Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Кочана В.М., Малиніна В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Луганській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року

у справі № 825/2135/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Луганській області

третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,-

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ГУ МВС України у Луганській області, третя особа: УМВС України в Чернігівській області в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України у Луганській області від 20 квітня 2015 року № 1039 про покарання слідчого слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління ГУ МВС України у Луганській області капітана міліції ОСОБА_1;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України у Луганській області від 27 квітня 2015 року № 142 о/с про звільнення капітана міліції ОСОБА_1, слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління за п. 64 "є" (за порушення дисципліни);

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління з 27 квітня 2015 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

У касаційній скарзі ГУ МВС України у Луганській області посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 2001 року ОСОБА_1 проходила службу у ГУМВС України в Луганській області. З 2005 року займала посаду слідчого відділення розслідування загально-кримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління внутрішніх справ УМВС України у Луганській області.

З березня 2009 року по 23 березня 2015 року включно знаходилась у відпустці по догляду за дитиною та фактично проживала в м. Чернігові, тобто за місцем проходження служби чоловіка.

У зв'язку з переїздом с. Чернігів, позивач мала намір перевестись на посаду слідчого слідчого відділення розслідування загально-кримінальних злочинів слідчого відділу Чернігівського районного відділу УМВС України у Чернігівській області, однак, відповідно до листа ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_1 відмовлено у переведенні до ГУМВС України в Чернігівській області.

17 березня 2015 року ОСОБА_1 звернулась з рапортом до ГУМВС України в Луганській області про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням з 24 березня 2015 року та надала відповідні пояснення від 17 березня 2015 року, в яких зазначила, що причиною звільнення стала необхідність переїзду на нове місце постійного проживання до м. Чернігова, де вона зі своєю сім'єю проживає з 2010 року.

24 березня 2015 року та 31 березня 2015 року ОСОБА_1 на ім'я начальника ГУМВС України в Луганській області направлялись рапорти про перебування останньої на лікарняному, що підтверджується довідкою № 14 про тимчасову непрацездатність особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ. З вищевказаного листа непрацездатності вбачається, що позивач повинен приступити до роботи 31 березня 2015 року.

ОСОБА_1, вважаючи себе звільненою з органів внутрішніх справ, на підставі поданих нею рапортів, 31 березня 2015 року на роботу не вийшла.

20 квітня 2015 року начальником ГУМВС України у Луганській області видано наказ № 1039 "Про покарання слідчого слідчого відділення Артемівського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_1М.", яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (114-91-п) .

Відповідно до підпункту "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (114-91-п) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в органах внутрішніх справ в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Згідно статті 2 Дисциплінарного статуту під проступком розуміється невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно пункту 8 статті 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може бути накладено такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений статтею 14 Дисциплінарного статуту, якою визначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення.

Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з невиходом позивача на роботу з 31 травня 2015 року, 14 квітня 2015 року заступник начальника СУ ГУМВС України у Луганській області звернувся до першого заступника начальника ГУМВС України у Луганській області з рапортом про надання дозволу на проведення службового розслідування відносно відсутності на роботі з 31 березня 2015 року капітана міліції ОСОБА_1

15 квітня 2015 року наказом ГУМВС України у Луганській області № 994 призначено проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни слідчим відділення розслідування загальнокримінальних злочинів Артемівського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України капітаном міліції ОСОБА_1

За результатами проведеного службового розслідування складено висновок від 17 квітня 2015 року про результати службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни капітаном міліції ОСОБА_1 в якому зазначено, про необхідність звільнення з ОВС України слідчого слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області капітана міліції ОСОБА_1 за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що при винесенні відповідачем оскаржуваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення було порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки відповідачем письмові пояснення у позивача, як це передбачено статтею 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", не відбиралися та не вчинялися дії щодо повідомлення позивача про проведення службового розслідування.

Відповідно до пункту 6.2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230 (z0541-13) , виконавець з метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, має право, зокрема: викликати осіб РНС (вжите в Інструкції скорочення особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України), стосовно яких проводиться службове розслідування, а також інших працівників ОВС, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають відношення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них письмове пояснення, форма якого наведена в додатку до цієї Інструкції, або усні пояснення, а також документи, які стосуються службового розслідування; ознайомлюватися і вивчати в установленому порядку відповідні документи, що мають відношення до службового розслідування, у разі потреби - знімати з них копії і приєднувати до матеріалів службового розслідування.

Підпунктом 6.3.6 пунктом 6.3 цієї Інструкції забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ГУ УМВС України у Луганській області було порушено процедуру проведення службового розслідування, оскільки ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про проведення службового розслідування, не надавала письмових пояснень та не була ознайомлена з наказом від 15 квітня 2015 року № 994 про проведення службового розслідування.

Крім цього, з оскаржуваних наказів вбачається, що позивач притягнута до дисциплінарної відповідальності за прогули.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 квітня 2015 року, 12 квітня 2015 року, 19 квітня 2015 року СУ ГУМВС України у Луганській області складено акти про невихід на службу капітана міліції ОСОБА_1 з 31 березня 2015 року. Позивач не заперечує тієї обставини, що вона з 31 березня 2015 року не виходила на роботу. При цьому, остання зазначає, що вона була впевнена у тому, що її звільнено з органів внутрішніх справ, на підставі поданих нею рапортів.

Зазначена обставина мотивована тим, що в телефонному режимі ОСОБА_1 повідомлено про погодження керівництвом рапорт про звільнення, а в наступному, на електронну адресу ОСОБА_1 надійшли скановані копії документів з приводу її звільнення.

Зокрема, на рапорту ОСОБА_1 від 17 березня 2015 року міститься резолюція "Згоден" заступника начальника ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_2 без зазначення "з урахуванням відпрацювання 3 міс.".

Крім того, позивачем також надано подання про звільнення з внутрішніх справ за власним бажанням відносно неї, яке частково підписане керівництвом.

Таким чином, відповідачем допущено грубе порушення вимог чинного законодавства України, так як не було повідомлено позивача про результати розгляду її рапорту про звільнення та не було повідомлено куди саме слід з'явитись позивачу для проходження служби та про проведення службового розслідування, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Луганській області відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .