805/17614/13-а Про визнання протиправними дій Територіального управління Держгірпромнагляду області та зобов'язання вчинити певні дії - 24.01.2018 Прийняття

за позовом Державного підприємства "Донецька залізниця" до Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області, за участю третіх осіб: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську Донецької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державного підприємства "Донецька залізниця" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду, прийняту 26 березня 2014 року у складі колегії суддів: головуючого Міронової Г. М., суддів: Яковенка М. М., Блохіна А. А.,

У грудні 2013 року позивач - Державне підприємство "Донецька залізниця" (далі - ДП "Донецька залізниця") звернувся до суду з позовом до Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області (далі - ТУ Держгірпромнагляду), за участю третьої особи - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську Донецької області, в якому просив:

визнати протиправними дії ТУ Держгірпромнагляду в особі голови комісії із спеціального розслідування - посадової особи ОСОБА_3 з визнання нещасного випадку зі смертельним наслідком, що стався 30 травня 2013 року з помічником машиніста тепловозу локомотивного депо Красноармійськ ДП "Донецька залізниця" ОСОБА_4, таким, що пов'язаний з виробництвом, та складання за даним нещасним випадком акту про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом за формою Н-1;

зобов'язати ТУ Держгірпромнагляду вчинити дії, а саме:

- скасувати акт № 1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом,

від 06 вересня 2013 року за формою Н-1, що стався 30 травня 2013 року з ОСОБА_4;

- змінити акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 30 травня 2013 року о 22 годині 07 хвилин на локомотивному депо Красноармійськ ДП "Донецька залізниця" від 06 вересня 2013 року за формою Н-5 та визнати нещасний випадок таким, що не пов'язаний з виробництвом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач висловив незгоду з висновками вказаного акту, зазначивши, що організаційні причини настання нещасного випадку з ОСОБА_4 відсутні, викладення їх у акті форми Н-5 не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам законодавства. Позивач вважає, що основною причиною травмування ОСОБА_4 є його алкогольне сп'яніння, а відповідачем порушені вимоги Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (1232-2011-п) , що призвело до неправильної кваліфікації нещасного випадку як такого, що пов'язаний із виробництвом.

Ухвалою від 17 грудня 2013 року Донецький окружний адміністративний суд залучив до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 06 лютого 2014 року позов задовольнив частково:

визнав протиправними дії ТУ Держгірпромнагляду щодо складання та затвердження акту про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, від 06 вересня 2013 року за формою Н-1;

зобов'язав ТУ Держгірпромнагляду призначити повторне (додаткове) спеціальне розслідування нещасного випадку спеціальною комісією в іншому складі.

Постановою від 26 березня 2014 року Донецький апеляційний адміністративний суд скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року та ухвалив рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів суду касаційної інстанції такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав: фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з '' питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ''". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства в редакції, яка діяла на розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням, закріпленим у пункті 7 частини першої статті 3 згаданого Кодексу, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною першою статті 17 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Пунктом першим частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, яка діяла на розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як убачається з матеріалів справи, що акти, дії відповідача складені спеціальною комісією з розслідування нещасного випадку, яка не є юридичною особою, і до складу якої увійшли як представники суб'єктів владних повноважень, так і представники суб'єктів господарювання.

Так, до складу спеціальної комісії увійшли:

1) ОСОБА_3 - головний державний інспектор з охорони праці відділу розслідувань нещасних випадків та аварій ТУ Держгірпромнагляду (голова комісії);

2) ОСОБА_5 - начальний відділу - страховий експерт з охорони праці Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську Донецької області;

3) ОСОБА_6 - начальник технічного відділу служби локомотивного господарства ДП "Донецька залізниця";

4) ОСОБА_7 - начальник локомотивного депо Красноармійськ ДП "Донецька залізниця";

5) ОСОБА_8 - голова первинної профспілкової організації локомотивного депо Красноармійськ ДП "Донецька залізниця";

6) ОСОБА_9 - технічний інспектор праці Ради профспілки робітників залізничного транспорту і транспортних будівників України на Донецькій залізниці.

Відтак, спеціальна комісія, створена для розслідування нещасного випадку, не є суб'єктом владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в наведеній редакції.

На підставі викладеного колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді дійшла висновку про те, що зазначена спеціальна комісія не здійснювала владні управлінські функції на основі законодавства, а розслідувала нещасний випадок та склала акти, які не є актами індивідуальної дії, а дії чи бездіяльність щодо складення таких актів не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Проте зазначені обставини залишилися поза увагою судів як першої, так і апеляційної інстанцій, хоча вони мають істотне значення для вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду місцевими загальними судами в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правилами абзацу першого частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому за змістом абзацу другого цієї ж процесуальної норми порушення правил юрисдикції адміністративних судів є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з частиною четвертою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

За таких обставин оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та постанова Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

При касаційному розгляді врахована правова позиція Верховного Суду України, викладена, серед інших, у постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року у справі № 805/3980/15-а, підстав відступати від висновків якої колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді не вбачає.

Враховуючи положення частини шостої статті 143 КАС України та відсутність заяви скаржника про розподіл судових витрат (повернення судового збору), приписи частини другої статті 238 цього Кодексу застосуванню не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

Касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року в цій справі скасувати.