Постанова
Іменем України
20 липня 2020 року
м. Київ
справа № 569/11252/15-ц
провадження № 61-18176св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. В., Бондаренко Н. В., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 18 червня 2004 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано у відділі державної реєстрації актів громадського стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис № 604.
Вказаний шлюб було розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 червня 2015 року у справі № 569/6550/15-ц.
Враховуючи те, що під час шлюбу ними було придбано майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, просила суд: визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Mitsubishi Galant, легковий-В седан, номерний знак НОМЕР_1, вартістю 120 000 грн, виділивши його ОСОБА_2 в натурі та стягнути з останнього на її користь грошову компенсацію 50 % вартості вказаного автомобіля; визнати за нею право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири площею 33 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
Позовна заява мотивована тим, що квартира, яку бажає поділити ОСОБА_1, є його особистою приватною власністю.
Вказує, що ще до одруження із відповідачем він взяв у борг у своєї матері гроші на купівлю квартири, оскільки не мав окремого житла для проживання із дружиною.
Зазначав, що у червні 2004 року його мати переслала йому кошти через рахунки в банку, які були відкриті на ім`я колишньої дружини та її тітки - ОСОБА_3 . На підтвердження отримання грошових коштів ним було написано розписку на суму 17 500 доларів США.
На позичені у матері кошти він 30 червня 2004 року придбав двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, у якій тривалий час проживав разом із ОСОБА_1 .
Згодом 07 травня 2009 року він продав вказану квартиру та 14 травня 2009 року придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищевикладене, зазначав, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за його особисті кошти, а тому просив суд визнати її його особистою приватною власністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 травня 2019 року у складі судді Ковальова І. М. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, придбаної на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Ільчук Н. О., право власності на яку зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно 23 червня 2009 року, номер запису 4-28044 в книзі: 101.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо поділу спірної квартири та визнаючи її особистою приватною власністю ОСОБА_2, місцевий суд виходив із того, що останнім доведено, що вона придбана за його особисті кошти, у зв`язку з чим є його особистою приватною власністю, а тому не може бути спільною сумісною власністю подружжя.
Вирішуючи питання в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль та стягнення з останнього на її користь 50 % вартості автомобіля, суд виходив із того, що ОСОБА_1 не надано доказів зазначеної вартості автомобіля та його перебування у володінні ОСОБА_2 . Крім того, право власності на автомобіль зареєстровано за нею. Також вказано, що не виконано вимоги статті 71 СК України щодо внесення відповідної грошової суми на депозит суду для отримання іншим з подружжя грошової компенсації.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 травня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину однокімнатної квартири, площею 33 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю, скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири площею 33 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинено право спільної сумісної власності на вказану квартиру.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу в порядку, визначено СК України (2947-14)
.
Залишаючи рішення місцевого суду без змін в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо автомобіля Mitsubishi Galant, апеляційний суд виходив із того, що у вказаній частині рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення місцевого суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У жовтні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційним судом не враховано, що спірна квартира була придбана ним за кошти, які були ним позичені у своєї матері, про що складена відповідна розписка про зобов'язання повернути кошти. Наявність згоди дружини під час укладення договорів купівлі-продажу від 07 травня 2009 року та 14 травня 2009 року, на яку послався апеляційний суд, не може беззаперечно свідчити про встановлення факту поширення на квартиру режиму спільної сумісної власності. Таким чином, вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1, у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 червня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відділі ДРАГС РС Рівненського МУЮ зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис за № 604.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 червня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили 01 липня 2015 року.
В період шлюбу між сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Mitsubishi Galant, легковий-В седан, номерний знак НОМЕР_1, поділ яких є предметом даного спору.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
, Цивільного процесуального кодексу України (1618-15)
, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
, Цивільного процесуального кодексу України (1618-15)
, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК (1618-15)
України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законними і обґрунтованими та підстав для його скасування немає.
З касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_2 оскаржує судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо спірної квартири.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 наголошував, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, які він позичив у своєї матері, що підтверджується відповідною розпискою.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Судами встановлено, що 02 та 16 червня 2004 року мати ОСОБА_2 - ОСОБА_7 переслала для нього кошти через рахунки в банку, відкриті на ім`я колишньої дружини ОСОБА_1 та її тітки - ОСОБА_3 для купівлі двокімнатної квартири АДРЕСА_2 . На підтвердження отримання коштів ОСОБА_2 була написана розписка на суму 17 500 доларів США.
Зазначена розписка від 07 липня 2004 року підтверджує факт отримання ОСОБА_2 в борг гроші в сумі 17 500 доларів США, які були йому передані в червні 2004 року через рахунки його дружини ОСОБА_8 та її тітки ОСОБА_3 для купівлі двокімнатної квартири АДРЕСА_2, а також зобов`язання ОСОБА_2 повернути борг на першу вимогу, але не раніше ніж через 10 років після їх отримання.
Як вбачається із договору купівлі-продажу від 30 червня 2004 року ОСОБА_2 придбав у сім`ї Белецьких квартиру АДРЕСА_2 за 90 100 грн (а. с. 29).
Зазначена квартира була відчужена ОСОБА_2 в травні 2009 року за 12 451 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 07 травня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1282.
Пунктом 5 вказаного договору підтверджено, що продавець, яким є ОСОБА_2, свідчить, що квартира, яка є предметом цього договору, є його спільною сумісною власністю із його дружиною, ОСОБА_8, яка окремо надала свою згоду на її відчуження, і вони мають усі права власників щодо вільного розпорядження нею (а. с. 30).
Зазначений договір є чинним, не оскаржений та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.
Після продажу квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 14 травня 2009 року придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 19 848 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 14 травня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Ільчук Н. О. та зареєстрованим у реєстрі за № 356 (а. с. 32).
Згідно пункту 23 зазначено договору згода дружини покупця на придбання згаданої вище квартири підтверджується заявою, справжність підпису на яких засвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Ільчук Н. О. 14 травня 2009р. за № 364 (а. с. 33).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З наведеного вбачається, що під час здійснення продажу квартири АДРЕСА_2 та придбання іншої квартири АДРЕСА_1, надавалась згода дружини, як співвласника майна, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, частки якої є рівними для чоловіка та дружини.
Таким чином, врахувавши наведені норми процесуального права та встановлені судами фактичні обставини справи, доводи касаційної скарги щодо належності спірної квартири безпосередньо заявнику на праві приватної власності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_2 не доведено, що ним було витрачено свої особисті кошти на придбання такого майна.
Посилання у касаційній скарзі на те, що, визначаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, апеляційний суд мав би врахувати борг, який з нього стягнуто рішенням суду від 18 квітня 2018 року у справі № 569/14197/15-ц та поділити його між сторонами, не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, проте таких позовних вимог ОСОБА_2 не заявляв.
Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263- 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано частково задовольнив позов ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які обґрунтовано їх спростували.
Разом з тим, у силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян