Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Зайця В.С., Голяшкіна О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року

у справі № 813/4862/14

за позовом Приватного підприємства "Мокша"

до Львівської митниці Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, -

В липні 2014 року ПП "Мокоша" звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівської митниці Міндоходів, просив визнати протиправними і скасувати рішення про коригування митної вартості від 20.06.2014 року № 209000006/2014/900029/2 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів від 20.06.2014 року № 209120000/2014/00246.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року, позов задоволено повністю.

У судовому засіданні судом апеляційної інстанції у порядку статті 55 КАС України допущено заміну Львівської митниці Міндоходів, яка припинена, її правонаступником - Львівською митницею ДФС.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Львівська митниця Державної фіскальної служби звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою митного оформлення товару (сирів Маздамер та Дзюдамер у кількості 2500 кг; Фавіта у кількості 10993 кг; Маздамер (нарізка 150 грам) у кількості 299 кг; сирків плавлених в упаковках по 100 грам у кількості 4536 кг) за зовнішньоекономічним контрактом № 13-001 від 03.01.2013 року, позивач 19.06.2014 року подав до Львівської митниці (Митний пост "Городок") митну декларацію №209120000/2014/823106 та додаткові документи.

Митна вартість вказаного вище товару визначена за ціною контракту - вартістю операції (першим методом).

На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем було додано: контракт №13-001 від 03.01.2013, укладений між виробником товарів фірмою Spoldzielnia Mlecarska MLEKOVITA, 18-200 Wysokie Mazowieckie (Польща) та ПП "Мокоша"; додаткову угоду №1 від 19.02.2013; картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами № 209/2012/0001413 від 13.02.2013; пакувальний лист від 18.06.2014; рахунок-фактуру (інвойс) № 14 ЕХ00635 від 18.06.2014; комерційну пропозицію; ветеринарні свідоцтва форми Ф-1, Ф-2 (ввезення товарів) ДРД-00 № 953180 від 19.06.2014; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару (наявність на товаросупровідних документах відбитку штампу) № 2730 від 18.06.2014; інформацію про позитивні результати здійснення фітосанітарного контролю товару № 2730 від 18.06.2014; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару № 2730 від 18.06.2014 року; сертифікат про походження товару загальної форми PL/MF/AK0685027 від 18.06.2014; сертифікат якості від 18.06.2014; копію митної декларації країни відправлення №14PLPL12010Е0035344 від 18.06.2014; договір про перевезення № 16/06/14 від 18.06.2014; документ, який підтверджує вартість перевезення товару № 19/06/14 від 19.06.2014.

Повідомленням від митниці (Митний пост "Городок"), позивачу запропоновано подати додаткові документи, а саме: каталоги, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини; договір на транспортно-експедиційне обслуговування, акт виконаних робіт, заявку на перевезення.

За наслідком такої консультації позивачем надано всі витребувані документи за виключенням висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.

20 червня 2014 року відповідачем прийнято рішення № 209000006/2014/900029/2 про коригування митної вартості товарів (сиру типу фета Фавіта та сирків плавлених) у сторону збільшення (з 2,77 до 2,95 долари США та відповідно з 3,2 до 3,53 долари США), у якому зазначено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з не поданням документів зазначених у частинах 2-3 статті 53 МК України (відсутні висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, інформація біржових організацій про вартість товару або сировини). Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МК України здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. Під час розгляду документів були виявлені розбіжності, а саме відповідно до пункту 5.2 контракту передбачено, що оплата проводиться відповідно до проформи, якої надано не було, підписи відправника у контракті та фактурі відрізняються. Відповідно до частини 3 статті 53 МК України декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана. Платіжний документ не можливо ідентифікувати за даним товаром. Наданий прайс-лист адресований імпортеру, що суперечить суті прайс-листа, який адресований необмеженій кількості покупців та не є тотожним документом, оскільки містить суб'єктивний характер та не дає можливості зробити висновок щодо об'єктивних умов визначення ціни при здійсненні зовнішньоекономічної операції (визначити наявність та розмір знижок, умов оплати, інше). Вказано, що за результатом процедури консультації проведеної з декларантом згідно з статті 57 МК України неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (стаття 59 МК України) з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари. Застосовано метод 2б (стаття 60 МК України). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № 209120000/2014/807657 від 14.03.2014 року.

Також відповідачем сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів № 209120000/2014/00246 від 20 червня 2014 року.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що митний орган має право витребувати у декларанта додаткові документи для підтвердження правильності обрання ним методу визначення митної вартості товару. Однак, таке право не є абсолютним і може бути реалізоване лише тоді, коли наданих декларантом документів дійсно недостатньо для підтвердження задекларованої ним митної вартості. Проте, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем. Підстав, які б викликали сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару - судом не встановлено.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року по справі №814/283/14.

Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що подані 19 червня 2014 року декларантом до митного оформлення документи містили розбіжності, оскільки згідно п. 5.2 контракту оплата проводиться відповідно до проформи, якої для митного оформлення не надано. Крім того, номер інвойсу в платіжному документі не відповідає поданому для митного оформлення, що власне не дає можливості ідентифікувати платіжне доручення з датою поставки. Зважаючи на наявність розбіжностей відповідно до ч. 3 ст. 53 МК митним органом була виписана позивачу вимога про надання додаткових документів, яка у повному обсязі не виконана, у зв'язку з чим митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з твердженнями скаржника, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно п. 5.2 контракту від 03.01.2013 №PL13-001, який був наданий відповідачу для митного оформлення, оплата за товар здійснюється шляхом 100% передоплати на основі рахунків-фактур Pro Forma.

Позивачем було надано митному органу рахунок-фактуру №14ЕХ00635 від 18.06.2014, який містить усі необхідні відомості, зокрема, щодо найменування, кількості та вартості придбаного товару.

Згідно платіжного доручення №24 від 13.06.2014, яке також було надано митному органу, ПП "Мокоша" сплатив продавцю - фірмі Spoldzielnia Mlecarska MLEKOVITA, 18-200 Wysokie Mazowieckie (Польща) 59105,96 дол. США, у графі "призначення платежу його зазначено "передоплата за контрактом № 13-001 від 03.01.2013".

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується із доводами митного органу про те, що платіжний документ не дозволяє ідентифікувати оплату за товар, оскільки у платіжному дорученні, яке було надано, є посилання на договір, згідно з яким придбано товар, найменування платника та одержувача. При цьому, судова колегія звертає увагу, що законом не передбачено зазначення найменування всього переліку придбаного товару у платіжному дорученні.

Щодо неподання проформи-інвойсу, колегія суддів зазначає, що, по-перше, за вимогами пункту 3 частини другої статті 53 Митного кодексу України такий документ надається у разі, якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу. По-друге, наданий митниці інвойс (рахунок-фактура) №14ЕХ00635 від 18.06.2014 містить усі необхідні відомості, зокрема, щодо найменування, кількості та вартості придбаного товару.

Отже, посилання митниці на положення контракту стосовно підтвердження ціни товару саме проформою інвойсом свідчить про формальний підхід митного органу до аналізу наданих декларантом документів, без дослідження їх змісту.

Безпідставним є і посилання скаржника на те, що підписи відправника в контракті та фактурі відрізняються, оскільки вони підписані уповноваженим представником та скріплені його печаткою. Існування у контракті та фактурі підписів різних осіб не впливає на правильність визначення митної вартості товару. Доказів підробки вказаних документів матеріали справи не містять.

Із приводу зауважень до прайс-листа, колегія суддів зазначає, що законодавчих вимог до оформлення такого документа не встановлено. До того ж, прайс-лист не належить до основних документів, необхідних для підтвердження митної вартості.

Таким чином колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, як обов'язкової умови з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі.

Доводами касаційної скарги наведених обставин не спростовано.

Судами першої та апеляційної інстанції правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.

Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, судова колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби - відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року у справі № 813/4862/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.