817/567/16 Про визнання протиправним та скасування запису в Державному реєстрі іпотек - 04.04.2018 Прийняття

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни (далі - Приватний нотаріус), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк") про визнання протиправним та скасування запису в Державному реєстрі іпотек

за касаційною скаргою ОСОБА_6 як представника позивача ОСОБА_3 на ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року (суддя Гломб Ю.О.) та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року (у складі колегії суддів Капустинського М.М., Мацького Є.М., Шидловського В.Б.),

У квітні 2016 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до Приватного нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ПАТ "Дельта банк", про визнання протиправним та скасування запису в Державному реєстрі іпотек (реєстраційний номер обтяження 7473513) про заміну умов обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, внесений 27 грудня 2012 року Приватним нотаріусом.

Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 2 вересня 2016 року провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), чинного до 15 грудня 2017 року.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції,пославшись на висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16,виходив із того, що правовідносини, пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, не є публічно-правовими, оскільки випливають із договірних відносин, а відтак мають вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нотаріуси при вчиненні нотаріальних дій не здійснюють владних управлінських функцій, а тому в розумінні КАС вони не відносяться до суб'єктів владних повноважень, що виключає можливість оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності в порядку адміністративного судочинства.

У грудні 2016 року представник позивача подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У касаційній скарзі представник позивача зазначив, що Приватний нотаріус при внесенні запису до Державного реєстру іпотек про заміну умов обтяження квартири діяв як державний реєстратор і такі дії нотаріуса мають публічно-правовий характер. Крім того, вказав, що основні вимоги позову у цій справі стосуються протиправності дій відповідача як суб'єкта, наділеного владними функціями державної реєстрації прав.

Вважав, що у цій справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські функції відповідача, який у межах спірних правовідносин здійснював функції державного реєстратора.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 січня 2017 року відкрив касаційне провадження у цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) . Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

21 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини шостої статті 346 КАС передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Оскільки представник позивача оскаржує ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що у квітні 2016 року ОСОБА_7 як представник позивача ОСОБА_3 подала позов до суду, у якому просила визнати протиправним та скасувати запис у Державному реєстрі іпотек (реєстраційний номер обтяження 7473513), вчинений Приватним нотаріусом, про заміну умов обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, внесений 27 грудня 2012 року.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди.

Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що, як убачається з позовної заяви, обставини виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду.

Як убачається зі змісту позовної заяви, 27 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк", у подальшому - Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк", Банк) та позивачем було укладено кредитний договір № 1704/0608/45-16, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_3 кредит на суму 30 000 доларів США на строк до 27 червня 2028 року. У якості забезпечення виконання зобов'язань між Банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № 1704/0608/45-016-Z-1 (далі - іпотечний договір). На забезпечення виконання основного зобов'язання позивач передав Банку належну йому на праві власності квартиру за вказаною вище адресою. 27 червня 2008 року приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Усик С.І. наклала заборону відчуження вказаної квартири до припинення чи розірвання договору іпотеки шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру іпотек.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" і ПАТ "Дельта банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Сведбанк" (продавець) продав (відступив) права вимоги та передав їх, а ПАТ "Дельта банк" (покупець) купив (набув) права вимоги до боржників по кредитних договорах, у тому числі й по кредитному та іпотечному договорах, укладених із ОСОБА_3

27 грудня 2012 року на підставі цього договору купівлі-продажу прав вимоги Приватний нотаріус прийняла рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою та здійснила заміну іпотекодержателя з ПАТ "Сведбанк" на ПАТ "Дельта банк" шляхом внесення до Державного реєстру іпотек відповідного запису.

Представник позивача вважає, що запис, внесений Приватним нотаріусом про зміну умов обтяження предмета іпотеки здійснено з перевищенням повноважень спеціального суб'єкта, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, встановлених Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (далі - Закон № 1952-ІV (1952-15) , чинний на час виникнення спірних відносин), оскільки на час внесення до Державного реєстру іпотек відповідного запису 27 грудня 2012 року приватний нотаріус не мав таких повноважень.

Крім того, представник позивача вважає, що на порушення вимог статті 15 Закону № 1952-ІV та підпункту 16 пункту 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вервня 2011 року № 703 (703-2011-п) , чинного на час виникнення спірних відносин, Приватний нотаріус вчинила запис про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою та здійснила заміну іпотекодержателя за відсутності додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до іпотечного договору.

Отже, за наведених вище обставин можна дійти висновку, що позовна заява представника позивача не містить вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважав суд першої інстанції, натомість позивач просить визнати протиправним та скасувати запис в Державному реєстрі іпотек про заміну умов обтяження квартири, вчинений Приватним нотаріусом.

Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону № 1952-ІV (1952-15) .

З огляду на викладене ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, недоречним є посилання суду першої інстанції у його рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини у ній пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Неправильне застосування Рівненським окружним адміністративним судом статей 3, 17 КАС (у редакції, яка діяла на час прийняття судового рішення) призвело до безпідставного закриття цим судом провадження в адміністративній справі, а тому касаційна скарга представника позивача підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвали -скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), Велика Палата Верховного Суду

1. Касаційну скаргу ОСОБА_6 як представника позивача ОСОБА_3 на ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року задовольнити.

2. Ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.