826/2736/14 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість - 24.01.2018 Прийняття

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гермес-Трейдін" (далі - позивач, ТОВ "Гермес-Трейдінг") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, МГУ Міндоходів ЦО з обслуговування ВП), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.11.2013 № 0000183710.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.11.2013 № 0000183710.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 17.10.2013 по 18.10.2013 посадовою особою відповідача згідно із підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пунктом 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1238 "Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку" (1238-2010-п) , на підставі наказу від 17.10.2013 № 602, направлення від 17.10.2013 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ТОВ "Гермес-Трейд" від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень 2013 року, за результатами якої складено акт від 18.10.2013 № 1263/40-50/37-20/31867274 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за липень 2013 року на суму 2 400 000 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 19.11.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000183710, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 400 000 грн. та застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 200 000 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 18.10.2013 № 1263/40-50/37-20/31867274 підставами для зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, слугували висновки перевіряючого, що згідно наданих до перевірки виписок банку в розділі мета платежу вказано: плата за товар, згідно рахунків-фактур, в тому числі ПДВ без зазначення документів (реквізитів договорів, актів виконаних робіт), на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу, але пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) та зареєстрованої в Мін'юсті України 29 березня 2004 року за №377/8976, зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція № 22) встановлено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". У податкових накладних за червень 2013 року, TOB "Гермес - Трейдінг" зазначено договори про надання послуг, поставки та купівлі продажу з номером та датою. Рахунки, згідно яких здійснювалась оплата не зазначено, що унеможливлює підтвердження факту сплати TOB "ГЕРМЕС-ТРЕЙДІНГ" від'ємного значення ПДВ за червень 2013 року (рядок 22 податкової декларації з ПДВ за липень 2013 року) у сумі 2 400 000 грн.

Реальне вчинення господарських операцій, за якими сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, врахований позивачем при обчисленні від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 2 400 000 грн., яке заявлено позивачем до бюджетного відшкодування за липень 2013 року, контролюючий орган не оспорює.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується сформована позивачем сума податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних при сплаті коштів за платіжними дорученнями, які містять достатню інформацію для ідентифікації призначення платежу.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що за наданими платіжними дорученнями неможливо підтвердити перерахування коштів постачальникам за отримані товари/послуги, оскільки в них відсутня інформація щодо реквізитів договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт тощо, а позивачем не були надані податковому органу копії листів про зміну цільового призначення платежу, в яких конкретизується ця інформація. При цьому, в акті перевірки контролюючий орган, посилаючись на те, що надані позивачем платіжні доручення не містять повної інформації про платіж та документи, на підставі яких здійснено перерахування коштів отримувачу, не конкретизує ці документи (не вказує їх дати та номери тощо).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявні в матеріалах справи платіжні доручення, надані позивачем у підтвердження факту поставки за товар, містять достатню інформацію для ідентифікації призначення платежу. Окремі дефекти первинних документів не можуть слугувати підставою для позбавлення права платника податку на бюджетне відшкодування, якщо сума податку, фактично сплачена ним у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів (послуг).

Беручи до уваги вищезазначені правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.