587/1187/15-а Про визнання протиправним і скасування розпорядження міської ради, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - 24.01.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради, Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, Сумського міського голови Лисенка Олександра Миколайовича, за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К", про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Сумської міської ради на постанову Сумського районного суду Сумської області, прийняту 02 жовтня 2015 року у складі головуючого судді Степаненка О. А., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 19 листопада 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Тацій Л. В., суддів: Подобайло З. Г., Григорова А. М.,

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з позовом до Сумського міського голови Лисенка О. М., Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, Сумської міської ради, за участю третьої особи - ТОВ "Епіцентр К", у якому просив:

визнати протиправним та скасувати розпорядження Сумського міського голови від 14 квітня 2015 року № 149-к "Про звільнення ОСОБА_1";

поновити ОСОБА_1 на роботі в посаді директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з дати звільнення;

стягнути з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на його користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення по дату фактичного поновлення на роботі;

стягнути з Сумського міського голови моральну шкоду в розмірі 10000 гривень та судові витрати.

Позов мотивований протиправністю звільнення позивача з роботи з огляду на необґрунтованість підстави такого звільнення та факт звільнення у час непрацездатності.

Сумський районний суд Сумської області постановою від 02 жовтня 2015 року позов задовольнив частково:

визнав протиправним та скасував розпорядження Сумського міського голови від 14 квітня 2015 року № 149-к "Про звільнення ОСОБА_1";

поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з 14 квітня 2015 року; постанову суду в цій частині звернув до негайного виконання;

стягнув з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 14 квітня 2015 року по дату фактичного поновлення на роботі на посаді директора департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради; постанову суду в цій частині звернув до негайного виконання в розмірі виплати за один місяць;

в іншій частині в позові відмовив.

Постановою від 19 листопада 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд змінив постанову Сумського районного суду Сумської області від 02 жовтня 2015 року, виклавши абзац п'ятий резолютивної частини постанови, яким вирішено питання щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, в такій редакції:

"стягнути з Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2015 року по 28.05.2015 року включно в розмірі 5757 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят сім) грн. 12 коп.";

в іншій частині постанову Сумського районного суду Сумської області від 02 жовтня 2015 року залишив без змін.

У своїй касаційній скарзі Сумська міська рада, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Водночас представник третьої особи - ТОВ "Епіцентр К" у своїх запереченнях указує на необґрунтованість касаційної скарги і просить залишити її без задоволення.

Інші учасники справи заперечень на касаційну скаргу не надали.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради починаючи з 06 лютого 2014 року.

Розпорядженням Сумського міського голови Лисенка О. М. від 14 квітня 2015 року № 149-к "Про звільнення ОСОБА_1" (далі - Розпорядження № 149-к) позивача звільнено з посади директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з 14 квітня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої 41 Кодексу законів про працю України (322-08) - за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, а саме: за надання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок по вул. Черепіна, 1/2 та 1/3 в м. Суми під будівництво торгового комплексу ТОВ "Епіцентр" з порушенням Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Мінрегіонбуду від 07 липня 2011 року № 109 "Про затвердження Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст".

Згідно з листком непрацездатності серії АГИ № 981442, виданим Комунальним закладом "Сумська обласна клінічна лікарня", з 14 квітня 2015 року по 28 квітня 2015 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні.

Про факт перебування ОСОБА_1 з 14 квітня 2015 року на лікарняному Сумський міський голова Лисенко О. М. повідомлений заступником директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради того ж дня під час проведення апаратної наради при міському голові, що сторонами не заперечувалось.

Також суди встановили, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Черепіна, 1/3 в м. Суми під будівництво торгового комплексу на замовлення Сумської міської ради видано 07 листопада 2013 року, а містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Черепіна, 1/2 в м. Суми під будівництво торгового комплексу видано на замовлення міської ради 28 лютого 2014 року.

У подальшому Сумський міський голова виніс розпорядження від 29 травня 2015 року № 207-к "Про звільнення ОСОБА_1", згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з 14 квітня 2015 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України за прогул без поважних причин в період з 14 квітня 2015 року по 29 травня 2015 року.

Пунктом 2 цього розпорядження визнано таким, що втратило чинність, Розпорядження № 149-к.

Розпорядження від 29 травня 2015 року № 207-к було предметом судового оскарження в адміністративній справі № 587/1503/15-а за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради, Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, міського голови м. Суми Лисенка О. М. про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

Так, Сумський районний суд Сумської області за результатом розгляду адміністративної справи № 587/1503/15-а постановою від 21 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, частково задовольнив зазначений позов і, серед іншого, визнав протиправним і скасував розпорядження Сумського міського голови від 29 травня 2015 року № 207-к "Про звільнення ОСОБА_1". Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постановою від 02 червня 2016 року Вищий адміністративний суд України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 587/1503/15-а в частині визнання протиправним і скасування розпорядження Сумського міського голови від 29 травня 2015 року № 207-к "Про звільнення ОСОБА_1" залишив без змін.

Вважаючи Розпорядження № 149-к протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, виходив із протиправності оскаржуваного розпорядження та наявності підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки в порушення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України позивача звільнено в період його тимчасової непрацездатності.

Також суд зазначив, що на час видачі містобудівних умов за адресою м. Суми, вул. Черепіна, 1/3 позивач не обіймав посаду директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, не підписував цих умов.

У свою чергу, Сумський міський голова Лисенко О. М. вийшов за межі своїх повноважень і визнав незаконним надання позивачем містобудівних умов.

Крім того, за висновком суду першої інстанції, навіть за умови вчинення позивачем дисциплінарного проступку, на час винесення Розпорядження № 149-к про звільнення позивача за одноразове грубе порушення трудових обов'язків минув установлений законом строк накладення дисциплінарного стягнення.

Зазначена позиція підтримана і Харківським апеляційним адміністративним судом. Водночас, змінюючи постанову суду першої інстанції, апеляційний суд, зважаючи та те, що суд першої інстанції не визначив суму, що підлягає стягненню на користь позивача у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відповідний період, дійшов висновку, що період, за який підлягає стягненню зазначений середній заробіток, складає 32 робочих дні (з 14 квітня 2015 року по 28 травня 2015 року (включно)), а з урахуванням довідки Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради від 20 травня 2015 року № 53 цей середній заробіток за вказаний період становить 5757,12 гривень.

Колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Аналогічне застереження сформульовано в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , згідно з яким розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Частина друга статті 41 Кодексу законів про працю України закріплює, що розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частини другої статті 41 Кодексу законів про працю України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Усупереч наведеному, звільнення ОСОБА_1 згідно з Розпорядженням № 149-к відбулось у період його непрацездатності.

До того ж, оцінюючи обґрунтованість спірного розпорядження, колегія суддів виходить із такого.

Як уже зазначено, Розпорядженням № 149-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради з 14 квітня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої 41 Кодексу законів про працю України (322-08) .

Наведеною правовою нормою Кодексу законів про працю України (322-08) встановлено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

За змістом пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, зокрема, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк тощо.

На законодавчому рівні відсутні положення, що визначають поняття одноразового грубого порушення трудових обов'язків.

У справах цієї категорії суд, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

За таких обставин, одноразове грубе порушення трудових обов'язків має оціночний характер та підлягає застосуванню як підстава звільнення за наявності певних законодавчо визначених умов.

У спірному Розпорядженні № 149-к ОСОБА_1 ставиться у провину надання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок по вул. Черепіна, 1/2 та 1/3 в м. Суми під будівництво торгового комплексу ТОВ "Епіцентр" з порушенням Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Мінрегіонбуду від 07 липня 2011 року № 109 (z0912-11) "Про затвердження Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст".

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, відповідно до яких Сумський міський голова, самостійно констатувавши наявність порушення з боку позивача вимог указаного нормативного акту, допустив перевищення повноважень, наданих йому Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про місцеве самоврядування в України" (280/97-ВР) .

Крім того, у випадку, що розглядається, застосуванню передбаченого пунктом 1 частини першої 41 Кодексу законів про працю України (322-08) дисциплінарного стягнення повинно передувати службове розслідування за процедурою, визначеною Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (950-2000-п) (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних відносин), а притягнення до дисциплінарної відповідальності повинно відповідати вимогам статей 147-149 зазначеного Кодексу.

Натомість відомості щодо проведення такого розслідування відповідачем не надавались.

Заслуговують на увагу і висновки судів стосовно того, що й за умови наявності в діях позивача, що ставляться йому в провину, а саме надання містобудівних умов та обмежень 07 листопада 2013 року та 28 лютого 2014 року, дисциплінарного проступку, на час винесення 14 квітня 2015 року спірного розпорядження минув установлений статтею 148 Кодексу законів про працю України шестимісячний строк накладення дисциплінарного стягнення.

Доводи скаржника щодо відсутності факту реалізації Розпорядженні № 149-к і подальшого його скасування згідно з розпорядженням Сумського міського голови від 29 травня 2015 року № 207-к колегією суддів до уваги не беруться з огляду на факт скасування останнього судовими рішеннями в адміністративній справі № 587/1503/15-а.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і встановлених обставин справи.

Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті - 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності Розпорядження № 149-к та наявності підстав для його скасування із поновленням позивача на роботі.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Суд апеляційної інстанції правильно дослідив питання періоду вимушеного прогулу позивача і суми, що підлягає стягненню з відповідача у якості виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та обґрунтовано змінив у цій частині рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

При касаційному розгляді враховані правові позиції Верховного Суду України, викладені, серед інших, у постанові Судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 та постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, підстав відступати від відповідних висновків колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді не вбачає.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

Касаційну скаргу Сумської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Сумського районного суду Сумської області від 02 жовтня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду 19 листопада 2015 року у цій справі залишити без змін.