Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Пасічник С.С., Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Шеметенко Л.П., Запорожан Д.В., Коваль М.П. від 24 вересня 2015 року за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Авантехтранс", про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Інспекція), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Авантехтранс" (далі - ТОВ "Авантех"), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 липня 2014 року №0018521703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4811,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1202,75 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав про те, що за результатами документальної позапланової перевірки Інспекція дійша висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за безтоварними господарськими операціями, у зв'язку з чим було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. На думку позивача, вказані висновки суперечать чинному законодавству.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 липня 2014 року № 0018521703. Приймаючи вказане рішення, суд дійшов висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Транслем", у зв'язку із чим платником податків по відповідних операціях правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що платником податків необґрунтовано сформовано дані податкового обліку по операціях із ТОВ "Транслем", оскільки в документах про доставку товару не зазначений його відправником контрагент позивача, й, до того ж, останній не мав відповідних ресурсів, необхідних для здійснення такої поставки, а тому реальність цих операцій не доведена.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належної правової оцінки усіх обставин справи. При цьому посилається на те, що товар фактично йому поставлений, підтвердженням чого є досліджені судом першої інстанції та наявні у матеріалах справи докази.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке він просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С.С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної перевірки Підприємця складено акт від 28 травня 2014 року №1989/14-02-17-03-2391919037, яким зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), що полягають у включенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за результатами операцій із ТОВ "Транслем", які не підтверджені документально, що, як наслідок, призвело до заниження податку на додану вартість.

На підставі акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 липня 2014 року №0018521703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4811,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1202,75 грн.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно же з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Транслем" було укладено договір поставки, відповідно до якого постачальник (ТОВ "Транслем") зобов'язаний передати в погоджені строки, а покупець (ФОП ОСОБА_1.) оплатити та прийняти товар (запчастини до автомобілю та тракторної техніки, автотовари), який постачається партіями та у відповідності до поданих заявок.

Суд першої інстанції на підставі податкових накладних, видаткових накладних, банківських виписок, квитанцій про сплату товарно-транспортних послуг, правова оцінка яким надана з дотриманням положень процесуального законодавства, дійшов правильного висновку про реальність господарських операцій з поставки товару позивачу.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, придбаний товар реалізований позивачем ТОВ "Авантехтранс".

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про правомірне формування позивачем даних податкового обліку за результатами господарських операцій, реальне здійснення яких підтверджується відповідними доказами, натомість суд апеляційної інстанції, посилаючись на відсутність відповідних ресурсів у контрагента та те, що згідно з квитанціями про перевезення товару ТОВ "Українська служба доставки" та ТОВ "Євроекспрес пошта", відправником товару є "ЛОСК" (ЛОСК авторинок) м. Харків, а відомості, що відправник "ЛОСК" є структурним підрозділом або складом ТОВ "Транслем" відсутні, зробив помилковий висновок про формування позивачем необґрунтованої податкової вигоди з огляду на наступне.

Зокрема, погоджуючись із позицією податкового органу та стверджуючи про відсутність у контрагента необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності, судом апеляційної інстанції не наведено кількості працівників та обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні, враховуючи при цьому те, що вказані операції по суті носили характер перепродажу продукції, що не заборонено законодавством та за встановлених обсягів постачання не потребує значних трудових та організаційних ресурсів для їх проведення. Натомість суд першої інстанції доречно відхилив такі доводи Інспекції з огляду на їх необґрунтованість.

Обставини ж зазначення в квитанціях про перевезення (доставку) товару відправником іншої особи, відмінної від постачальника товарів, не вказує на відсутність правових підстав для формування податкового кредиту за результатами таких операцій, адже законодавство не містить вимог щодо необхідності відправлення товару для його транспортування (перевезення, доставки) безпосередньо продавцем (постачальником) товару; можливість залучення інших осіб до виконання послуг, що спрямовані на передачу товару для його подальшого транспортування (доставки), передбачена, зокрема приписами Цивільного кодексу України (435-15) . А відтак, за відсутності доказів, які б спростували факт передачі контрагентом позивача товару іншому суб'єкту господарювання для його подальшого вручення відповідному перевізнику, та доказів, які б свідчили, що на підставі відповідних квитанцій оформлювалась доставка (транспортування) іншого товару, відмінного від поставленого позивачу, безпідставними є висновки суду апеляційної інстанції про нездійснення операцій ТОВ "Транслем" з Підприємцем. До того ж, варто зазначити й те, що в квитанціях про доставку товару ТОВ "Українська служба доставки", які досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, в розділі "Інформація про відправника" в графі "контакт" зазначено ТОВ "Транслем".

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними і скасував податкове повідомлення-рішення від 15 липня 2014 року №0018521703 та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 344, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.