Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів - Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року (Федотов І.В.) у справі №2а-9327/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Житло План" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Житло План" (далі - позивач, ТОВ "Авто Житло План") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 лютого 2012 року №0000262302 про сплату 272 167,00 грн податку на додану вартість та 24 792,75 грн - штрафних фінансових санкцій та №0000272302 про сплату податку на прибуток у розмірі 321 991,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Авто Житло План" зазначило, що товариством належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентом, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27 лютого 2012 року №0000262302 про сплату 272 167,00 грн - податку на додану вартість та 24 792,75 грн - штрафних фінансових санкцій та №0000272302 про сплату податку на прибуток у розмірі 312 991,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання послуг у ТОВ "Інфосервіском".

Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року.

У доводах касаційної скарги відповідач обмежується виключно дублюванням окремих положень акту перевірки позивача, посилається на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, натомість доводів щодо неправильного застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ (2147а-19) , що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфосервіском" за період: червень, серпень 2011 року, за результатами якої складено акт від 09 лютого 2012 року №100/23-2/37509207.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено пункт 138.1 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого, позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 312 991,00 грн та підпункти 198.3, 198.6 статті 198, підпункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 272 167,00 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято оскаржуване позивачем податкове повідомлення - рішення від 27 лютого 2012 року №0000262302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 296 959,75 грн, з яких 272 167,00 грн - основний платіж та 24 792,75 грн - штрафні (фінансові) санкції та податкове повідомлення - рішення від 27 лютого 2012 року №0000272302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 320 991,00 грн.

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ "Інфосервіском" на підставі договору від 04 квітня 2011 року №02-04/11, за умовами якого ТОВ "Інфосервіском" зобов'язалось виконати роботи та надати послуги з організації та проведення рекламних акцій по стимулюванню реалізації продукції позивача та контролю за здійсненням вказаних рекламних акцій, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити роботи і послуги, надані ТОВ "Інфосервіском", на умовах, встановлених договором.

На виконання умов договору №02-04/11 позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ "Інфосервіском" протягом червня 2011 року перераховано кошти у загальному розмірі 938 000,00 грн., про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень, а протягом серпня 2011 року - у розмірі 595 000,00 грн., відповідно до копій банківських виписок.

Про фактичне виконання господарських відносин також свідчать копії договорів оренди приміщень, у містах, де надано послуги по організації та проведенню рекламних акцій по стимулюванню реалізації продукції позивача та контролю за здійсненням вказаних рекламних акцій у зазначених періодах.

Крім того, на момент виконання господарських відносин, контрагент був зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на момент проведення перевірки у ТОВ "Авто Житло План" були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем первинних податкових документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ "Інфосервіском", які були предметом перевірки, що спростовує доводи контролюючого органу відносно відсутності доказів фактичного виконання господарських відносин між позивачем та контрагентом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції відносно того, що неможливість проведення зустрічної звірки господарської діяльності контрагента позивача, не може свідчити про відсутність у нього права на формування валових витрат та включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких, сформовано позивачем витрати та податковий кредит.

Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року у справі № 2а-9327/12/2670 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.