802/2148/13-а Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, та про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ - 24.01.2018 Прийняття

ТОВ "Альпарі" (далі - позивач, ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - ОДПІ), в якому, із врахуванням клопотання про збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.04.2013: № 0001482201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 304408,00 грн. за основним платежем та на 12919,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001492201 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 261108,00 грн. за основним платежем та на 10336,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2013, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013, позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 18.04.2013: № 0001482201 у частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 252733,00 грн.; № 0001492201 у частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 219769,00 грн., прийняті Вінницькою ОДПІ щодо позивача; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 44, 85, пункту 138.2 ст. 138, ст. 198 Податкового кодексу України (ПК), частини 1 ст. 94, 159, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Так, ОДПІ посилається на те, що судами не було враховані: обставини не надання позивачем під час перевірки розрахункових, платіжних та будь-яких інших первинних документів, які б підтверджували відображені у податковій звітності показники, що виключає правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту; а також обставини зарахування судових витрат на розрахунковий рахунок Вінницької ОДПІ як підставу для стягнення судового збору при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.

У відповідності до норм частини 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 02.04.2013 № 1130/22/13329641.

Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), пункту 138.2 ст. 138, пункту 198.6 ст. 198, пункту 201.11 ст. 201 ПК: занижено валовий доход за 3-й квартал 2010 року на 206701,00 грн. у зв'язку із заниженням приросту балансової вартості запасів за наслідками нікчемного правочину з реалізації товарів на користь ТОВ "Каса Верде"; завищені витрати у податковому обліку за 2-й квартал 2011 року на 1098840,00 грн. за наслідками господарських операцій із поставки від ТОВ "Донбас плюс" товарів, які не підтверджені первинними документами - під час перевірки надані лише докази оприбуткування товару за прибутковими накладними; завищено податковий кредит у податковому обліку за липень 2010 року на 41340,00 грн. - ПДВ у вартості придбаного товару, який у подальшому відображався у податковому обліку як реалізований на користь ТОВ "Каса Верде" за нікчемним правочином, тобто використаний не у господарській діяльності; за квітень, травень 2011 року на 170753,00 грн. та 49015,00 грн. за наслідками господарських операцій із поставки товарів від ТОВ "Донбас плюс". У результаті цих порушень позивачем занижено податок на прибуток за 2010 рік на 51675,00 грн. за 2-й квартал 2011 року на 252733,00 грн.; ПДВ за липень 2010 року. квітень. травень 2011 року на 41340,00 грн., 170753,00 грн. та 49015,00 грн. відповідно.

За наслідками перевірки ОДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.04.2013: № 0001482201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 304408,00 грн. за основним платежем та на 12919,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001492201 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 261108,00 грн. за основним платежем та на 10336,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ "Донбас плюс" товарів, від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми витрат та податкового кредиту у податковому обліку з податку на прибуток за 2-й квартал 2011 року та ПДВ за квітень, травень 2011 року.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу ( абзац перший пункту 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 р. № 408-VІ (408-18) ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій із ТОВ "Донбас плюс"", ОДПІ посилається на відсутність документів первинного обліку, які б підтверджували факт поставки та свідчили про правомірність здійснених позивачем змін у власному податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ. ОДПІ вказує, що під час перевірки позивачем були додані лише прибуткові накладні. на підставі яких позивач оприбуткував отриманий від ТОВ "Донбас плюс" товар, у той час як первинні документи щодо отримання товару від цього постачальника відсутні.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (абзац перший пункту 44.3 цієї статті).

Відповідно до абзацу першого пункту 44.6 ст. 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (абзац другий цього пункту ).

Зміст наведених правових норм свідчить, що обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 ст. 44 ПК прирівнюється до їх відсутності.

При цьому, нормами ПК, зокрема пунктів 44.5 та 44.7 ст. 44 передбачені процедури захисту прав платника податків у разі неналежного виконання посадовими особами контролюючого органу обов'язку врахувати при перевірці всі документи, надані платником податків, в тому числі, протягом встановленого законом строку після закінчення перевірки, та у випадку втрати документів із встановленням строку на їх відновлення.

Так, згідно з абзацом першим пункту 44.7 ст. 44 ПК у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні (абзац другий цього пункту).

Суди попередніх інстанцій, встановивши у судовому процесі обставини: отримання позивачем вимоги ОДПІ 26.03.2013, у останній день проведення перевірки, що підтверджується копією листа ОДПІ та акту про ненадання платником податків документів для проведення перевірки (а.с. 5-6, т.2); подання позивачем контролюючому органу копій документів, складених за наслідками господарських операцій із ТОВ "Донбас плюс" як додатку до заперечення до акту перевірки від 11.04.2013 (а.с. 66-71, т.1), зробили обґрунтований висновок про неправомірність їх неврахування ОДПІ при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Із врахуванням цих обставин, суди попередніх інстанцій на підставі оцінки приєднаних до справи доказів, а саме: копій договору поставки від 01.02.2011 № 6/11, додаткової угоди до нього від 01.02.2011 № 1, товарних накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних на перевезення товару, платіжних доручень, - за відсутності з боку ОДПІ доказів, які б беззаперечно спростовували достовірність наданих позивачем документів щодо операцій з поставки від ТОВ "Донбас плюс" товарів, - зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ОДПІ правомірності зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України (у редакції. чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції).

Безпідставним є також доводи ОДПІ щодо обов'язку суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат встановлювати обставини зарахування коштів судових витрат на рахунок ОДПІ або будь-який інший рахунок, оскільки норми КАС України (2747-15) не встановлюють такого обов'язку суду. Більше того, частиною 1 ст. 9 Закону України "Про судовий збір" (у редакції. чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції) встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Поряд із цим, норми ст. 94 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення постанови суду першої інстанції) чітко встановлюють обов'язок суду здійснити розподіл судових витрат за наслідками розгляду спору, зокрема і у випадку часткового задоволення позову.

Доводи, наведені ОДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

У силу норм частини 1 ст. 341 КАС України, якими касаційний перегляд судом касаційної інстанції судових рішень обмежено доводами та вимогами касаційної скарги, оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позову не підлягають перегляду.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.