Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Вербицької О.В.,

Островича С.Е.,

за участю секретаря - Корецького І.О.

та представників сторін:

від позивача - Панкулич В.І.,

від відповідача 1 - Кинала Д.С.,

від відповідача 2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2014

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014

у справі № 826/8940/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення,-

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2014 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві висновку про суми відшкодування податку на додану вартість, в розмірі 2396267,00 грн., заявленої позивачем до бюджетного відшкодування в заяві про повернення суми бюджетного відшкодування за грудень 2013 року від 17.01.2014; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2014 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь позивача заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 2396267,00 грн. та ухвалено в цій частині нову постанову, якою позовну вимогу ТОВ "Аскоп-Україна" щодо стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 2396267,00 грн. задоволено; стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 2396267,00 грн.; в іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2014 залишено без змін.

В касаційних скаргах відповідачі просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання з'явились представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача -2 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було подано до ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкову декларацію від 17.01.2014 з податку на додану вартість за грудень 2013 року, в якій позивачем було вказано суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку - 2396267,00 грн. Разом із тим, позивачем подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування за грудень 2013 року на рахунок позивача.

За результатами проведеної ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість, задекларованого на рахунок платника в банку у сумі 2396267,00 грн., відображених у податковій декларації з податку на додану вартість, поданій за грудень 2013 року вх. № 9087894793 від 17.01.2014, складено Довідку 1787/26-53-15-01/30579869 від 31.03.2014, відповідно до якої перевіркою не встановлено порушень при відображенні Позивачем у декларації за грудень 2013 року бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 2396267,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач вчинив всі необхідні дії для отримання заявленого бюджетного відшкодування ПДВ.

Однак, висновок судів є передчасним та таким, що зроблений без повного та всебічного з'ясування обставин у справі. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного суду України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Крім того, відповідно до положень ст. 2, ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Отже, враховуючи наведені норми законодавства, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 зазначеного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.3 ст. 200 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4 ст. 200 ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 200.7 ст. 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (п. 200.11 ст. 200 ПК України).

Згідно з п. 200.12 ст. 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

В даному випадку, судами не враховано, що питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог платника податків, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні дії чи бездіяльність якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право. При цьому, факт порушення права позивача та, як наслідок, наявність спірних правовідносин потребують доведення та встановлення в ході судового розгляду справи.

Отже, судам попередніх інстанцій при розгляді даної справи необхідно дослідити відповідні обставини та встановити, чи впливають безпосередньо на права та обов'язки позивача оскаржувані дії/бездіяльність податкового органу, чи порушені права позивача (за захистом яких він звернувся до суду) та чи порушені вони саме бездіяльністю податкового органу.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2014 скасувати

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.