2а/1570/6469/11 Про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств - 24.01.2018 Прийняття

У серпні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Потенціал" (далі - позивач, ТОВ "Компанія Потенціал") звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Біглогод-Дністровська ОДПІ ДПС), в якому просило суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 05.08.2011 № 0000532301 та № 0000542301.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.05.2012, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012, адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції від 05 серпня 2011 року №0000532301 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Потенціал" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем у розмірі 180 822 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 45 206 грн., та податкове повідомлення рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції від 05 серпня 2011 року №0000542301 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Потенціал" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 226 028 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 56 507 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм законодавства, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 30.06.2011 по 20.07.2011 (термін проведення перевірки продовжувався з 14.07.2011 по 20.07.2011 відповідно до наказу від 13.07.2011 № 480) на підставі направлень від 30.06.2011 № 797/23, № 799/23, № 798/23, № 800/23, № 803/23, № 801/23, № 816/23, з урахуванням вимог пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Компанія Потенціал" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 27.07.2011 р. № 2085/2310/33267851 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог: підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 226 028 грн.; підпункту 7.2.3, пункту 7.2, підпунктів 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 180 822 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 05.08.2011 прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000532301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 226 028 грн., у тому числі 180 822 грн. - за основним платежем, 45 206 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000542301, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 282 535 грн., в тому числі 226 028 грн. - за основним платежем та 56 507 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані висновки, як і доводи касаційної скарги, ґрунтуються на твердженні податкового органу про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ПП "Професіонали будівництва РВС", ТОВ "Вектор-Престиж", ПП "Юг-Стандарт", ПП "Командор Люкс", які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. При цьому податковий орган посилався на податкову інформацію щодо вказаних суб'єктів господарювання, зокрема на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача в зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням платників податку. Крім цього. податковий орган посилається на недоліки податкової звітності платника податку, за якою неможливо підтвердити факт реальності господарських операцій з вказаними контрагентами.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом "д" підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів з ПП "Професіонали будівництва РВС", ТОВ "Вектор-Престиж", ПП "Юг-Стандарт", ПП "Командор Люкс".

Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: формами КБЗ, актами виконаних робіт, видатковими, товарно-транспортними та податковими накладними, банківськими виписками, договорами підряду та купівлі-продажу будівельних матеріалів тощо.

Зазначені документи у сукупності містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , в повній мірі підтверджують здійснення позивачем господарських операцій в межах власної господарської діяльності, дозволяють ідентифікувати контрагентів і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що невстановлення податковим органом місцезнаходження постачальників не є підставою для зменшення податкового кредиту покупця, оскільки покупець не відповідає за можливу недостовірність відомостей про контрагентів, включених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, якщо на момент здійснення господарських операцій вказані контрагенти були включені до зазначеного Реєстру та мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість постачальникам товару.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.