826/20405/14 Про визнання протиправною та зобов'язання скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену в рамках виконавчого провадження - 06.10.2016 Прийняття

за позовом Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до Державної виконавчої служби України, третя особа - ОСОБА_8 про визнання постанови протиправною та зобов'язання вчинити дії, за касаційними скаргами ОСОБА_8 та відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року,

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" звернулось в суд із позовом до Державної виконавчої служби України, третя особа - ОСОБА_8 про визнання протиправною та зобов'язання скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України ОСОБА_9 від 10 грудня 2014 року про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену в рамках виконавчого провадження ВП № 45639519, відкритого з примусового виконання виконавчого листа, виданого 21 листопада 2014 року Голосіївським районним судом м. Києва у справі №752/3424/14-ц про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь ОСОБА_8 грошових коштів в сумі 12 003 654,00 грн.

Позов мотивовано тим, що оскаржувана постанова відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору винесена з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у встановлений державним виконавцем 7-денний строк для добровільного виконання позивачем виконано рішення суду та сплачено грошові кошти на особовий рахунок стягувача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправною та зобов'язано скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України ОСОБА_9 від 10 грудня 2014 року про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену в рамках виконавчого провадження ВП № 45639519, відкритого з примусового виконання виконавчого листа, виданого 21 липня 2014 року Голосіївським районним судом м. Києва у справі № 752/3424/14-ц про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь ОСОБА_8 грошових коштів в сумі 12 003 654,00 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та закрити провадження у справі. Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що оскільки виконавче провадження ВП № 45639519 відкрите з примусового виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2014 року у справі № 752/3424/14-ц про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь ОСОБА_8 грошових коштів в сумі 12 003 654,00 грн, яке ухвалено в порядку цивільного судочинства, то суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що спір про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, винесеної в рамках цього виконавчого провадження, належить до юрисдикції адміністративних судів. Зазначає, що оскільки статтями 383, 384 ЦПК України установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів при розгляді справ щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору при виконанні рішень у справах, ухвалених судами іншої юрисдикції.

Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_8 Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" мотивує тим, що така не підлягає задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими. Вважає, що закриття провадження у справі, як того вимагає ОСОБА_8, буде свідчити про порушення конституційного права позивача на доступ до правосуддя, оскільки в такому разі він не матиме можливості звернутись до іншого суду через пропуск встановленого КАС України (2747-15) строку на оскарження постанови державного виконавця.

У своїй касаційній скарзі відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що судами обох інстанцій неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, а дії боржника, направлені на перешкоджання виконанню рішення суду, помилково розцінені судами як фактичне та повне його виконання. Твердження позивача суперечать фактичним обставинам справи, ґрунтуються тільки на припущеннях, які не підтверджені жодними правовими нормами чи доказами.

Заперечення на касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" обґрунтовує тим, що судами попередніх інстанцій правомірно встановлено факт належного та добровільного виконання позивачем рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2014 року у справі № 752/3424/14-ц та законно скасовано постанову відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_8 підлягає задоволенню, а касаційна скарга відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - частковому задоволенню.

Судами встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 12 003 654, 00 грн, та зобов'язано відповідача повернути позивачу трудову книжку. В решті позову відмовлено.

Зазначене судове рішення набрало законної сили та 21 листопада 2014 року Голосіївським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь ОСОБА_8 - 12 003 654,00 грн.

27 листопада 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України ОСОБА_9 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 45639519 щодо виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/3234/14-ц про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь ОСОБА_8 - 12 003 654,00 грн. У постанові встановлено строк для добровільного виконання вимог виконавчого документа - до семи днів з моменту винесення постанови (04 грудня 2014 року).

28 листопада 2014 року Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" отримано постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 45639519. Цього ж дня, позивач звернувся до відповідача із заявою про сплату ОСОБА_8 грошових коштів в сумі 12 003 654,00 грн., у якій просив державного виконавця закінчити виконавче провадження ВП № 45639519 у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

На підтвердження виконання вимог виконавчого листа позивачем надано належним чином засвідчені копії оригіналу платіжного доручення № 1040_21 від 28 листопада 2014 року та оригіналу виписки з особового рахунку стягувача № 26207500292.980.

04 грудня 2014 року відповідачем винесено постанову про відкладення провадження виконавчих дій до 10 грудня 2014 року у зв'язку з протиріччями тверджень боржника та стягувача щодо наявності відкритого рахунку Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" та можливості розпорядитися грошовими коштами, а також суперечностями у наданих державному виконавцю боржником платіжному дорученні та виписці з особового рахунку стягувача.

10 грудня 2014 року відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 200 365,40 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постанова відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору винесена з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , оскільки позивачем у встановлений державним виконавцем, 7-денний строк для добровільного виконання, виконано рішення суду та сплачено грошові кошти на особовий рахунок стягувача.

Отже, суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте, такі висновки судів не ґрунтуються на законі.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з '…' питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів '…'". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

За правилами статті 383 і частини другої статті 384 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Розгляд скарги здійснюється в порядку, встановленому статтею 386 ЦПК України.

В силу частини 4 статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори про оскарження сторонами виконавчого провадження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень у цивільних справах.

Вказаний висновок щодо застосування наведених норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-278а15).

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Згідно з матеріалами виконавчого провадження боржником за виконавчим листом, виданим 21 листопада 2014 року Голосіївським районним судом м. Києва у справі № 752/3234/14-ц, є Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк".

Враховуючи, що позивач є боржником у виконавчому провадженні ВП № 45297634, ним оскаржуються дії та рішення державного виконавця і посадової особи органу державної виконавчої служби при виконанні судового рішення, ухваленого відповідно до норм Цивільно-процесуального кодексу України (1618-15) , то даний спір не відноситься до адміністративної юрисдикції.

За правилами пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 228 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій помилково прийняли до свого провадження і розглянули в порядку адміністративного судочинства справу, яка відноситься до юрисдикції цивільного суду, а тому ухвалені ними рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі відповідно до пункту 7 частини 1 статті 223 КАС України - закриттю.