461/4568/19 Про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду - 20.01.2021 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.

у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пальоної Наталії Миколаївни щодо відкриття виконавчих проваджень та зобов`язання вчинити дії,

Описова частина

Короткий зміст скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною скаргою, посилаючись на те, що постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2, подану в його інтересах ОСОБА_3, задоволено. Ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано. Заяву ОСОБА_2 із заявою про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду задоволено.

Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12, яким зобов`язано ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1, виплатити ОСОБА_2 19 600 євро разом з відсотками, починаючи з 01 вересня 2009 року до 10 жовтня 2011 року, з 23 000 євро, починаючи з 10 жовтня 2011 року до 20 грудня 2011 року, з 21 000 євро, починаючи з 20 грудня 2011 року до 31 травня 2012 року, та з 19 600 євро, починаючи з 31 травня 2012 року в розмірі 5 пунктів від базової процентної ставки.

Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішенняЗемельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 24 березня 2015 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12, яким стягнуто із ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1, на підставі попереднього рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року на користь ОСОБА_2 суму 3 621 євро 53 євроценти разом з відсотками в розмірі 5 пунктів від базової процентної ставки з 19 лютого 2015 року, додано 2 214 євро судових витрат.

На підставі заяв ОСОБА_3, яка діяла в інтересах ОСОБА_2, державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - державний виконавець Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області) Пальоною Н. М. відкриті виконавчі провадження №№ 58734553, 58735212.

При поданні заяви про примусове виконання рішень ОСОБА_3 не було сплачено авансовий платіж відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а також оскаржувані постанови не містять будь-якого розрахунку суми відсотків або пені, хоча рішення суду передбачає їх нарахування до моменту виконання рішення.

Крім цього, з постанов не вбачається, яким чином з боржника може бути стягнуто відсотки у розмірі п`яти ставок від базової процентної ставки.

Також, ОСОБА_3, звертаючись із заявами про примусове виконання рішення суду, надала державному виконавцю лише копію довіреності, яка ніким не посвідчена, при цьому відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, документи, що посвідчують повноваження представників, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними та скасувати постанови державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області від 09 квітня 2019 року про відкриття виконавчих проваджень №№ 58734553, 58735212 щодо примусового виконання на території України рішень Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12 та від 24 березня 2015 року і зобов`язати державного виконавця повернути стягувачу виконавчі листи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 року скаргу задоволено.

Визнано неправомірними та скасовано постанови державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області від 09 квітня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 58734553 щодо примусового виконання на території України рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12 та від 09 квітня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 58735212 щодо примусового виконання на території України рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12.

Зобов`язано державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області повернути стягувачу ОСОБА_2 два виконавчі листи № 461/10613/15-ц, видані 19 жовтня 2018 року Галицьким районним судом міста Львова на примусове виконання рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час прийняття державним виконавцем документів (заяви із додатками) на примусове виконання рішень іноземного суду та відкритті виконавчого провадження були грубо порушені законодавчі правила представництва, зокрема переклад тексту, що міститься на зворотній стороні довіреності (імовірно нотаріального засвідчення) та апостилю на довіреності українською мовою здійснений не був, а до ВДВС було подано лише копію такої довіреності, яка належним чином не засвідчена, представник стягувача Діброва Н. І., яка є адвокатом відповідно до даних Єдиного реєстру адвокатів України, на порушення вимог статті 16 Закону України "Про виконавче провадження" не надала державному виконавцю ордеру на представництво.

Також суд першої інстанції задовольняючи скаргу вказав про те, що подаючи заяви про примусове виконання виконавчих листів ОСОБА_3 надала квитанції про оплату авансового внеску у сумі 20 600 грн, який сплачений у неналежному (меншому) розмірі.

Крім того, суд зазначив про те, що частина друга статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визнана неконституційною, проте станом на 09 квітня 2019 року (дата винесення постанов про відкриття виконавчого провадження) зазначена норма діяла.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області залишено без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 рокузалишено без змін.

Розглядаючи цей спір місцевий суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2016 року було скасовано постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року та задоволено заяву ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Крім того, апеляційний суд не повідомив ОСОБА_2 та його представника про розгляд цієї справи, чим позбавив їх надати пояснення у справі, долучити довіреність ОСОБА_2, а також надати інші докази.

Також, посилання апеляційного суду про те, що авансовий внесок сплачений у не повному обсязі є безпідставними, оскільки на день винесення ухвали Галицького районного суду міста Львова норма Закону щодо сплати авансового внеску не існувала.

Державний виконавець Пальона Н. Н. діяла згідно з вимогами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та зробила великий обсяг роботи по виконанню законних рішень іноземного суду.

Суди попередніх інстанцій не мали законних підстав для задоволення скарги ОСОБА_1, який навмисно ухиляється від виконання зобов`язань по виплаті боргу з відсотками та не сплатив жодної суми, не з`явився на неодноразові виклики державного виконавця, а також приховує своє нерухоме та рухоме майно.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Назарка А. Р. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не оскаржувала ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 року в апеляційному порядку, що позбавляє її права на оскарження вказаних судових рішень в касаційному порядку.

Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 не було повідомлено про розгляд цієї справи є безпідставними, оскільки апеляційний суд неодноразово направляв повідомлення про виклик до судового засідання.

Разом з тим, додана до заяви ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження копія довіреності на представництво його інтересів ОСОБА_3 не є документом, що посвідчує повноваження представника, проте всупереч вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, державним виконавцем відкрито виконавчі провадження.

Також вказав про те, що постанови Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області про відкриття виконавчих проваджень від 09 квітня 2019 року №№ 58735212, 58734553, а також матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких розрахунків остаточної суми відсотків.

Крім того, ОСОБА_1 через адвоката Назарка А. Р. подав заяву про закриття касаційного провадження посилаючись на те, що заявником у касаційній скарзі та уточненні до касаційної скарги не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року, з урахування ухвали цього ж суду від 10 грудня 2020 року про виправлення описки, відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Галицького районного суду місто Львова.

19 жовтня 2020 року справа № 461/4568/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року, у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2, подану в його інтересах ОСОБА_3, задоволено. Ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано. Заяву ОСОБА_2 із заявою про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду задоволено.

19 жовтня 2018 року Галицьким районним судом міста Львова видано два виконавчі листа № 61/10613/15-ц для примусового виконання даних рішень іноземного суду.

27 березня 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області заяви, в яких просила прийняти до виконання виконавчі листи, видані Галицьким районним судом міста Львова 19 жовтня 2018 року.

09 квітня 2019 року державним виконавцем Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області Пальоною Н. М. винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень №№ 58735212, 58734553.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що до заяв про примусове виконання рішень іноземних судів представником стягувача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надана довіреність від 29 червня 2016 року, яка складена українською мовою у місті Франкфурт-на-Майні (ФРН). На довіреності наявний підпис особи, яка її видала, а на зворотному боці викладений текст іноземною мовою та проставлений відтиск печатки іноземної держави. Крім того, третя сторінка довіреності містить апостиль. До заяв були додані квитанції про оплату авансового внеску в сумі 20 600,00 грн.

У межах виконавчих проваджень державним виконавцем вчинялись відповідні виконавчі дії та 24 червня 2019 року виконавчі провадження № 58735212 та № 58734553 об`єднані у зведене виконавче провадження № 59406747.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про: стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів, заборгованості зі сплати аліментів, додаткових витрат на дитину, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суми індексації аліментів, встановлення побачення з дитиною або усунення перешкод у побаченні з дитиною; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, особи з інвалідністю внаслідок війни, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби. У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується.

У відповідності до частин першої, другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Авансовий внесок у виконавчому провадженні - це кошти, які підлягали внесенню стягувачем на окремий небюджетний рахунок і використовувались виконавцем для організації та проведення виконавчих дій. Рішенням Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року (vp002710-19)

№ 2-р(II)/2019, справа № 3-368/2018(5259/18),визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення частини другоїстатті 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами.

Положення частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" зі змінами, що визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що визначенням положеннями частини другоїстатті 26 Закону України "Про виконавче провадження" обов`язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов`язковості.

Конституційний Суд України наголосив, що держава має позитивний обов`язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеними положеннями частини другоїстатті 26 Закону України "Про виконавче провадження" правовим регулюванням щодо обов`язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов`язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18) та від 20 червня 2019 року у справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783сво18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, а також виходячи із гарантій, закріплених у статтях 55, 129, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 18 ЦПК України, дії державного виконавця про відкриття 09 квітня 2019 року виконавчих проваджень щодо примусового виконання на території України рішень Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року та від 24 березня 2015 року з мотивів несплати у не повному розмірі авансового внеску не можуть вважатися неправомірними.

Не зазначення у постановах про відкриття виконавчих проваджень розрахунку суми відсотків або пені, а також порядку стягнення з боржника відсотків у розмірі п`яти ставок від базової процентної ставки не є підставою для скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень та повернення стягувачу виконавчих листів.

Також правомірними є дії державного виконавця щодо прийняття до виконання заяв представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно із частиною першою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Пунктом 1 частини першої статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою (частина друга статті 62 ЦПК України).

Частиною дев`ятою статті 62 ЦПК України встановлено, що довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про міжнародне приватне право" порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" (2933-14) (далі - Конвенція) набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання з 22 грудня 2003 року.

За змістом статті 2 Конвенції кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.

Надана представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 довіреність на представлення інтересів містить спеціальний штамп (апостиль), проставлений компетентним органом Федеративної Республіки Німеччина, яка також є країною-учасницею Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, тобто засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки, якою скріплено зазначену довіреність, і належним чином підтверджує повноваження представника у цій справі.

Посилання апеляційного суду про ненадання Галицьким ВДВС матеріалів виконавчих проваджень для перевірки наявності у таких оригіналу або належним чином завіреної копії довіреності від 29 червня 2016 року на представництво Дібровою Н. І. інтересів ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи наявні належним чином засвідчені матеріали виконавчих проваджень №№ 58735212, 58734553, в яких міститься копія довіреності.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову задоволенні скарги ОСОБА_1 з наведених вище підстав.

Щодо заяви ОСОБА_1, поданої адвокатом Назарком А. Р., про закриття касаційного провадження

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Назаренко А. Р. подав до Верховного суду заяву про закриття касаційного провадження з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, посилаючись на те, що заявником у касаційній скарзі та уточненні до касаційної скарги не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

ОСОБА_2 посилався у касаційній скарзі на порушення судом норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України, а тому в задоволенні заяви ОСОБА_1, поданої адвокатом Назарком А. Р., про закриття касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1, поданої адвокатом Назарком Андрієм Романовичем, про закриття касаційного провадження.

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року скасувати і прийняти нову постанову.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пальоної Наталії Миколаївни щодо відкриття виконавчих проваджень та зобов`язання вчинити дії відмовити.