Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтара" до Кіровоградської митниці ДФС про скасування рішення та картки відмови, що переглядається за касаційною скаргою Кіровоградської митниці ДФС на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року ТОВ "Укрпромтара" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Кіровоградської митниці ДФС (далі - Митниця) про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови в прийнятті митної декларації.

Зазначали, що оскаржуваним рішенням Митниці визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (металеві ручки з зацепами; далі - товар) за другорядним (резервним) методом, та відмовлено у прийнятті митної декларації Товариства у зв'язку з таким коригуванням.

Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, просили визнати протиправним і скасувати рішення Митниці від 31 липня 2015 року № 901000006/2015/000091/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 31 липня 2015 року № 901050000/2015/00104.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що між Товариством та Gitre srl укладено контракт від 1 липня 2015 року № 534 15 про поставку товару.

Митна вартість пред'явлених до митного оформлення товарів визначена декларантом за основним методом на загальну суму 7642,03 EUR за курсом НБУ в гривневому еквіваленті.

На підтвердження заявленої вартості, окрім митної декларації, Товариство надало Митниці такі документи: транспортний (перевізний) документ; міжнародну автомобільну накладну (СМR); комерційну пропозицію; банківський платіжний документ, що стосується товару; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару; прейскурант (прас-лист) виробника товару; рахунок-фактуру (інвойс); зовнішньоекономічний договір (контракт); договір про надання послуг митного брокера; договір (контракт) про перевезення; інформацію про позитивні результати здійснення фітосанітарного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару; декларацію про походження товару; копію митної декларації країни відправлення.

Митницею запропоновано надати додаткові документи на підтвердження заявленої вартості: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, а також будь-які додаткові документи за власним бажанням.

Посилаючись на те, що декларантом додаткових документів не надано, Митниця визначила митну вартість товару за другорядним методом - ціною договору щодо подібних товарів. Підставою для визначення митної вартості є цінова інформація щодо імпортних операцій Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України.

Відповідач обґрунтував своє рішення тим, що у поданих позивачем документах містяться розбіжності, зокрема: вартість партії товару, зазначена у інвойсі, не відповідає вартості, зазначеній у декларації країни експорту; у контракті не зазначено пункт поставки товару, хоча у інвойсі вказана інформація присутня.

Крім того, при проведенні порівняння рівня заявленої митної вартості товару, з рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, виявлено, що заявлена митна вартість товару нижча ніж вартість схожих товарів, оформлених митними органами України в митному режимі "імпорт".

Задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сумнів митного органу у контрактній вартості товарів є необґрунтованим, а позивач подав достатні документи для підтвердження контрактної вартості.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, здійснюючи перегляд рішень судів в межах касаційної скарги, вважає, що її доводи висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом (частина друга статті 54 МК України).

Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 МК України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судами, відповідно до рахунку-фактури (інвойс) від 20 липня 2015 року № 787/15 вартість придбаного товару згідно контракту від 1 липня 2015 року складає 7 642,03 EUR.

Згідно митної декларації від 31 липня 2015 року № 901050000/2015/006181 вказана вартість товару повністю співпадає з ціною товару, вказаною як у контракті, так і у рахунку-фактурі (інвойсі) та платіжному дорученні від 10 липня 2015 року.

В сукупності це спростовує твердження Митниці про розбіжності в документах Товариства, які б були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

З викладеного вбачається, що висновок судів про скасування оскаржуваного рішення Митниці та картки відмови у митному оформленні є правильним та доводами касаційної скарги не спростовується.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Кіровоградської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.