760/3880/17 Про захист прав споживачів (стягнення штрафних санкцій) - 05.09.2018 Прийняття

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 760/3880/17

провадження № 61-34706св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", яка підписана представником Мартинюком Євгеном Володимировичем, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року у складі судді: Усатової І. А., та постанову Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2018 року у складі суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") про захист прав споживачів (стягнення штрафних санкцій).

Позовна заява обґрунтована тим, що на ім'я ОСОБА_1 було відкрито два карткові рахунки у ПАТ АБ "Укргазбанк" НОМЕР_1 та НОМЕР_2. Відповідно до встановленого тарифного плану вартість здійснення безготівкової оплати товарів (робіт/послуг) за допомогою платіжної картки становила 1 грн. Проте, 20 січня 2015 року банком вчинено односторонній письмовий правочин до договорів на відкриття карткового рахунку, яким з 20 січня 2015 року змінено тарифи на обслуговування електронного платіжного засобу з 1 грн до 30 % від суми операції. На підставі вказаного одностороннього правочину за грошовими операціями, здійсненими ОСОБА_1 17 січня 2015 року та 19 січня 2015 року, відповідачем ПАТ "АБ "Укргазбанк" було нараховано комісію по рахунку НОМЕР_1 у розмірі 134 537,67 грн та по рахунку НОМЕР_2 у розмірі 46 751,67 грн та списано ці суми з рахунків позивача ОСОБА_1 23 січня 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03 серпня 2016 року у справі № 752/15294/15-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2016 року, було встановлено порушення банком статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Визнано неправомірним нарахування заборгованості по рахунку НОМЕР_1 у розмірі 134537,67 грн та по рахунку НОМЕР_2 у розмірі 46751,67 грн, а також зобов'язано ПАТ АБ "Укргазбанк" списати з вказаних рахунків заборгованість у розмірі 134 537,67 грн та 46 751,67 грн.

ПАТ АБ "Укргазбанк" фактично виконав рішення суду лише 25 січня 2017 року.

Позивач просив суд стягнути з відповідача суму в розмірі 246 961,87 грн, з якої 131064,75 грн - пеня, 10 922,06 грн - 3% річних та 104 975,06 грн - інфляційних втрат.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Укргазбанк" на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 131 064,75 грн, 3 % відсотки річних в розмірі 10 922,06 грн, збитки від інфляції в розмірі 104 975,06 грн, а всього - 246 961,87 грн. Стягнуто з ПАТ "Укргазбанк" на користь держави судовий збір у розмірі 2 469,62 грн.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідач в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі не просив застосувати позовну давність до пені.

При цьому апеляційний суд вказав, що стягнення пені за весь період передбачене підпунктом 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", тобто спеціальним законом і тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення вимог в повному об'ємі.

У червні 2018 року ПАТ "Укргазбанк" звернулося із касаційною скаргою, у якій просить застосувати позовну давність, оскаржені рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суди при вирішенні справи проігнорували те, що: позивач пропустив позовну давність щодо стягнення пені, а тому з відповідача безпідставно стягнуто пеню в розмірі 71701,18 грн; стягнення коштів передбачених рішенням судів є безпідставними по відношенню до кредитних коштів; списання комісії відбувалось за рахунок кредитних коштів; позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

У липні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити в силі оскаржені рішення.

Відзив мотивований тим, що: оскаржені рішення відповідач вже виконав; кошти належали позивачу; позовна давність не сплинула і на вимоги позивача не поширюється; положення статті 625 ЦК України стосуються всіх видів грошових зобов'язань.

Колегія суддів відхиляє аргументикасаційної скарги в частині стягнення 3% річних та інфляційний втратз таких мотивів.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У частині четвертій статті 82 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови апеляційного суду) передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03 серпня 2016 року у справі № 752/15294/15-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2016 року, було встановлено порушення банком статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Визнано неправомірним нарахування заборгованості по рахунку НОМЕР_1 у розмірі 134537,67 грн та по рахунку НОМЕР_2 у розмірі 46751,67 грн, а також зобов'язано ПАТ АБ "Укргазбанк" списати з вказаних рахунків заборгованість у розмірі 134 537,67 грн та 46 751,67 грн.

У справі № 752/15294/15-ц встановлено, що ПАТ "АБ "Укргазбанк" було вчинено односторонній письмовий правочин до договорів на відкриття карткового рахунку, яким з 20 січня 2015 року змінено тарифи на обслуговування електронного платіжного засобу та встановлено тарифи на рівні 30 % від суми операції. ПАТ "АБ "Укргазбанк" списав кошти з рахунку ОСОБА_1, не отримавши доказів обізнаності клієнта про зміну тарифів.

ПАТ АБ "Укргазбанк" виконав рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03 серпня 2016 року та повернув на рахунки позивача протиправно нараховані комісії лише 25 січня 2017 року.

Суди встановили, що кошти, які перебували на рахунках клієнта банку, в тому числі і кошти, які надійшли на його рахунок в порядку овердрафту, належали клієнту банку.

У пунктах 44 та 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що "стаття 625 ЦК України (435-15) розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України (435-15) . Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України (435-15) поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України (435-15) ), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України (435-15) ). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення".

Встановивши, що зобов'язання, яке виникло між банком та ОСОБА_1, є грошовим, суди зробили правильний висновок про задоволення позову в частині стягнення 3% річних та інфляційний втрат.

Колегія суддів частково приймає аргументи касаційної скарги щодо стягнення пені з таких мотивів.

Відповідно до підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 зроблено висновок, що "уцивільному законодавстві закріплено об'єктивні межі застосування позовної давності. Об'єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України). (б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову. Не поширюється позовна давність на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду прийняте за таким позовом тільки констатує нікчемність правочину, адже його нікчемність встановлена в нормі закону".

Системне тлумачення підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та статей 258, 268 ЦК України дозволяє зробити висновок, що:

- серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України) відсутня вимога про стягнення пені, передбаченої підпунктом 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні";

- не можливо стверджувати про опосередковане виключення застосування позовної давності до пені, передбаченої підпунктом 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні";

- до пені, передбаченої підпунктом 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" має застосовуватися скорочена позовна давність в один рік, встановлена пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу на наявність в матеріалах справи відзиву відповідача (а.с. 39-42), в якому вказується про необхідність відмови в задоволенні позову із посиланням на норми щодо позовної давності. З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та зробив передчасний висновок, що доводи відповідача в частині застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені слід відхилити, так як відповідач в суді першої інстанції не просив застосувати позовну давність.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова частково ухвалена з порушенням норм процесуального права (частина третя статті 411 ЦПК України). У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду в частині стягнення пені скасувати, а справу в частині стягнення пені передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в частині стягнення 3% річних та інфляційний втрат постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу в частині стягнення 3% річних та інфляційний втрат слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі було зупинене виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

З урахуванням того, що касаційна скарга задоволена частково, а постанова апеляційного суду в частині стягнення пені скасована, а в іншій частині оскаржені рішення залишено без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія суддів поновлює виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року в частині стягнення 3% річних та інфляційний втрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", яка підписана представником Мартинюком Євгеном Володимировичем, задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2018 року в частині стягнення пені скасувати.

Передати справу № 760/3880/17 в частині стягнення пені на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року в частині стягнення 3% річних та інфляційний втрат.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2018 року в частині стягнення пені втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат