Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю,

розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Одеського міського центру зайнятості про зобов'язання вчинити дії, нарахувати і виплатити кошти,

ОСОБА_3 звернувся з позовом до Одеського міського центру зайнятості, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог (а.с. 18-20, а.с. 56-66), просив: зобов'язати Одеський міський центр зайнятості нарахувати позивачу, відведені Державою та не виплачені кошти 31127,06 грн.; зобов'язати Одеський міський центр зайнятості нарахувати позивачу матеріальну компенсацію у розмірі недодержаних коштів 31127,06 грн. адекватно сумі нанесеної матеріальної шкоди; зобов'язати Трусову Г.П. вчинити дії; зобов'язати Одеський міський центр зайнятості надати письмове рішення про призначення допомоги.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 року, відмовлено у повному обсязі у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Одеського міського центру зайнятості про зобов'язання вчинити певні дії та нарахувати кошти в розмірі 31127,06 грн., виплатити матеріальну компенсацію у розмірі 31127,06 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено, з 22.07.2002 року по 16.07.2014 року ОСОБА_3 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець.

З 18.06.2012 року по 12.02.2014 року ОСОБА_3 працював за основним місцем роботи в представництві "Астеллас фарма юроп Б.В.".

З 22.07.2014 року позивач перебуває на обліку в ОМЦЗ та отримує допомогу по безробіттю. Страховий стаж позивача складає 8 років.

05 жовтня 2015 року позивач звернувся до ОМЦЗ з претензією щодо ненарахування йому у належному розмірі допомоги по безробіттю.

ОМЦЗ листом від 17.11.2014 року № 4163/19/03 повідомив позивача, що оскільки позивач припинив свою діяльність як фізична особа підприємець 16.07.2014 року та зареєстрований як безробітний з 22.07.2015 року, тому розрахунковим періодом для обчислення середньої заробітної плати (доходу) для призначення допомоги по безробіттю в такому випадку є останні шість календарних місяців, що передують місяцю, в якому настав страховий, а саме з січня по червень 2014 року, а тому сумарний дохід, що береться для обчислення середнього доходу складає за останні шість місяців 20372,55 грн.

Позивач зазначає, що його розмір середньої заробітної плати за останні шість місяців складає 10463,77 грн., і саме з цього розміру повинна вираховуватись допомога по безробіттю. При цьому, розрахунковим періодом позивач вважає період з вересня 2013 року по лютий 2014 року, тобто останні 6 місяців, які він працював у представництві "Астеллас фарма юроп Б.В.".

Відмовляючи в задоволені позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати позивачу, відведені Державою та не виплачені кошти 31127,06 грн. та зобов'язання нарахувати матеріальну компенсацію у розмірі недодержаних коштів 31127,06 грн., суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач правомірно включив для розрахунку середньоденного заробітку період роботи за останні шість календарних місяців перед настанням страхового випадку, включаючи зайняття підприємницькою діяльністю, не залежно від отримання доходу від підприємницької діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо зазначеної частини позовних вимог з огляду на таке.

Статтею 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" № 1533-III від 02.03.2000 року передбачено, що застрахованим особам розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, зокрема від 6 до 10 років - 60%.

Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням затверджений Постановою кабінету Міністрів України від 26.09.2011 року № 1266 (1266-2001-п) (далі - Порядок № 1266).

Згідно з абзацом 2 пункту 3 Порядку № 1266 (1266-2001-п) (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) для страхування на випадок безробіття розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), є період (періоди) роботи за основним місцем роботи (проходження служби), а у разі його відсутності - період (періоди) зайняття підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від такої діяльності, виконання робіт (надання послуг) згідно з цивільно-правовими договорами перед настанням страхового випадку (реєстрація особи в державній службі зайнятості як безробітної), протягом якого сплачено страхові внески.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) для застрахованих осіб (включаючи осіб, які працюють неповний робочий день (робочий тиждень) та добровільно застрахованих осіб), є останні шість календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок (для страхування на випадок безробіття - в якому припинено дію трудового договору або особу знято з обліку у державного реєстратора як суб'єкта підприємницької діяльності, припинення адвокатської, нотаріальної, творчої або іншої діяльності, закінчення проходження служби; для страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров'я у зв'язку з раніше отриманим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання - період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням тимчасової непрацездатності).

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України ( ГК України (436-15) ), підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Згідно положень статті 45 ГК України визначено, що підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у випадку страхування на випадок безробіття до шести розрахункових календарних місяців необхідно включати період зайняття підприємницькою діяльністю, протягом якого сплачуються страхові внески.

При цьому, факт отримання доходу у період зайняття підприємницькою діяльністю не є обов'язковим для врахування цього періоду для шести розрахункових календарних місяців. Визначальним є те, що враховується період діяльності, яка за своїм змістом пов'язана з отриманням доходу та протягом якого сплачуються страхові внески. Так, діяльність фізичної особи-підприємця за своїм змістом пов'язана з отриманням доходу, оскільки відповідно до статті 42 ГК України здійснюється з метою отримання прибутку, але на власний ризик підприємця. Таким чином, прибуток може бути відсутнім, однак це не змінює змісту підприємницької діяльності як такої, що має на меті та пов'язана з отриманням прибутку.

Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій відносно того, що відповідачем правомірно взято до розрахунку середньої заробітної плати позивача дохід, отриманий за січень - червень 2014 року, як такий, що передує місяцю, у якому ОСОБА_3 припинив свою діяльність, як фізична особа-підприємець, та взятий на облік до центру зайнятості.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що в період після його звільнення, тобто з січня 2014 року, і до постановки на облік у центрі зайнятості, тобто до липня 2014 року, він не займався підприємницькою діяльністю та не отримував від неї дохід, тому цей період неправомірно зарахований до розрахункового періоду, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід).

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що відповідачем при призначенні допомоги не враховані положення пункт 6.12 розділу 6 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінпраці України від 20.11.2000 року № 307 (z0915-00) , зареєстрованого в Мінюсті України 14.12.2000 року за № 915/5136, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Вказаним доводам судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку, з якою погоджується і колегія суддів. Так, пункт 6.12 розділу 6 Порядку № 307 регулює розрахунок допомоги по безробіттю в разі чергового визнання в установленому порядку особи безробітною, якій виплата допомоги по безробіттю припинялась у зв'язку з працевлаштуванням, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.

Крім того, колегія суддів не може погодитись із доводами позивача відносно того, що судами не розглянуто позовну вимогу про зобов'язання Одеський міський центр зайнятості нарахувати позивачу матеріальну компенсацію у розмірі недодержаних коштів 31127,06 грн. адекватно сумі нанесеної матеріальної шкоди.

Щодо вказаної позовної вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, зазначив, що вона не підлягає у зв'язку із тим, що вона є похідною від вимог про зобов'язання нарахувати позивачу кошти у сумі 31127,06 грн., щодо яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення, у зв'язку із недоведеністю порушення прав позивача. Матеріальна компенсація може мати місце, зокрема, за наявності протиправних дій. Позивач пов'язує наявність матеріальної шкоди з неправомірною, на його думку, невиплатою належних йому коштів. Отже, оскільки суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зобов'язання нарахувати позивачу кошти у сумі 31127,06 грн., то вказане означає відсутність неправомірних дій, якими завдано шкоду. Відтак, підстав для стягнення матеріальної шкоди у даному випадку немає.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог щодо зобов'язання Одеського міського центру зайнятості нарахувати позивачу кошти у сумі 31127,06 грн. та зобов'язання Одеського міського центру зайнятості нарахувати позивачу матеріальну компенсацію у розмірі недодержаних коштів 31127,06 грн.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не встановлено фактичні обставини та відповідні мотиви у частині позовних вимог щодо зобов'язання Трусову Г.П. вчинити дії; зобов'язання Одеського міського центру зайнятості надати письмове рішення про призначення допомоги.

За таких обставин, відмова у позові у зазначеній частині вимог є передчасною та необґрунтованою.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у частині позовних вимог щодо зобов'язання Трусову Г.П. вчинити дії та зобов'язання Одеського міського центру зайнятості надати письмове рішення про призначення допомоги підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині вимог на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 року, якою залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2015 року, у цій справі залишити без змін у частині вирішення позовних вимог щодо зобов'язання Одеського міського центру зайнятості нарахувати позивачу кошти у сумі 31127,06 грн. та зобов'язання Одеського міського центру зайнятості нарахувати позивачу матеріальну компенсацію у розмірі недодержаних коштів 31127,06 грн.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2015 року скасувати у частині позовних вимог щодо зобов'язання Трусову Г.П. вчинити дії та зобов'язання Одеського міського центру зайнятості надати письмове рішення про призначення допомоги та направити справу у цій частині позовних вимог на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.