Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаря Титенко М.П. та представників сторін: від позивача Садовець О.О. від відповідача Борозна М.П., Кравчук В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомашкомплект" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 у справі № 826/6329/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомашкомплект" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомашкомплект" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 за №0002892201, №0002902201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Компанія "Трейд Оіл", ТОВ "Івітек ТТК", ТОВ "Константа Інкорпорейтед", ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД", ТОВ "Панда-1", ТОВ "Ерміт", за результатами якої складено акт №894/26-56-22-01-03/32556755 від 03.09.2013;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.139.1.6, пп.139.1.9. п.139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 149 988 грн.; п.198.2. п.198.3 п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 142 845 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0002902201 від 24.09.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 214 267,50 грн. (з яких: 142 845 грн. - за основним платежем та 71 422,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

2) податкове повідомлення-рішення № 0002892201 від 24.09.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 224 982 грн. (з яких: 149 988 грн. - за основним платежем та 74 994 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано документального підтвердження обставин та фактичних даних, які супроводжують фактичне виконання спірних операцій та у сукупності підтверджують реальність їх здійснення.

Колегія суддів касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, як такими, що зроблені без всебічного встановлення всіх обставин справи, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Оскільки згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України (2755-17) .

За змістом п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до валових витрат з податку на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи дійшли висновку, що надані позивачем первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, виписки по банківських рахунках) не ідентифікують участь ТОВ "Компанія "Трейд Оіл", ТОВ "Івітек ТТК", ТОВ "Константа Інкорпорейтед", ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД", ТОВ "Панда-1", ТОВ "Ерміт" у здійсненні спірних операцій щодо придбання товару позивачем.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вказаних висновків без належного дослідження доказів, поданих позивачем (в тому числі, первинних документів), оскільки мотивувальні частини судових рішень судів попередніх інстанцій містять лише загальні посилання на назву первинного документу (без зазначення його реквізитів, як то дата первинного документа чи номер за наявності) та/або посилання на аркуші матеріалів справи, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Згідно висновку, викладеного у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної інстанції про те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні даного спору, в порушення вимог процесуального законодавства, не дослідив та не здійснив правову оцінку поданих позивачем доказів та наведених доводів на підтвердження факту транспортування придбаного у його контрагентів товару.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суд апеляційної інстанції передчасно погодився з позицією суду першої інстанції щодо того, що обставини транспортування придбаного позивачем товару за спірними операціями не підтверджено матеріалами справи.

Також, колегія суддів касаційної інстанції вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що поданими позивачем доказами не підтверджено факт використання придбаного товару в подальшій господарській діяльності, оскільки судами не досліджено та не надано правової оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження вказаних обставин справи, а саме, укладеним позивачем договорам з ЗАТ "Кримський Титан", ПАТ "Азот".

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, з метою встановлення законності формування позивачем спірних сум податкового кредиту та валових витрат під час нового розгляду справи судам слід дослідити, фактичне здійснення спірних господарських операцій сторонами спірних угод, тобто, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність їх здійснення, передбачених укладеними договорами, встановити зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції та встановити чи розкривають вони зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомашкомплект" задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.