Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого Нечитайла О.М. Суддів Веденяпіна О.А. Олендера І.Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року

у справі № 2а-1670/7667/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредмаш Сервіс"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредмаш Сервіс" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 17 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення від 21 травня 2012 року № 0008402301/67 та № 0008432301/68. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 146,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Позивач надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача провели позапланову виїзну перевірку позивача по питанню взаємовідносин з ТОВ "Креміньтрансбіт" за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року, ТОВ "ТПК Техномашпостач" за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року, ТОВ "Промелектро-75" за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року, ТОВ "Техноторг-ком" за період з 01 липня 2011 року по 30 версеня 2011 року, ТОВ "Старт-Прайм" за період з 01 січня 2012 року по 31 січня 2012 року, про що склали акт від 04 травня 2012 року № 1100/22-309/36618647, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 323 108,00 грн.; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 214 519,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2012 року № 00084023018/637, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 352 215,50 грн., з яких за основним платежем - 323 180,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 29 035,50 грн. та № 0008432301/68, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 214 520,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та зменшення розміру від'ємного значення по декларації з податку на додану вартість слугували висновки відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "Креміньтрансбіт", ТОВ "Промелектро-75", ТОВ "Техноторг-ком", ТОВ "Стар Прайм" та ТОВ "ТПК "Техномашпостач".

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту перевіреного періоду.

З матеріалів справи вбачається, що у перевірений період позивач мав господарські відносини з ТОВ "Креміньтрансбіт", ТОВ "Промелектро-75", ТОВ "Техноторг-ком", ТОВ "Стар Прайм" та ТОВ "ТПК "Техномашпостач" на підставі договорів купівлі-продажу товару, фактичне виконання яких підтверджується, наявними у матеріалах справи, первинними бухгалтерськими документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено реальність господарських операцій з поставки товарів позивачеві контрагентами ТОВ "Креміньтрансбіт", ТОВ "ТПК"Техномашпостач", ТОВ "Промелектро-75", ТОВ "Техноторг-ком", ТОВ "Стар Прайм", що підтверджені належним чином оформленими первинними документами, копії яких надано до матеріалів справи, а придбаний товар позивачем використаний у власній господарській діяльності.

З огляду на те, що спірні правовідносини виникли у період дії різних нормативно-правових актів, застосуванню підлягають як положення Податкового кодексу України (2755-17) , так і Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Так, згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до положень підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цього ж Закону.

Згідно з нормою абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні приписи закріплені у нормах підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Отже, виходячи з положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та Податкового кодексу України (2755-17) , до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункту 5.10 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

З огляду на підтвердження первинними бухгалтерськими документами сформовані позивачем валові витрати, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтовано висновку про відсутність правових підстав для визнання позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Вказані вимоги щодо формування податкового кредиту також передбачені підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду (підпункт 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Зазначені вимоги також передбачені підпунктами 200.6 - 200.11 статті 200 Податкового кодексу України.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Визначальним фактом виникнення у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є отримання ним належним чином оформлених податкових накладних, а також фактичне здійснення господарських операцій, що було підтверджено відповідними доказами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідних періодів, на підстав належним чином виписаних податкових накладних контрагентами, зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ "Креміньтрансбіт", ТОВ "Промелектро-75", ТОВ "Техноторг-ком", ТОВ "Стар Прайм" та ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та формування валових витрат.

Крім того, податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Посилання контролюючого органу на відсутність товарно-транспортних накладних, як підстави для висновку про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту перевіреного періоду, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні, що підтверджують факт транспортування товару.

Крім того, слід зазначити, що товарно-транспортна накладна не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажоотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій з поставки товару. Невиконання перевізниками вимог законодавства щодо перевезення вантажів також не може бути підставою для висновку про відсутність поставки товарів.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про протиправність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року у справі № 2а-1670/7667/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.