583/2163/16-ц Про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - 18.10.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2017 року у складі судді

ОСОБА_6 та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 лютого

2017 року у складі колегії суддів: Бойка В. Б., Кононенко О. Ю., Ткачук О. М.,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 08 лютого 2002 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірвано 22 травня 2003 року, але подружжя залишилося проживати разом. ІНФОРМАЦІЯ_1 року від шлюбних відносин у сторін народилася спільна дочка ОСОБА_7. З 2010 року подружжя припинило спільне проживання. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дочки не надає. Будь-яких обставин, які обмежують можливість стягнення аліментів із відповідача при існуючих умовах і обставинах не існує. Стан здоров'я відповідача дозволяє утримувати неповнолітню доньку на належному матеріально-побутовому рівні.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітньої дочки, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1 000,00 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_4 не надано доказів, що відповідач є батьком малолітньої ОСОБА_7, а тому відсутні законні підстави для стягнення аліментів із ОСОБА_5

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У березні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 лютого 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою для відмови у задоволенні позову є те, що відповідач не перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем на час народження дитини, спільна заява або заява відповідача до органу державної реєстрації актів цивільного стану про внесення його батьком дитини не подавались, рішення про встановлення батьківства відповідача також відсутнє, проте спору про батьківство не існує, а відповідач ухиляється від сплати аліментів та бажання уникнути аліментних зобов'язань.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У червні 2017 року від ОСОБА_5 надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, в яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки фактично зводиться до переоцінки доказів, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що з 08 лютого 2002 року по 22 травня 2003 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася ОСОБА_7.

Актовий запис про народження ОСОБА_7 вчинено 02 квітня 2007 року за № 52 на підставі заяви матері - ОСОБА_4

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису народження від 28 грудня 2016 року № 00017489156 запис про батька дитини ОСОБА_5, відомості про дату народження, громадянства та місце проживання якого відсутні, здійснено за вказівкою матері дитини - на підставі частини першої статті 135 СК України.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції Українибатьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Аналогічна позиція зазначена у статті 180 СК України, якою передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із статтею 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Частиною другою статті 125 СК України передбачено, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем, у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, не надано належних і допустимих доказів, що ОСОБА_7 є донькою відповідача, враховуючи, що ОСОБА_5 не перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем на час народження дитини, спільна заява сторін або заява відповідача до органу державної реєстрації актів цивільного стану про внесення його батьком дитини не подавались, рішення суду про встановлення батьківства відповідача також відсутнє, а отже, і відсутні підстави для стягнення аліментів із ОСОБА_5

Доводи касаційної скарги про те, що спору про батьківство не існує, а відповідач ухиляється від сплати аліментів та бажання уникнути аліментних зобов'язань, є безпідставними, оскільки статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, проте із матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація народження дитини здійснена відповідно до частини першої статті 135 СК України "за вказівкою матері", а отже, і відсутні у ОСОБА_5 обов'язки з утримання ОСОБА_7

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213- 215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 лютого 2017 року залишити без змін.