Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2013 року

у справі № 2а-1670/4118/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Норд-Траст-Україна"

до Державної податкової інспекції у місті Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області)

треті особи: 1. Приватне підприємство "ТД "Гарант",

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Терра"

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Норд-Траст-Україна" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі - відповідач), за участю третіх осіб: Приватного підприємства "ТД "Гарант", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Терра", про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002792310 від 18 квітня 2012 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року позов був задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС від 18 квітня 2012 року № 0002792310 в частині збільшення ТОВ "Норд-Траст-Україна" суми грошового зобов'язання за платежем: "Надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання, 8519010500" за основним платежем в розмірі 11075,27 грн. У задоволені іншої частини позовних вимог було відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Норд-Траст-Україна" витрати зі сплати судового збору в розмірі 110,75 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2013 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ "Норд-Траст-Україна", посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2013 року - без змін.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС його правонаступником - ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 05 червня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС провела позапланову виїзну перевірку ТОВ "Норд-Траст-Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої був складений акт № 572/22-5/34825415 від 04 квітня 2012 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги підпункту 242.1.4 пункту 242.1 статті 242 Податкового кодексу України, в результаті чого не задекларовано та не сплачено суму екологічного податку, що підлягає сплаті до бюджету за обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами, на загальну суму 11318,93 грн., в тому числі: за 1 квартал 2011 року - 6550,83 грн., за 2 квартал 2011 року - 4768,93 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач протягом січня-квітня 2011 року здійснював оптовий продаж дизельного палива наступним покупцям: ПП "ТД "Гарант" та ТОВ "Аргофірма "Терра". На підставі відомостей податкових накладних та договорів з суб'єктами господарювання, сертифікатів, виданих на поставлене пальне, перевіряючими було встановлено заниження позивачем, як податковим агентом, екологічного податку на суму 11318,92 грн. Розрахунок податкового зобов'язання був здійснений податковим органом виходячи з обсягів та видів палива, реалізованого позивачем на користь вказаних контрагентів, та із застосуванням ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання відповідного палива.

18 квітня 2012 року ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002792310, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, частиною 1 пункту 123.1 статі 123 Податкового кодексу України (2755-17) збільшила ТОВ "Норд-Траст-Україна" суму грошового зобов'язання за платежем: "Надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання, 8519010500" на 11319,92 грн., у тому числі: 11318,92 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, реалізовуючи паливно-мастильні матеріали на користь ПП "ТД "Гарант", не виступав податковим агентом щодо вказаного товариства та не був зобов'язаний утримувати та перераховувати до бюджету екологічний податок, оскільки придбане у позивача пальне було реалізоване ПП "ТД "Гарант" на користь інших суб'єктів господарювання і не використовувалось ПП "ТД "Гарант" для задоволення власних виробничих потреб. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що позивач, реалізовуючи дизельне пальне на користь ТОВ "Аргофірма "Терра", виступав податковим агентом, оскільки придбане у позивача пальне було використане ТОВ "Аргофірма "Терра" у виробничій діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.57 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), екологічний податок - це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Згідно з підпунктами 240.1, 240.2 статті 240 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Відповідно до пунктів 241.1, 241.2 статті 241 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податок, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива. До податкових агентів належали суб'єкти господарювання, які: здійснюють оптову торгівлю паливом; здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті).

Підпунктом 242.1.4 пункту 242.1 статті 242 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновкам судів попередніх інстанції, що станом на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин особа могла бути визнана податковим агентом при здійсненні оптової торгівлі паливом виключно за умови встановлення факту реалізації пального кінцевому покупцю, який здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ним придбаного палива у власній господарській діяльності.

У справі, що розглядається суди попередніх інстанцій встановили, що у квітні 2011 року позивач реалізував на користь ТОВ "Аргофірма "Терра" дизельне пальне. Відповідно до листа ТОВ "Аргофірма "Терра" від 20 серпня 2012 року за вих. № 34, наданого на запит суду, ТОВ "Аргофірма "Терра" повідомило, що придбане у квітні 2011 року у ТОВ "Норд-Траст-Україна" дизельне пальне було використане ТОВ "Аргофірма "Терра" для власних потреб, що підтверджується лімітно-забірною відомістю на видачу паливно-мастильних матеріалів за травень 2011 року та матеріальним звітом по паливно-мастильних матеріалах за травень 2011 року (т.1 арк. справи 202,203).

Таким чином, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, реалізовуючи дизельне пальне ТОВ "Аргофірма "Терра", позивач виступав як податкових агент у розумінні положень пункту 241.2 статті 241 Податкового кодексу України, оскільки ТОВ "Аргофірма "Терра" використало таке пальне у власній виробничій діяльності, а відтак, здійснило викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення, з огляду на шо збільшення податковим органом позивачу грошових зобов'язань з екологічного податку по операціях з ТОВ "Аргофірма "Терра" є правомірним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, протягом січня - квітня 2011 року позивач мав взаємовідносини з ПП "ТД "Гарант" (згідно договір поставки нафтопродуктів від 20 січня 2011 року № 20-01/11-НП, від 09 лютого 2011 року № 09-02/11-НП, від 21 лютого 2011 року № 21-02/11-НП щодо продажу дизельного пального), яке придбало у позивача нафтопродукти з метою їх реалізації іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується копіями договорів поставки нафтопродуктів, податкових та видаткових накладних, довіреностями, наданих ПП "ТД "Гарант" на запит суду (т.1 арк. справи 218-232, т.2 арк. справи 2-67).

Таким чином, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, реалізовуючи дизельне пальне ПП "ТД "Гарант", позивач не виступав як податкових агент у розумінні положень пункту 241.2 статті 241 Податкового кодексу України, а тому збільшення податковим органом позивачу грошових зобов'язань з екологічного податку по операціях з ПП "ТД "Гарант" є неправомірним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2013 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2013 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.