Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Стрелець Т.Г.,

розглянула у порядку письмового розгляду касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.07.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Прилуках та Прилуцькому районі Чернігівської області про утримання надміру виплачених сум пенсій та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Прилуках та Прилуцькому районі Чернігівської області про скасування рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій та зобов'язання повернути кошти.

Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Як встановлено, позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Прилуках та Прилуцькому районі Чернігівської області і отримує пенсію по IІI групі інвалідності, обчислену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) .

Під час перевірки правомірності одержання пенсій відповідачем було виявлено, що позивач з 18.09.2007 року по 29.12.2009 року був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності і мав статус працюючого, але, оскільки він в порушення вимог чинного законодавства, не надав управлінню відомостей про даний факт, то 18.09.2007 року по 29.12.2009 року неправомірно одержував пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком як непрацюючий пенсіонер, внаслідок чого виникла переплата в сумі 14019,56 грн. і 05.05.2015 року Управлінням ПФУ в м. Прилуках та Прилуцькому районі Чернігівської області було прийняте рішення № 142 про утримання з позивача надміру виплаченої суми пенсії, яка виникла з вини останнього.

Відповідно статті 102 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати.

Згідно пункту 28 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) від 25.11.2005 року № 22-1, за документ, який підтверджує, що особа не працює, приймаються: трудова книжка та довідка органів державної податкової служби довільної форми про те, що особа не перебуває на обліку у даному органі державної податкової служби як фізична особа - підприємець. До зазначених документів додається інформація відділу персоніфікованого обліку.

Відповідно статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Вищенаведена норма кореспондує також з приписами частини 1 статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою, зокрема, встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, визначає Порядок відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 року № 6-4 (z0374-03) (далі Порядок № 6-4).

Так відповідно до пункту 3 Порядку № 6-4 (z0374-03) , повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, проводиться відповідно до статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у випадках виявлення подання громадянами недостовірних відомостей про заробітну плату чи інший дохід, стаж роботи, несвоєчасного подання відомостей про зміни у складі сім'ї тощо.

Як встановлено, позивач не повідомив відповідача про його перебування на обліку державної податкової служби як фізичної особи-підприємця.

Вказана обставина впливає на розмір пенсії, оскільки позивач отримував пенсію, саме як непрацюючий пенсіонер.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що неповідомлення позивачем пенсійного органу про факт реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності призвело до необґрунтованої виплати йому коштів у сумі, визначеній в оскаржуваному рішенні, що, у відповідності до ч.1 статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення", є підставою для прийняття відповідачем рішення про повернення суми переплати шляхом відрахування її з пенсії позивача.

Однак, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач зазначає про те, що господарською діяльністю не займався та доходу ніякого не отримував.

Відповідно до частини першої статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 43 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця є дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Згідно частини третьої статті 46 зазначеного закону фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Частиною першою статті 46 цього Закону передбачено, що у випадку прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності проводиться державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

За вищевказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.07.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.