер спірних у цій справі відносин та роз'яснив позивачеві, що такий спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства з огляду на суб'єктний склад учасників справи.

21 червня 2016 року Кооператив імені Щорса подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм права при визначенні підсудності спору, просив скасувати ухвалу про закриття провадження у справі та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду по суті.

Загалом доводи скаржника зводяться до того, що ця справа підлягає розгляду в порядку саме адміністративного судочинства, оскільки відповідач - орган місцевого самоврядування, приймаючи оскаржувані рішення щодо оформлення права власності на майнові паї та видачі відповідних свідоцтв про право власності, діяв не як учасник приватноправових відносин власності, а як суб'єкт владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій, наданих йому згідно із законодавством, яким регламентовано майнове паювання суб'єктів товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, кооператив імені Щорса посилається на те, що треті особи не набули та не оформили право власності на майнові паї, оскільки видані їм свідоцтва про право власності, які також оскаржуються позивачем у цій справі, не відповідають вимогам законодавства, а процедура продажу майнових паїв на відкритих торгах, за наслідками яких були видані ці свідоцтва, проведена всупереч законодавству, що було встановлено рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року в цивільній справі № Начало формы

6-47981св13Конец формы

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових паїв та свідоцтв про право власності на майнові паї.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою позивача, копії касаційної скарги надіслано учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.

На час розгляду справи відповідач і треті особи заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не подали.

21 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС у редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. '' фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

З установлених судом першої інстанції обставин справи убачається, що спір у ній виник між юридичною особою та органом місцевого самоврядування з приводу неправомірності, на думку позивача, прийняття рішень щодо оформлення права власності третіх осіб на об'єкти нерухомості згідно з придбаними майновими паями та незаконності відповідних свідоцтв про право власності цих осіб, виданих їм на підставі рішень суб'єкта владних повноважень.При цьому такі рішення та свідоцтва, як випливає із наведених у позові мотивів, порушують права Кооперативу імені Щорса на майно реорганізованого КСП імені Щорса, правонаступником якого є позивач.

Тобто оскаржувані ненормативні акти індивідуальної дії відповідача - суб'єкта владних повноважень є реалізованими у зв'язку з отриманням третіми особами свідоцтв про право власності на майнові паї, а тому подальше їх оспорювання може безпосередньо вплинути на майнові права цих осіб (у цьому випадку як юридичних, так і фізичних), отже, виникає спір про право цивільне, який вирішується за правилами цивільного чи господарського (залежно від суб'єктного складу процесу), але не адміністративного судочинства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, правильно застосував норми процесуального права та обґрунтовано дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За правилами частини першої статті 350 КАС у редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.