Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року (суддя Лапій С.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року (судді: Літвіна Н.М. (головуючий), Ганечко О.М., Коротких А.Ю.) у справі № 810/4220/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СлаВа" до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "СлаВа" (далі - позивач, ТОВ "СлаВа") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 5 грудня 2016 року № 0025581007, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 80 333,00 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 5 грудня 2016 року № 0025581007

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем безпідставно застосовані положення п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України, які визначають строки давності для подання заяви про бюджетне відшкодування, оскільки застосування цієї норми права можливо у тому випадку, коли платник податків має намір відшкодувати ПДВ із бюджету, прийняв рішення про таке відшкодування та звернувся до контролюючого органу із заявою в установленому Кодексом порядку. Проте, позивач не заявляв свого наміру на відшкодування податку із бюджету, відповідного рішення не приймав та не звертався до відповідача із такою заявою, а відтак контролюючим органом безпідставно зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ, згідно оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "СлаВа".

В доводах касаційної скарги відповідач обмежується виключно цитуванням, норм матеріального та процесуального права, посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, які, на думку контролюючого органу, полягають у фактичному завищенні залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 21 Декларації), з огляду на встановлений податковим законодавством строк давності в 1095 днів, натомість доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

ТОВ "СлаВа" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу контролюючого органу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої скарги, оскільки контролюючий орган безпідставно при проведенні перевірки дійшов висновку про порушення позивачем п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України та застосував строки даності для подання заяв про бюджетне відшкодування.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ (2147а-19) , що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено камеральну перевірку податкової звітності ТОВ "СлаВа" з податку на додану вартість за вересень 2016 року, за результатами якої складено акт від 23 листопада 2016 року № 372/10-13-10-07-13-26/31292488.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 5 ст. 102 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 21) по декларації з ПДВ за вересень 2016 року на суму 80 333,00 грн (за період виникнення червень 2013 року - 28 242,00 грн, серпень 2013 року - 52 091,00 грн).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято оскаржуване позивачем податкове повідомлення - рішення.

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

За змістом п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. (п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті (п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України).

Згідно п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

З аналізу вказаної правової норми вбачається, що її застосування (та встановленого в ній строку) можливе лише у тому випадку, коли платник прийняв рішення про відшкодування ПДВ із бюджету та звернувся до контролюючого органу із заявою в установленому Кодексом порядку.

Таким чином, враховуючи вищезазначені норми права та встановлені обставини справи, зокрема відносно того, що позивач не заявляв свого наміру на відшкодування податку на додану вартість з бюджету, відповідного рішення не приймав та не звертався до контролюючого органу з необхідною заявою, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідачем безпідставно застосовано положення п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України, які визначають строки давності саме для подання заяви про бюджетне відшкодування податку, у зв'язку з чим зменшення позивачу від'ємного значення сум ПДВ через пропущення строків давності є помилковим.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, враховуючи статті 102, 200 Податкового кодексу України колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд,

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року у справі № 810/4220/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.