Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю.,

розглянула у порядку письмового розгляду касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільської області до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків,

Управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільської області звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за 2008 рік у сумі 2129,75 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 року, позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь Управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільської області заборгованість в сумі 2129,75 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Як встановлено, ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець 05.11.2001 року, на час спірних правовідносин, у 2008 році, перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільської області та, відповідно, - була платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Як визначено із самостійно поданого відповідачем до Управління Пенсійного фонду звіту про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування за 2008 рік, - сума єдиного внеску, яка мала бути сплачена відповідачем за 2008 рік, - становить 2144,72 грн.

Із картки особового рахунку відповідача - встановлено, що станом на 01.05.2009 року Управлінням Пенсійного фонду проведено зарахування коштів, попередньо сплачених відповідачем станом на 01.04.2009 року, на зарахування сплати єдиного внеску - у розмірі 14,97 грн.

Вказана заборгованість підтверджується розрахунком суми позовних вимог, самостійно поданим відповідачем до Управління Пенсійного фонду розрахунком суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за 2008 рік, карткою особового рахунку фізичної особи-підприємця.

Управлінням Пенсійного фонду було надіслано ОСОБА_3 вимогу від 05.05.2009 року на 2129,75 грн., яка сформована на підставі даних особових рахунків платників. Вказана вимога отримана відповідачем 08.05.2009 року.

Згідно абз. 1 п. 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Проте, відповідач не сплатив єдиний внесок за 2008 рік у сумі 2129,75 грн.

Відповідно до абз. 7 ч. 4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено право звернення територіального органу Пенсійного фонду до суду з позовом про стягнення недоїмки, при цьому, відповідно до частини 16 цієї ж статті - строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Відповідно до п.п 2.1.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1 (z0064-04) відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та пункту 12 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року № 121 (121/2001) (далі - Інструкції) платниками страхових внесків є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (фізичні особи СПД).

Пунктом 5.3 Розділу 5 Інструкції, визначено порядок нарахування (обчислення) і строки сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування платниками, визначеними підпунктами 2.1.3 цієї Інструкції, де в п.п. 5.3.1 вказано, що визначення сум страхових внесків зазначеною категорією платників (в даному випадку фізичні особи СПД), здійснюється на підставі даних у річних розрахунках.

Відповідно до п. 11.1., п. 11.12 розділу 11 Інструкції платники, зазначені в підпунктах 2.1.3, пункту 2.1, зобов'язані вести облік платежів до Пенсійного фонду.

За підсумками року платники, зазначені в підпункті 2.1.3 (крім тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок)) пункту 2.1 цієї Інструкції, надають органу Пенсійного фонду за місцем проживання розрахунки сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за звітний рік до 1 квітня наступного за звітним роком за формою згідно з додатком 25 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 8.1 Інструкції, суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені пунктами 5.3 цієї Інструкції, у тому числі обчислені органами Пенсійного фонду, уважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Відповідно до абз. "б" п.п 8.2 Інструкції, органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків, і відповідно вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.

Як встановлено, борг виник в квітні 2009 року, платнику згідно поданої звітності зареєстрованої Управлінням 31.03.2009 року за № 75 у відповідності до п. 11.12 Інструкції (додаток № 25) за 2008 рік належало до сплати внесків в сумі 2144,72 грн., яку потрібно було сплатити до 20.04.2009 року. Враховуючи переплату на 01.04.2009 року в сумі 14,97 грн. борг на 01.05.2009 року становив 2129,75 грн.

Враховуючи, що Управлінням пенсійного фонду у відповідності до абз. "б" п.п 8.2 Інструкції 07.05.2009 року було надіслано відповідачу вимогу, яка була отримана ним 08.05.2009 року, проте сума боргу залишилась не сплаченою, колегія суддів вважає обґрунтованим позов про стягнення такого боргу у судовому порядку.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що у даному випадку суму боргу необхідно було обчислювати на підставі акта перевірки, чого зроблено не було, а тому позов про стягнення боргу є необґрунтованим.

При цьому, відповідач посилається на абз. 1 частини 3 статті 20 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача, оскільки за змістом абз. 1 частини 3 статті 20 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" обчислення страхових внесків на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків здійснюється лише у випадках, передбачених цим Законом.

При цьому, вказаний закон, як і Інструкція, не передбачає складання акта перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків у випадках, коли страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків, про що подав звіт про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями.

Між тим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, доводи відповідача щодо необхідності складання акта перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, за встановлених фактичних обставин, є необґрунтованими.

Суд касаційної інстанції погоджується з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог.

Касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.