Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Олексієнко М.М., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Доманівського районного центру зайнятості на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 р. у справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до Доманівського районного центру зайнятості про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -

У вересні 2009 року ПП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила скасувати наказ Доманівського районного центру зайнятості № 9 від 13.02.2009 р., зобов'язати відповідача підтвердити та засвідчити записи у трудовій книжці ОСОБА_2

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 р., позов задоволено частково. Скасовано наказ Доманівського районного центру зайнятості № 9 від 13.02.2009 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до пункту 15 Порядку надання роботодавцю дотацій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затвердженого наказом Мінпраці № 1 від 10.01.2001 р. (z0075-01) у разі порушення гарантій зайнятості осіб (розірвання трудового договору з працівником, працевлаштованим за направленням державної служби зайнятості, до закінчення двох років з дня працевлаштування у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату, за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України), через невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) та використання дотації з порушенням законодавства, роботодавець повертає суму одержаної дотації в повному обсязі з урахуванням індексації на рівень інфляції.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно договору № 143 від 26.04.2007 р. укладеному між Доманівським районним центром зайнятості і ОСОБА_1, яка як роботодавець зобов'язувалась працевлаштувати на постійну роботу за направленням центру зайнятості безробітну ОСОБА_2, а центр зайнятості надати дотацію для покриття витрат на заробітну плату працевлаштованій за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Порядку надання роботодавцю дотацій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затвердженого наказом Мінпраці від 10.01.2001 р. (z0075-01)

Наказом ПП ОСОБА_1 від 27.04.2007 р. ОСОБА_2 прийнята на роботу продавцем продовольчих товарів з 27.04.2007 р. згідно трудового договору.

27.10.2008 р. ОСОБА_2 звернулась до ПП ОСОБА_1 із заявою про звільнення за власним бажанням у зв'язку з хворобою чоловіка та необхідністю догляду за ним. Цього ж дня (27.10.2008 р.) трудовий договір між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_1 було розірвано. Причиною розірвання договору було зазначено п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто угоду сторін.

Наказом директора Доманівського районного центру зайнятості № 9 від 13.02.2009 року вжито заходи щодо повернення коштів перерахованих ФОП ОСОБА_1 для покриття витрат на заробітну плату працівнику ОСОБА_2, працевлаштованій згідно договору № 143 від 26.04.2007 року шляхом надання дотації, у зв'язку зі звільненням особи за угодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України) відповідно до п. 2.3.4. договору.

24.03.2010 року позивачка своїм наказом змінила підставу звільнення ОСОБА_2 у наказі від 27.10.2008 року із "за згодою сторін ст. 36 п. 1 КЗпП України" на "ст. 36 п. 4 КЗпП України за власним бажанням". Згідно запису № 20 у трудовій книжці ОСОБА_2 від 24.03.2010 р. запис № 16 від 27.10.2008 року вважати дійсним в редакції "Звільнена з роботи за ст. 36 п.4 КЗпП України за власним бажанням".

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з безпідставності оскаржуваного наказу відповідача, оскільки фактично ОСОБА_2 була звільнена за власним бажанням, а не за угодою сторін.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що запис про причини розірвання трудового договору на підставі п. ч. 1 ст. 36 КЗпП України не відповідав фактичним намірам сторін цього договору, а тому суди обгрунтовано прийняли рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Доманівського районного центру зайнятості залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 р. у даній справі - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .