Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання незаконними підстав його звільнення з посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України, скасування наказу начальника Дрогобицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 58-О від 7 жовтня 2013 року "Про звільнення", поновлення на раніше займаній посаді, стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що його звільнення проведено з порушенням норм трудового законодавства, оскільки не було враховано його переважне право на залишення на роботі, не запропоновано іншу посаду, не отримано згоди профспілки.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Дрогобицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області від 7 жовтня 2013року № 58-О "Про звільнення" в частині підстави звільнення, а саме: п. 1 ст. 40 КЗпП України (реорганізація організації, скорочення чисельності працівників). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано наказ від 7 жовтня 2013 року № 58-О "Про звільнення" в частині звільнення ОСОБА_4 Поновлено позивача на посаді старшого державного ревізора - інспектора відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області. Стягнуто з Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17206 грн. 20 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 1993 року працював в органах Державної податкової служби України. 23 березня 2012 року позивача переведено на посаду старшого державного податкового ревізора - інспектора відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю на час відсутності іншого працівника, який перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення віку 3-х років.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 (229-2013-п) "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів, наказу ДПС України від 26 квітня 2013 року № 11 "Про реорганізацію ДПС в окремих областях, м. Києві та Севастополі, Центрального офісу", наказів Міністерства доходів і зборів України від 26 квітня 2013 року № 80 "Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів" від 26 квітня 2013 року № 81 "Про затвердження тимчасових структур територіальних органів Міндоходів", наказу Головного управління Міндоходів у Львівській області від 3 червня 2013 року № 31 "Про реорганізацію територіальних органів Державної податкової служби у Львівській області", наказу Міністерства доходів і зборів України від 22 травня 2013 року № 120 "Про затвердження чисельності працівників державних податкових інспекцій головних управлінь "Міндоходів", наказу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області ДПС від 4 червня 2013 р. № 322 "Про питання реорганізації Дрогобицької ОДПІ та порядок підписання документів під час реорганізації" відповідач здійснив реорганізацію та скорочення штатної чисельності посад.

Згідно штатного розпису Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції у Львівській області від 25 січня 2013 року, що діяв до проведення реорганізації, штатна чисельність працівників складала 165 одиниць, а за штатним розписом Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області від 25 січня 2013 року, що діяв після проведення реорганізації, штатна чисельність працівників - 187 одиниць.

Наказом начальника Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 58-О від 7 жовтня 2013 року "Про звільнення" позивача було звільнено з посади старшого державного ревізора у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

26 листопада 2013 року відповідачем видано наказ № 79-О, яким внесено зміни до наказу від № 58-О від 7 жовтня 2013 року в частині підстави звільнення позивача та замість п. 1 ст. 40 КЗпП України зазначено п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (у зв'язку із закінченням строку трудового договору).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, а тому наказ № 58-О від 7 жовтня 2013 року "Про звільнення" є протиправним. Разом з тим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки наказом № 79-О було внесено зміни до оскаржуваного наказу та змінено підставу звільнення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_4 є неправомірним, оскільки останньому не було запропоновано усіх вакантних на час його звільнення посад. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що звільнення позивача з посади за п. 2 ст. 36 КЗпП України є неправомірним, оскільки характер роботи та умови її виконання позивачем не носять тимчасового характеру та не передбачають можливості укладення трудового договору на визначений строк.

Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч. 2 ст. 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Зі змісту штатних розписів Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області від 25 січня 2013 року (діяв до проведення реорганізації) та від 16 жовтня 2013 року (діяв після проведення реорганізації) вбачається, що після реорганізації установи його чисельність фактично збільшилась, зокрема з 165 одиниць до 187 одиниць.

За таких обставин, коли позивачу не були запропоновані всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням встановленої законом процедури, а відтак задовольнив позов. Правильним є й висновок цього суду, що звільнення з підстав, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язував це звільнення, є протиправним.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та законі, спростовуються матеріалами справи та висновками суду апеляційної інстанції, викладеними у судовому рішенні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,

Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.