Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

за участю секретаря Лопушенко О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_4, представників відповідачів Давидовича Р.О., Пилипака С.А., Полюховича Р.М., Скалецької І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_4 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та Міністерства юстиції України на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_9 про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

В липні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України та Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_9, в якому просила визнати незаконними та скасувати накази Міністерства юстиції України "Про звільнення ОСОБА_4" від 03.06.2015 р. № 1797/к та Головного управління юстиції у Рівненській області "Про звільнення ОСОБА_4" від 03.06.2015 р. №365/04/к, поновити її на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 р. позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1797к від 03.06.2015 р.; визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 365/04/к від 03.06.2015 р.; поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області; стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15140,00 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову: позовні вимоги задоволено; визнано протиправним та скасовано накази Міністерства юстиції України № 1797к від 03.06.2015 р. та Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 365/04/к від 03.06.2015 р.; поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області; стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15140,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій в частині поновлення її на роботі на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, ОСОБА_4 просила рішення суду у вказаній частині змінити, поновивши її на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби.

Вважаючи рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства, Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідача ОСОБА_4, не погодившись з наведеними в ній доводами та вимогами, просила відмовити в її задоволенні.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 01.08.2011 р. № 1651/к ОСОБА_4 призначено на посаду начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області; наказом же Міністерства юстиції України від 13.10.2014 р. № 2243/к "Про припинення державної служби ОСОБА_4" начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_4 звільнено з займаної посади за порушення присяги державного службовця на підставі п.6 ч.1 ст.30 Закону України "Про державну службу".

В подальшому, на виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 р. у справі № 817/3560/14 Міністерством юстиції України видано наказ від 24.02.2015 р. № 377/к, відповідно до якого скасовано наказ Міністерства юстиції України від 13.10.2014 № 2243/к "Про припинення державної служби ОСОБА_4" та поновлено позивача на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області з 13.10.2014 р.

11.03.2015 р. ОСОБА_4 під особистий підпис ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення, за змістом якого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 р. № 17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" (17-2015-п) , наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 р. № 115/5 "Деякі питання діяльності територіальних органів Міністерства юстиції України" (z0100-15) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 р. за № 100/26545 (z0100-15) , наказу Міністерства юстиції від 02.02.2015 р. № 139/5 "Про затвердження переліку головних територіальних управлінь юстиції", у зв'язку із впровадженням нової структури та штатної чисельності Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 06.02.2015 р. та скороченням посади начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області, керуючись статтею 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), їй запропоновано зайняти посади начальника Відділу державної виконавчої служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області або старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Кузнецовського міського управління юстиції Рівненської області.

Наказом Міністерства юстиції України від 03.06.2015 р. № 1797/к ОСОБА_4 звільнено з посади начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому, підставою для видання цього наказу зазначено попередження про вивільнення, заяву про відмову від запропонованих посад ОСОБА_4 та лист Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 28.05.2015 р. № 07-4/1007.

Зазначений наказ Міністерства юстиції України від 03.06.2015 р. № 1797/к оголошено наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 03.06.2015 р. № 365/04/к "Про звільнення ОСОБА_4", в якому також зазначено вважати останню звільненою з посади начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області від 03.06.2015 р.; Управлінню фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Рівненській області доручено провести з позивачем повний розрахунок, а також виплатити вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України.

Не погоджуючись із зазначеними наказами, ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом у даній справі.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За змістом ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) зазначено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Роботодавець є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявні вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 р. у справі № 6-40цс15.

Судами встановлено, що в Головному управлінні юстиції у Рівненській області з 01.01.2015 р. діяв штатний розпис (затверджений заступником Міністра юстиції - керівником апарату О.П.Іванченко 24.01.2015 р.), відповідно до якого до складу Головного управління юстиції входив структурний підрозділ - Управління державної виконавчої служби, з кількістю двох штатних посад, зокрема, посади начальника Управління державної виконавчої служби. Постановою Кабінету Міністрів України "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" від 21.01.2015 р. № 17 (17-2015-п) ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу й покладено на Міністерство юстиції України завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м.Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

На підставі вказаної постанови Міністерством юстиції України видано наказ від 30.01.2015 р. № 115/5 (z0100-15) "Деякі питання діяльності територіальних органів Міністерства юстиції України", за змістом якого, крім іншого, головні управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, в областях, містах Києві та Севастополі перейменовані на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, в областях, містах Києві та Севастополі; затверджено типову структуру територіальних управлінь та зміни до деяких нормативно-правових актів (зокрема, до Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 р. № 1707/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 р. за № 759/19497 (z0759-11) (далі - Положення), у т.ч. щодо завдань, функцій і повноважень).

Наказом же Міністерства юстиції України № 139/5 від 02.02.2015 р. затверджено перелік головних територіальних управлінь юстиції, до якого, в тому числі, увійшло Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області.

Таким чином, Головне управління юстиції у Рівненській області перейменовано на Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області, про що у трудовій книжці ОСОБА_4 зроблено відповідний запис.

10.02.2015 р. заступником Міністра юстиції - керівником апарату О.П.Іванченко затверджено штатний розпис Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 06.02.2015 р., в якому штатна посада начальника Управління державної виконавчої служби відсутня.

Отже, суди прийшли до правильного висновку, що, у даному випадку, у відношенні позивача мали місце зміни в організації виробництва і праці, оскільки відбулось скорочення штату шляхом скорочення посади начальника Управління державної виконавчої служби, яку вона займала.

Станом на день ознайомлення позивача з попередженням про наступне вивільнення (11.03.2015 р.) у Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області були наявними наступні вакантні посади: начальник Головного територіального управління юстиції; провідний спеціаліст відділу кадрової роботи та державної служби; головний спеціаліст з внутрішнього аудиту; головний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби; заступник начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з питань державної виконавчої служби - начальник Управління державної виконавчої служби; державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби; головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції; начальник відділу примусового виконання рішень Управління ДВС; заступник начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з питань державної реєстрації - начальник Управління державної реєстрації.

Крім того, станом на день звільнення позивача (03.06.2015 р.) у Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області були наявними наступні вакантні посади: провідний спеціаліст відділу з питань банкрутства; провідний спеціаліст відділу кадрової роботи та державної служби; головний спеціаліст з внутрішнього аудиту; головний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби; начальник відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби; державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби; головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції.

Проте, всупереч приписам ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, позивачу не було запропоновано всіх наявних вакантних посад, які вона могла б зайняти відповідно до свого кваліфікаційно-освітнього рівня та досвіду роботи.

Згідно із ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; при прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Підсумовуючи наведене, слід констатувати, що при розгляді справи зроблено правильні висновки щодо протиправності наказів Міністерства юстиції України "Про звільнення ОСОБА_4" від 03.06.2015 р. № 1797/к та Головного управління юстиції у Рівненській області "Про звільнення ОСОБА_4" від 03.06.2015 р. № 365/04/к й, як наслідок, поновлення позивача на посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За правилами статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .