357/16547/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 04.10.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2016 року у складі судді

Бондаренко О. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П.,

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 13 листопада 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір

№ KICWGA00000139, за умовами якого ОСОБА_4 отримала кредит у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 136 100,00 грн зі сплатою 1,25 % на місяць за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 13 листопада 2017 року.

Погашення заборгованості за указаним договором здійснюється щомісяця з

20 по 26 число шляхом сплати позичальником коштів (щомісячний платіж) у сумі 2 191,36 грн для погашення кредиту, відсотків та винагороди.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між

ПАТ КБ"ПриватБанк" та ОСОБА_5 13 листопада 2007 року укладено договір поруки № KICWGA00000139/Р.

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 30 вересня 2015 року становила 97 100,94 грн та складалася з: заборгованості за кредитним договором - 82 454,52 грн, заборгованості по процентам за користуванням кредитом - 8 187,99 грн, заборгованість по комісії за користування кредитом - 960,00 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором -

636,48 грн, а також штрафів відповідно до договору: штраф (фіксована

частина) - 250,00 грн, штраф процентна складова - 4 611,95 грн.

Посилаючись на наведене ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором

№ KICWGA00000139 від 13 листопада 2007 року у розмірі 97 100,94 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від

09 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги

ПАТ КБ "ПриватБанк" є необгрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами, а наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором не узгоджується з іншими матеріалами справи та умовами кредитного договору.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про недоведеність розміру заборгованості за кредитним договором є законним та обгрунтованим. Надана позивачем виписка по рахунку ОСОБА_4 не відображає реального розміру усіх складових заборгованості за кредитним договором та містить інформацію про рух коштів по зовсім іншому рахунку.

У вересні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга

ПАТ КБ "ПриватБанк", у якій заявник, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не ураховано, що на момент укладення кредитного договору банк мав право в односторонньому порядку змінювати умови договору. При цьому ОСОБА_4 з моменту збільшення процентної ставки вносила чергові платежі на сплату кредиту у повному обсязі, з урахуванням розміру нової процентної ставки, а тому прийняла пропозицію банку щодо зміни умов кредитування. Страхові платежі нараховані правомірно, оскільки між сторонами було укладено договір іпотеки від 14 листопада 2007 року. При визначенні розміру заборгованості суди попередніх інстанцій не визначили самостійно суми нарахувань, які підлягають стягненню, не зобов'язали позивача надати більш повний та детальний розрахунок, не урахували право відповідача надати контррозрахунок.

У листопаді 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення

ОСОБА_4 на касаційну скаргу, обгрунтовані тим, що судами попередніх інстанцій правильно ураховано неправомірність збільшення позивачем процентної ставки без належного повідомлення про це позичальника, а також не надання необхідних документів для проведення судово-економічної експертизи та уточненого розрахунку заборгованості. Доводи касаційної скарги, що вона, як позичальник, погодилась на збільшення процентної ставки грунтуються на припущенні банку та суперечать положенням законодавства. Крім того, банк неправомірно включив до суми заборгованості страхові платежі, за відсутності доказів укладення договору іпотеки та договору страхування.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

05 червня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 13 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № KICWGA00000139, за умовами якого ОСОБА_4 отримала кредитні кошти у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 136 100,00 грн зі сплатою за користування кредитом 1,25 процентів на місяць, на строк по

13 листопада 2017 року.

13 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_5 укладено договір поруки № KICWGA00000139/Р, за умовами якого ОСОБА_5 поручився перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

ПАТ КБ "ПриватБанк" надав розрахунок заборгованості, згідно якого станом на 30 вересня 2015 року сума заборгованості за кредитним договором № KICWGA00000139 від 13 листопада 2007 року становить 97 100,94 грн, яка складається з: загального залишку заборгованості за кредитом - 82 454,52 грн, загального залишку заборгованості по процентам - 8 187,99 грн, заборгованості по комісії - 960,00 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 636,48 грн, а також штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн та штрафу (відсоток від суми заборгованості) - 4 611,95 грн.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 15 листопада 2007 року по 27 січня

2009 року за договором нараховувались проценти у розмірі 15 процентів річних, а з 01 лютого 2009 року - у розмірі 26,88 процентів.

Відповідно до пункту 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 процентів у порівнянні з курсом долара США до гривні встановленого Національним банком України на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки Національного банку України; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці Національного банку України). При цьому банк надсилає позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки.

Якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня

2008 року № 661 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-89цс12).

Судами установлено, що рішення про зміну процентної ставки прийнято банком до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку".

За змістом положень частини першої статті 651 та частини третьої статті 653 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. В разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору.

Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.

Ураховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позичальника про збільшення процентної ставки з 01 лютого 2009 року, зокрема вручення ОСОБА_4 листа за № 20.1.3.2/6-31001 від 31 грудня 2008 року про збільшення процентної ставки за кредитом до 26,88 процентів річних з

01 лютого 2009 року, законними та обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про недотримання банком процедури повідомлення позичальника про зміну процентної ставки, а відтак і про неправомірність такого збільшення.

Судами установлено, що згідно з додатковою угодою № 1 від

11 лютого 2013 року до кредитного договору №KICWGA00000139 від

13 листопада 2007 року, сторонами погоджено зміни до пункту 7.1 кредитного договору щодо підвищення процентної ставки до 2,24% на місяць,тобто річна відсоткова ставка за користування кредитом складає 26,88 %, а розмір щомісячного платежу до 3 982,32 грн. Указані умови вступили у дію з 11 лютого 2013 року.

З метою визначення розміру заборгованості за кредитним договором, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року призначено судову економічну експертизу.

29 липня 2016 року експертом було повернуто справу до суду без виконання ухвали про проведення судової економічної експертизи у зв'язку з ненаданням ПАТ КБ "Приватбанк" додаткових матеріалів зазначених в ухвалі Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 146 ЦПК України 2004 року у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Суд апеляційної інстанції надав правову оцінку розрахунку заборгованості позивача та встановив, що виписка по рахунку ОСОБА_4 не відображає реального розміру та усіх складових заборгованості за кредитним договором, при цьому з неї убачається рух коштів по рахунку № НОМЕР_1, тоді як відповідно до умов кредитного договору банк відкрив позичальнику рахунок

Ураховуючи, що ПАТ КБ "ПриватБанк" на виконання вимог частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року не надав належного розрахунку заборгованості за кредитним договором, при цьому суд першої інстанції на виконання вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України сприяв сторонам у здійсненні їх прав шляхом витребування документів та призначення судової економічної експертизи, а тому з урахуванням фундаментальних принципів цивільного судочинства - змагальність та диспозитивність, суди попередніх інстанцій дійшли законного та обгрунтованого висновку про недоведеність заявником позовних вимог.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій у порушення норм процесуального права самостійно не визначили розмір заборгованості за кредитним договором, не зобов'язали позивача надати більш повний та детальний розрахунок, не урахували право відповідача надати контррозрахунок є безпідставними, оскільки з матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції витребовував у позивача необхідні для здійснення розрахунку заборгованості матеріали, призначив судову економічну експертизу, тобто вчинив усі необхідні дії, передбачені частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року.

Доводи ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо правомірності підвищення процентної ставки з 01 лютого 2009 року в односторонньому порядку є необгрунтованими, оскільки банк порушив процедуру зміни умов договору.

Не заслуговують на увагу також твердження заявника щодо наявності підстав для включення страхових платежів до суми заборгованості за кредитним договором у зв'язку укладенням між сторонами договору іпотеки від

14 листопада 2007 року, оскільки ПАТ КБ "ПриватБанк" на порушення частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року не надав копії договору іпотеки протягом розгляду справи у судах попередніх інстанцій, а долучена ним до касаційної скарги копія цього договору, не може бути прийнята судом касаційної інстанції до уваги, з огляду на положення частини першої статті 400 ЦПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції не має права досліджувати нові докази та надавати їм оцінку.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову зібраним у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.