Постанова
Іменем України
24 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 2-149/03
провадження № 61-32465св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
представник відповідача - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2017 року, у складі судді Демченко Е. Л.,
ВСТАНОВИВ :
У квітні 2001 року до місцевого суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2003 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину земельної ділянки (пай № 103), розміром 6,590 га, розташованої на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району, яка згідно правовстановлюючого документу належить ОСОБА_5 Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на надання юридичної допомоги у сумі 200 грн.
У березні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою на вказане рішення місцевого суду.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року апеляційну скаргу було залишено без руху із наданням строку для усунення її недоліків, а саме: подання належним чином обґрунтованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, підтвердженою доказами.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2017 року ОСОБА_5 відмовлено у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених частиною третьою статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали).
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що причини, наведені ОСОБА_5 у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, є неповажними та належними доказами не підтверджені, а тому не можуть бути прийняті до уваги у якості поважних причин.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу із порушенням законодавчих приписів, апеляційний суд не звернув уваги, що пропуск заявником строку звернення до суду з апеляційною скаргою є наслідком вини (бездіяльності) місцевого суду у зв'язку із ненаправленням йому копії оскаржуваного рішення, враховуючи при цьому ту обставину, що розгляд справи та ухвалення рішення місцевим судом відбувалось за його відсутності.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направила.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_5не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
При цьому, слід зауважити, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. ЦПК (1618-15) України у статті 1 (в редакції, яка діяла на момент постановлення оскаржуваної ухвали) закріплює, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 73 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент постановлення оскаржуваної ухвали) суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.
За положеннями частини другої статті 292 ЦПК України від 18 липня 1963 року (чинного на момент ухвалення рішення місцевим судом) апеляційні скарги можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення.
За частиною третьою статті 297 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент постановлення оскаржуваної ухвали) якщо вказані особою підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Установлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 05 травня 2003 року позов ОСОБА_4 задоволено.
10 березня 2017 року, тобто майже через 14 років, ОСОБА_5 оскаржено рішення місцевого суду в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подана із пропуском строку на апеляційне оскарження. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску вказаного строку, ОСОБА_4 посилався на ту обставину, що копія оскаржуваного рішення судом першої інстанції йому не направлялась та ним не отримувалась.
Повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо наявності поважних причин пропуску ним встановленого законом строку для звернення до суду з апеляційною скаргою.
Висновок суду апеляційної інстанції є вірним та таким, що відповідає законодавчим вимогам.
При цьому, аргументи заявника щодо неправильності зробленого апеляційним судом висновку стосовно наявності у матеріалах справи доказів направлення відповідачу копії рішення місцевого суду є безпідставними. Так, досліджений апеляційним судом виконавчий лист та постанова від 30 червня 2006 року про закінчення виконавчого провадження у зв'язку зі сплатою 200 грн, стягнутих з відповідача у межах виконавчого провадження, свідчить про обізнаність останнього з існуванням рішення місцевого суду, на яке було подано апеляційну скаргу зі спливом майже 14 років після його ухвалення.
Виходячи з наведеного, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд, керуючись положеннями процесуального законодавства, діючого на момент постановлення ухвали, дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у зв'язку з відсутністю підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
В. В.Пророк
І. М.Фаловська