Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості", за участю: Комунального підприємства "Стадіон Спартак", про зобов'язання вчинити певні дії,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом про зобов'язання комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" здійснити реєстрацію права власності в рівних частках на нежиле приміщення - торгівельний павільйон кафе "Амазонка", площею 49,2 кв.м., яке розташоване за адресою вул. Пантелеймонівська, 3 в м.Одесі.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2006 року позов задоволено, зобов'язано КП "ОМБТІ та РОН" зареєструвати право власності в рівних частках за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на нежиле приміщення - торгівельний павільйон кафе "Амазонка", площею 49,2 кв.м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_1

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивачі подали до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги у яких, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу торгівельний павільйон кафе "Амазонка", площею 49,2 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_1, переходив від ОСОБА_6, якому він належав на підставі акта державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкту до експлуатації від 12.01.1998 року, до ОСОБА_7, потім до ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

Позивачі, як спадкоємці після смерті ОСОБА_8, отримали свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.09.2002 року, посвідченого державним нотаріусом Комінтернівської районної державної нотаріальної контори.

Згідно зі статтею 1299 ЦК України, якщо у складі спадщини є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Позивачі звернулись до Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" з приводу реєстрації права власності, але їм було відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у цій справі відносно того, що відмова відповідача є необґрунтованою з огляду на таке.

Як встановлено, відмова відповідача у реєстрації права власності позивачів ґрунтувалась на тій підставі, що за попереднім власником не було зареєстровано право власності.

Пунктом 3.5 Наказу від 07.02.2002 року № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно" (z0157-02) реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо:

3.5.1 заявлене право не є таким, що підлягає державній реєстрації відповідно до Положення;

3.5.2 із заявою про державну реєстрацію прав звернулась особа (особи), яка не може бути заявником відповідно до Положення;

3.5.3 об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, розташований у межах території, на якій свою діяльність здійснює інше БТІ відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав;

3.5.4 подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства;

3.5.5 заявлене право вже зареєстроване;

3.5.6 не проведено технічну інвентаризацію об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або вона проведена не тим БТІ, що здійснює свою діяльність на території, у межах якої розташований такий об'єкт;

3.5.7 право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом;

3.5.8 право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникло з порушенням встановленого порядку відчуження;

3.5.9 відчуження або інше визначення юридичної долі об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, у випадках, встановлених нормативно-правовими актами, відбулося без отримання витягу з Реєстру прав або строк його дії закінчився;

3.5.10 у тридцятиденний строк з моменту надіслання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав заявником (заявниками) не усунено обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Отже, зазначена відповідачем причина відмови не була передбачена законодавством як підстава для відмови, а тому не узгоджується з частиною 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Між тим, Переліком правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, затвердженим Наказом від 07.02.2002 року № 7/5 (z0157-02) "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", було передбачено такий вид правовстановлювального документа, як свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом.

Отже, у даному випадку у відповідача були наявні підстави для реєстрації за позивачами права власності на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи своє рішення про відмову у позові виходив з того, що спірне майно не є нерухомим, а тому право на нього не підлягало державній реєстрації.

Проте, як зазначалось, підставою для відмови відповідачем у реєстрації права власності за позивачами було те, що за попереднім власником не було зареєстровано право власності. Однак, відповідач не вказував, що спірне майно не є нерухомим.

Як було встановлено судом першої інстанції, спірне майно належало попередньому власнику ОСОБА_6 на підставі акта державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкту до експлуатації від 12.01.1998 року, що свідчить про те, що майно є нерухомим.

Суд апеляційної інстанції помилково поставив під сумнів вказаний документ через те, що матеріали справи були знищені за закінченням строку зберігання, а можливість повторного витребування вказаного акта відсутня через не зазначення судом необхідних реквізитів документа. Отже, перевірити висновки вказаного акта неможливо.

Проте, вказаного сумніву суду апеляційної інстанції недостатньо для спростування встановленого судовим рішенням факту.

Колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог, а суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана не вірно.

Відповідно до статті 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року у цій справі скасувати.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 18.12.2006 року залишити в силі.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.