372/1258/16-а Про визнання неправомірною відмову Міністерства оборони України у нарахуванні та виплаті особі одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та зобов'язання Міноборони нарахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу в разі настання 2 групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - 06.02.2018 Прийняття

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати відмову Міністерства оборони України у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, неправомірною та зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в разі настання 2 групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного частиною другою ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на день встановлення інвалідності з урахуванням індексу інфляції на день прийняття постанови суду. Також, позивач просив суд зобов'язати Міністерство оборони України подати до суду звіт про виконання постанови.

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року, визнано відмову Міністерства оборони України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії неправомірною. Зобов'язано Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в разі настання ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного частиною другою ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на день встановлення інвалідності з урахуванням індексу інфляції на день прийняття постанови суду. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Міністерство оборони України просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що судами неповно з'ясовано дійсні обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам ст. 159 КАС України щодо законності і обґрунтованості.

Відповідно до п. 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції Закону №2147-VIII) справа № 372/1258/16-а передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 04.02.1986 по 08.11.1987 проходив військову строкову службу в Республіці Афганістан та отримав статус "Учасника бойових дій", що підтверджується копією військового квитка та копією довідки № 2738 від 09.11.2015.

Згідно із витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1642 від 16.08.2012, захворювання позивача пов'язано з виконанням обов'язків військової служби в Республіці Афганістан.

23.08.2012 комісією МСЕК з 23.09.2012 позивачу довічно встановлена II група інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, що підтверджується копіює довідки.

03.09.2012 позивач отримав посвідчення інваліда війни другої групи, що підтверджується копією посвідчення серії ААВ № 000977 від 03.09.2012.

Позивач звернувся до Київського обласного військового комісаріату з відповідною заявою про виплату одноразової допомоги та надав копії необхідних документів.

Листом Київського обласного військового комісаріату № 2/5/557 від 29.09.2016 позивачу повідомлено, що його документи направлені до департаменту фінансів Міністерства оборони України.

04.05.2016 позивачу в Обухівському районному військовому комісаріаті був виданий витяг з протоколу комісії Міністерства оборони України № 20 від 01.04.2016 про необхідність направлення на доопрацювання документів, оскільки в поданих матеріалах немає підтверджень настання інвалідності під час проходження військової служби.

Не погодившись з такими діями Міністерства оборони України, позивач звернувся з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, покликався на те, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності II групи внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком, враховуючи наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". 20 грудня 1991 р. (2011-12) Верховною Радою України прийнято Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (2011-12) (далі - Закон № 2011-ХІІ (2011-12) ), який відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 1 Закону № 2011-ХІІ).

У відповідності до ст. 1- 2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України (254к/96-ВР) та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 3 Закону № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 16 вказаного Закону в первинній редакції передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 №328-V (328-16) , який набрав чинності 01 січня 2007, статтю 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, зокрема, частиною другою цієї статті передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 р. справа №21-446а14 та від 21 квітня 2015 р. справа №21-135а15.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 р. (v001p710-99) у справі №1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З метою реалізації положень статті 16 Закону №2011-ХІІ розроблено порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (499-2008-п) (далі - Постанова № 499).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Приписами п. 7 Постанови № 499 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Оскільки інвалідність позивача настала 23.09.2012, то виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Слід зазначити, що доводи відповідача про те, що нова редакція (з 1 січня 2007 р.) Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) не поширюється на позивача є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" діюче законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги.

Таким чином, позивач набув право на отримання одноразової допомоги саме з 23.09.2012, тобто з моменту встановлення йому групи інвалідності. Однак, задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував наступне.

Так, порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" врегульований наказом Міноборони № 530 від 14.08.2014 "Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей" (далі - Наказ №530).

Відповідно до п. 4.6 Наказу № 530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) оформлюються та подаються в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласними військовими комісаріатами.

Висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги, згідно з п. 4.8 Наказу № 530 подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.

Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України (п. 4.10 Наказу № 530).

Водночас встановлено, що позивачем подано повний перелік документів, перелічених у Наказі № 530, які військкоматом надіслано до Міністерства оборони України, для вирішення питання щодо можливості виплати різниці одноразової грошової допомоги.

Відтак, відповідачу у встановленому порядку було надіслано обумовлену вище заяву та документи позивача. Однак, відповідач у встановленому порядку зазначені документи не розглянув та не прийняв відповідного рішення щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги позивачу.

Колегія суддів зазначає, що ні Постанова № 499 ні Наказом № 530 не передбачено повноваження відповідача на повернення документів на доопрацювання.

Таким чином, відповідачем порушено право позивача на належний розгляд поданої ним заяви та документів та прийняття у встановленому порядку відповідного рішення з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що розгляд заяви ОСОБА_1 відбувся без дотримання процедури, визначеної Порядком № 499 та Наказом № 530, оскільки будь-яке рішення з даного питання Міністерством оборони не приймалося.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що порушені права позивача підлягають судовому захисту виключно шляхом визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому інвалідності ІІ групи та зобов'язання Міністерство оборони України розглянути заяву позивача у відповідності до вимог Порядку № 499.

Крім того, зобов'язуючи Міністерство оборони України вчинити дії щодо призначення, нарахування та виплати одноразової допомоги суд першої інстанції не врахував, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідача.

Керуючись ст.ст. 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково. Постанову Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання документів стосовно виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути документи ОСОБА_1 з питання призначення одноразової грошової допомоги в разі настання ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби з прийняттям рішення згідно Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (499-2008-п) .