757/30780/16-ц Про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України грошової суми на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті протиправних дій - 08.10.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у складі судді Фаркош Ю. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України 5 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті протиправних дій Міністерства внутрішніх справ України при розгляді його звернення від 25 лютого 2016 року та скарги від 22 березня 2016 року, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що у період з 26 липня 1994 року до 25 грудня 2006 року проходив службу в Сокальському районному відділі Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

25 лютого 2016 року звернувся до директора Департаменту забезпечення та зв'язку Міністерства внутрішніх справ України зі зверненням, у якому просив повідомити точну назву та кількість предметів речового майна, які він повинен був отримати в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області за період несення служби в Сокальському районному відділі Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Листом директора Департаменту забезпечення та зв'язку Міністерства внутрішніх справ України Шалієвської Л. І. від 03 березня 2016 року № 25/4/1-774 відповідь сформовано шляхом прикріплення витягів з наказу Міністерства внутрішніх справ України від 03 вересня 1997 року № 586 "Забезпечення речовим майном старшого та середнього начальницького складу міліції" та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15 лютого 2002 року № 148 "Забезпечення форменим одягом старшого, середнього начальницького складу міліції, офіцерів та прапорщиків СМЧМ внутрішніх військ".

Оскільки вказаний лист не містив чітких відповідей на звернення та порушені в ньому питання, він (ОСОБА_4.) звернувся до Міністра внутрішніх справ України зі скаргою, у якій просив вирішити питання про притягнення до відповідальності директора Департаменту забезпечення та зв'язку Міністерства внутрішніх справ України Шалієвську Л. І. та надати обґрунтовану відповідь на його звернення.

Листом Департаменту забезпечення та зв'язку Міністерства внутрішніх справ України від 18 квітня 2016 року № 25/4/1-1521 йому повідомлено, що раніше надана відповідь містила вичерпну інформацію стосовного порушених питань.

У подальшому, після звернення до Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини, звернення від 25 лютого 2006 року було розглянуто повторно.

Зазначав, що при розгляді звернення від 25 лютого 2006 року відбулось порушення статті 40 Конституції України, Законів України "Про інформацію" (2657-12) , "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) , оскільки державний орган допустив бездіяльність, неповно розглянув його звернення, чим змусив вживати додаткових заходів для захисту своїх прав та витрачати додатковий час.

Все це призвело до приниження його честі, гідності та ділової репутації, моральних переживань, порушення сталих життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, погіршено стосунки з оточуючими, зокрема з рідними людьми, які глузують з нього з приводу недоведеності його правоти при зверненні до державних органів.

Крім того, зазначав, що його скарга до Міністра внутрішніх справ України розглянута тими ж особами, чиї дії/бездіяльність він безпосередньо оскаржував.

Посилаючись на наведені обставини, просив позов задовольнити.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався при зверненні з цим позовом.

У березні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, статей 16, 22, 1167, 1176 ЦК України, і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Зазначав, що суди не захистили його порушені права, гарантовані статтями 40, 56 Конституції України.

У червні 2017 року Міністерство внутрішніх справ України подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що суди всебічно, повно, об'єктивно дослідили обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справу № 757/30780/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 25 лютого 2006 року ОСОБА_4 звернувся до директора Департаменту забезпечення та зв'язку Міністерства внутрішніх справ України зі зверненням, у якому просив повідомити точну назву та кількість предметів речового майна, які він повинен був отримати в Головному Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області за період несення служби в Сокальському районному відділі Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 1994 року до 2006 року.

Листом директора Департаменту забезпечення та зв'язку Міністерства внутрішніх справУкраїни від 03 березня 2016 року № 25/4/1-774 було направлено на адресу ОСОБА_4 копії наказів Міністерства внутрішніх справ України, якими передбачено кількість та види речового майна, яке співробітники органів внутрішніх справ України повинні були отримати у період з 26 липня 1994 року до 25 лютого 2006 року.

Вважаючи, що зазначеним вище листом не було надано відповідь на звернення та порушені в ньому питання, ОСОБА_4 звернувся до Міністра внутрішніх справ України зі скаргою, яка була зареєстрована в Міністерстві внутрішніх справ України 31 березня 2016 року за № Б-5341, у якій просив вирішити питання про притягнення до відповідальності директора Департаменту забезпечення та зв'язку Міністерства внутрішніх справ України Шалієвську Л. І. та питання про надання обґрунтованої відповіді на його звернення.

Листом Департаменту забезпечення та зв'язку Міністерства внутрішніх справУкраїни від 18 квітня 2016 року № 25/4/1-1521 ОСОБА_4 повідомлено, що раніше надана відповідь містила вичерпну інформацію.

Положеннями частин першої-третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

За відсутності факту вчинення протиправних дій, бездіяльності підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Порядок надання інформації за запитами на доступ до публічної інформації та оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації регулюється Законом України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) .

Заперечуючи проти позову, Міністерство внутрішніх справ України зазначало, що не є розпорядником такої інформації, оскільки позивач безпосередньо в Міністерстві внутрішніх справ України службу не проходив, у зв'язку з чим у останнього відсутня інформація щодо отриманням ОСОБА_4 речового майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), встановивши, щоМіністерство внутрішніх справ України не вчиняло відносно ОСОБА_4 протиправних дій, правильно виходив із недоведеності останнім обставин, на які він посилався при зверненні з позовом, зокрема, відсутності доказів про наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідача, внаслідок яких для позивача настали втрати немайнового характеру, що зумовлені приниженням його честі, гідності та ділової репутації.

При розгляді запиту на інформацію та скарги ОСОБА_4 Міністерство внутрішніх справ України діяло відповідно до законодавства та в межах своїх повноважень, вжило заходів щодо надання відповіді по суті поставлених ОСОБА_4 питань у запиті на інформацію.

Зокрема, Міністерством внутрішніх справ України, яке не є розпорядником запитуваної інформації, направило відповідний запит до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (розпорядника запитуваної позивачем інформації) та після отримання такої інформації надало відповідь ОСОБА_4 листом Департаменту державного майна та ресурсів Міністерства внутрішніх справ України від 12 травня 2016 року № 25/4/1-1870.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є немотивованими, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213- 215, 315 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) щодо законності й обґрунтованості.

Суди попередніх інстанцій при розгляді справи не допустили порушень вимог статей 8, 40, 55, 56, 150 Конституції України та надали оцінку доводам позивача, тому колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з цього приводу.

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 лютого 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.