Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Горбатюка С.А. (доповідач) Суддів Мороз Л.Л. Шведа Е.Ю. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом Приватного підприємства (далі - ПП) "Елпіс-Україна" до Київської регіональної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів за касаційною скаргою Київської регіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року

У жовтні 2012 року ПП "Елпіс-Україна" в Окружному адміністративному суді м. Києва пред'явило позов до Київської регіональної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідачем неправомірно відмовлено у митному оформленні товару та при визначенні митної вартості товару за 6-им резервним методом не наведено підстав, які згідно зі статтею 267 Митного кодексу України (далі - МК України (4495-17) ) унеможливлюють визначення митної вартості товару за ціною договору, так самі) як і не зазначено обставин, які відповідно до статті 265 МК України перешкоджають ньому.

Просило визнати протиправним та скасувати рішення Київської регіональної митниці від 18 травня 2012 року № 100190000/2012/312306/1 про визначення митної вартості товарів та стягнути з Державного бюджету України на свою користь 7743,28 грн. надмірно сплаченого ввізного мита та податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2012 року, залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року, позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Київської регіональної митниці про визначення митної вартості товарів від 18 травня 2012 року № 100190000/2012/312306/1.

Повернуто ПП "Елпіс-Україна" надміру сплачені суми податку на додану вартість у розмірі 7743,28 грн. з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Київська регіональна митниця подала касаційна скарга, в якій вказала на те, що оскаржувані рішення судів у справі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ПП "Елпіс-Україна".

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що між Фірмою "Elpis" (Латвія) (Продавець) і позивачем (Покупець) укладено контракт від 05 червня 2004 року №01/10, згідно з яким Продавець продає, а Покупець приймає та оплачує Товар по номенклатурі, кількості, ціні та на суму, згідно Додатків до цього Контракту. Вартість кожної партії Товару, що поставляється згідно даного Контракту, вказані в рахунках-фактурах (пункт 3.1 ).

Згідно з доповненням від 01 листопада 2008 року до Контракту сторони домовилися збільшити загальну вартість Товару (ціна Контракту) до 10 000 000 дол. США. Контракт пролонговано до 31 грудня 2012 року.

Згідно з Додатком від 01 травня 2012 року № 29/12 до Контракту та інвойсом від 14 травня 2012 року № 394 позивачем придбано серед іншого товар "Гібіскусу квіти, квіти (субстанція) UA/11122/01/01 від 29 жовтня 2010 року до 29 жовтня 2015 року, Нігерія" кількістю 5000 кг (нетто), по ціні 2,77 дол. США/кг, на загальну суму 13 850 дол. США. Умови поставки DDU, Київ.

Даний товар і відповідні товаросупровідні документи подано до митного оформлення згідно ВМД від 18 травня 2012 року №100190000/2012/319643 та задекларовано його митну вартість у розмірі 110 675,33 три. (13 850 дол. США) (товар 2) відповідно до статті 266 МК за першим методом (за ціною договору).

Київською регіональною митницею додатково витребувано:

- договори третіх осіб, що пов'язані з договором про поставку;

- рахунки третіх осіб на користь продавця;

- висновки експертної організації щодо вартості товару;

- інформацію щодо вартості сировини;

- відповідну бухгалтерську документацію, що підтверджує вартість товару, про що зроблено відповідний запис у графі 2 Декларації митної вартості від 18 травня 2012 року та ознайомлено під підпис представника декларанта Клімчук І.І.

Відповідачу додатково надано документи:

- експертний висновок Київської торгово-промислової палати від 18 травня 2012 року № ЧЦ-102/1, в якому на підставі вказаних у пункті 7 джерел інформації експертом зазначено, що контрактна вартість товарів, що ввозяться з Латвії на Україну на умовах поставки DDU-Київ обґрунтована і може складати 2,77 дол. США за кг;

- прайс-лист фірми "Elpis SIА" (Латвія) на 16 квітня 2012 року, в якому зазначено найменування продукції, зокрема "квіти Гібіскусу" (виробництва Нігерії) по ціні 2,77 дол. США за кг;

- контракт між "Elpis SIА" (Латвія) (Покупець) та "TOON CONSOLIDAТED COMPANY LIMITED" (Нігерія) (Продавець) від 12 лютого 2012 року

№ HF N120202 про купівлю товару "Hibiscus flowers whole, fresh crop (Flores hibiscus sabdariffa)" у кількості 12000 той, по ціні 2200 дол. США за тонну, на загальну вартість 26400 дол. С1ІІА, тобто ціна за кілограм становить 2,20 дол. США;

- комерційний інвойс "TOON CONSOLIDATED COMPANY LIMITED" (Нігерія) від 20 березня 2012 року № NXP/0019/TCC/EL/12/02 до вказаного вище контракту.

Разом з тим Київською регіональною митницею самостійно визначено митну вартість товарів за шостим (резервним) методом, яка склала 16400 дол. CШA

(131 052,40 грн.) з розрахунку 3,28 дол. США за одиницю товару, про що прийнято рішення від 18 травня 2012 року №100190000/2012/312306/1 про визначення митної вартості товару.

Підставою в графі 33 цього рішення зазначено неподання позивачем (декларантом) додаткових документів та наявність у митниці сумнівів щодо достовірності відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості, та неможливістю визначення митної вартості за 2-5 методами.

Виходячи з визначеної відповідачем митної вартості товару позивач подав до митного оформлення нову вантажну митну декларацію (далі - ВМД) від 18 травня 2012 року № 100190000/2011/319671, згідно з якою проведено митне оформлення товару і сплачено ПДВ в сумі 25 455,33 гри. та ввізного мита в сумі 16 601,30 грн., що на 4 686,72 грн. та 3 056,56 грн. більше відповідно.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПП "Елпіс-Україна", та суд апеляційної інстанції, залишаючи без зміни рішення суду першої інстанції, виходили з того, що рішення про визначення митної вартості товару за шостим (резервним) методом без обґрунтування неможливості застосування інших методів визначення митної вартості товарів та виданої на підставі цього рішення картки відмови у прийнятті митної декларації є помилковим і таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Крім того, митний орган не довів наявність обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності заявленої позивачем митної вартості товару, що позивачем наданий перелік документів, який підтверджував заявлену митну вартість товару за ціною договору. Це є підставою для повернення надмірно сплаченої суми ПДВ з Державного бюджету.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно з обставинами справи між сторонами виник спір щодо законності рішення відповідача про визначення митної вартості товару за 6 (шостим) - резервним методом та видачу картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

При цьому позивач посилається на ті обставини, що ним для підтвердження заявленої митної вартості товару за ціною договору надані необхідні документи і підстав для визначення заявленого товару для митного оформлення за резервним

6-им методом визначення митної вартості товару у митного органу не було.

Порядок визначення митної вартості товарів, методи визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, передбачено Митним кодексом України (4495-17) (далі - МК України (4495-17) ) та іншими актами законодавства, прийнятими у відповідності до вимог цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 259 МК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їхня ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною першою статті 260 МК України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

При цьому згідно з приписами частини першої статті 264 МК України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Частиною першою статті 262 МК України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості (частина третя статті 260 МК України).

Відповідно до частини першої статті 266 цього Кодексу визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, то згідно з положеннями статті 267 МК України проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 МК України.

Згідно із положеннями статті 273 МК України у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267-272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (995_264) .

Пунктом 5 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (1766-2006-п) (далі - Порядок декларування митної вартості товарів), передбачено, що для заявлення митної вартості товарів, визначеної за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) відповідно до статті 267 МК України подається декларація митної вартості за формою згідно з додатком 1 (декларація форми ДМВ-1).

Відповідно до пункту 7 Порядку декларування митної вартості товарів для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Отже, відомості про фактичну вартість товарів, що містяться у документах, які подаються митному органу для підтвердження митної вартості товарів за ціною господарської операції, повинні базуватися на об'єктивній, документально підтвердженій інформації та співпадати із заявленою митною вартістю.

Судами першої та апеляційної інстанції у цій справі встановлено, що ПП "Елпіс-Україна" для підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу було надано повний перелік документів, передбачений пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів.

При цьому митним органом не було заявлено претензій недостовірності чи необ'єктивності поданих позивачем документів або інших перешкод їх застосування щодо правильності визначення чи підтвердження заявленої митної вартості товару за ціною договору. У рішенні про визначення митної вартості товару відповідачем не зазначено, які саме відомості у наданих йому документах викликають сумніви, та в чому вони полягають.

Також із матеріалів справи вбачається, що відповідачем не проводилися консультацій з позивачем (декларантом) з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості, що свідчить про порушення вимог, передбачених статтею 266 МК України.

Відмовляючи в митному оформленні товару та визначаючи його митну вартість за резервним 6-им методом визначення митої вартості товару відповідач не навів достатніх підстав, які у відповідності до статті 267 МК України унеможливлюють визначення митної вартості товару за ціною договору, так само як і не зазначив обставини, які згідно з частиною третьою статті 265 МК України перешкоджають цьому.

Між тим, неподання додаткових документів та наявність у митного органу сумнівів щодо достовірності відомостей, необхідних для підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару за ціною договору, не може бути підставою для невизнання такої вартості та визначення її митним органом за резервним методом. Наявність сумнівів у митного органу відповідно до статей 264, 265 МК України є підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження об'єктивності визначення ним митної вартості товару за ціною договору. При цьому, сумніви мають бути реальними, базуватися на певних об'єктивних критеріях, а додаткові документи, надання яких митний орган вважає необхідним для підтвердження митної вартості, повинні стосуватися ціни договору, а не будь-яких інших обставин чи подій.

Крім того, правильність розрахунку позивачем митної вартості товару за ціною договору та об'єктивної відсутності у відповідача перешкод для митного оформлення імпортованого товару за першим методом визначення митної вартості товару підтверджується фактом митного оформлення відповідачем ідентичного товару ввезеного на підставі цього ж контракту згідно ВМД від 13 червня 2012 року № 100190000/2012/405214.

При цьому, перелік підтверджуючих митну вартість документів був типовим і водночас визнавався відповідачем достатнім, повними і такими, що базується на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у відповідній частині позовних вимог дійшли вірного висновку, що відповідачем не була доведена правомірність прийняття оскаржуваного рішення за шостим методом та неможливості визначення митної вартості товару за ціною угоди, а також не спростоване твердження позивача стосовно того, що наданих позивачем митному органу документів достатньо для визначення митної вартості товару за ціною договору.

За обставин, коли рішення про визначення митної вартості товару митним органом ухвалено неправомірно, то митний орган не мав підстав й для відмови у митному оформленні товару, а отже, й для видачі картки відмови.

Разом з тим, у частині позовних вимог про стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 15 квітня 2014 року у справі № 21-29а14, у випадку, якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (z1097-07) та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справляння яких покладається на митні органи, затвердженого Наказом Державної митної служби, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (z1095-07) , на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Отже, задоволення позову про стягнення сплачених сум до бюджету у спорі про оскарження рішення митного органу про визначення митної вартості та картки відмови є неправильним.

Виходячи з наведеного суд першої інстанції помилково задовольнив позов про стягнення на користь позивача надміру сплаченого податку на додану вартість, а суд апеляційної інстанції безпідставно залишив його рішення без зміни. Тому, у цій частині позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню.

Водночас є підстави для ухвалення у цій частині позовних вимог нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідні обставини встановлені правильно та повно, але до спірних правовідносин неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції мас право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Київської регіональної митниці задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства "Елпіс-Україна" до Київської регіональної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів, скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Елпіс-Україна" суми надмірно сплаченого ввізного мита та податку на додану вартість у розмірі 7 743,28 грн. і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.