Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року по справі № 822/254/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області, третя особа - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" звернулось до суду з позовною заявою до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області, третя особа - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 листопада 2015 року № 0001362201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 941493,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 572061,00 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року, у даній справі позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2015 року № 0001362201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 929870,00 грн. за основним платежем та 566249,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 15 вересня 2015 року по 27 жовтня 2015 року працівниками відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Україна-2001" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2015 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2015 року, про що складено акт № 90/2201-35080933 від 03 листопада 2015 року.

Під час проведення перевірки встановлено, зокрема, порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в сумі 941493,00 грн. за серпень 2014 року - червень 2015 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов частково, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Як встановлено з матеріалів справи, 20 червня 2016 року між ТОВ "Україна 2001" (замовник) із квартирно-експлуатаційним відділом м. Хмельницького Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства Оборони України (виконавець) укладено договір № 149, згідно якого виконавець зобов'язується за умови сприяння та підтримки замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату роботи/виконати послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на землях Міністерства оборони України, які належать КЕВ, а замовник зобов'язується оплачувати виконані роботи згідно умов даного договору (п.1.1 Договору).

Також встановлено, що між КЕВ м. Хмельницького (замовник) та ТОВ "Україна 2001" було укладено договір на виконання роботи № 2/14-П від 22 липня 2014 року, згідно з яким замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати відповідно до умов договору наступну роботу: с/г послуги по посіву озимих культур (дискування, оранка, культивація, коткування, посів, обробіток ЗЗР, внесення рідких та мінеральних добрив). Термін здачі робіт за договором: серпень-грудень 2014 року.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, завдання на вирощування сільськогосподарських культур під урожай 2015 року, 2016 року (листи від 17 липня 2014 року № 354, 19 серпня 2015 року № 490), акти надання послуг, платіжні доручення на підтвердження оплати за виконані с/г роботи, оборотно-сальдові відомості по рахунку 361, акт звіряння взаємних розрахунків між КЕВ м. Хмельницького та ТОВ "Україна 2001", акти приймання-передачі виконаних робіт, протокол погодження договірної ціни та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, відповідно до рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 травня 2015 року по справі № 924/412/15 (яке набрало законної сили) відмовлено у задоволенні позовних вимог військовому прокурору Хмельницького гарнізону Західного регіону України м. Хмельницький до КЕВ м. Хмельницького та до ТОВ "Україна 2001" про визнання недійсним договору № 149 про спільну обробку землі, укладеного 20 червня 2014 року, як удаваного та укладеного з метою приховати відносини оренди, що фактично мають місце, припинивши його дію на майбутнє з моменту набрання рішенням законної сили.

В даному рішенні суд дійшов висновку, що за договором № 149 від 20 червня 2014 року воля сторін була направлена на досягнення саме тих правовідносин, які і були в ньому передбачені. При цьому, судом було враховано, що сторонами спірного договору здійснювались та здійснюються дії по його виконанню, що підтверджується як заявками на виконання робіт, так і актами про надання послуг та актами приймання-передачі виконаних робіт, а також платіжними дорученнями.

Стосовно порядку виписки ТОВ "Торговий дім "Спецресурс" податкових накладних, колегія суддів звертає увагу на те, що перевіркою не встановлено розбіжностей між показниками податкового зобов'язання ТОВ "Торговий дім "Спецресурс" та податкового кредиту ТОВ "Україна 2001" по проведених господарських операціях у вересні 2014 року.

Відповідно до платіжного доручення від 04 серпня 2014 року ТОВ "Торговий дім "Спецресурс" було виписано податкові накладні № 9-11 від 04 серпня 2014 року (на суму ПДВ 8817,26 грн., 9696,80 грн., 2265,36 грн. відповідно), згідно платіжного доручення від 09 вересня 2014 року були виписані накладні № 10-14 від 09 вересня 2014 року (на суму ПДВ 9535,01 грн., 9213,09 грн., 9348,15 грн., 8783,21 грн., 9024,00 грн. відповідно).

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у скасованій судами попередніх інстанцій частині.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області відхилити.

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року по справі № 822/254/16 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.