Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Пенсійного фонду України про зобов'язання вчинити певні дії,

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Пенсійного фонду України, в якому просив визнати бездіяльність відповідача щодо виконання зобов'язань по внесенню змін до основного документу діяльності Пенсійного фонду України - "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії" відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року (v025p710-09) - акту порушення матеріальних прав позивача; зобов'язати відповідача негайно внести та затвердити зміни до "Порядку подачі та оформлення документів для призначення пенсії", що забезпечують документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які проживають за межами України, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року (v025p710-09) ; зобов'язати відповідача визначити уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду України (бажано за місцем поживання позивача перед виїздом з України) і дати йому вказівку: прийняти у позивача необхідні документи для призначення пенсії за віком; призначити та виплачувати позивачу в Ізраїль пенсію за віком з 28 лютого 2011 року (дата першого звернення позивача до Пенсійного фонду України) відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та діючих законів України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо виконання зобов'язань по внесенню змін до "Порядку подачі та оформлення документів для призначення пенсії" та зобов'язання відповідача негайно внести та затвердити зміни до "Порядку подачі та оформлення документів для призначення пенсії", що забезпечують документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які проживають за межами України, відповідно до Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року (v025p710-09) залишено без розгляду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до компетенції Пенсійного фонду України не відносяться питання щодо призначення та поновлення пенсії такої категорії пенсіонерів як позивач.

Проте, повністю погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна.

Згідно статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом.

Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Судами встановлено, що 28 лютого 2013 року позивачем направлено на адресу Пенсійного фонду України заяву про призначення та виплату йому пенсії за трудовим стажем у відповідності до Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 (v025p710-09) року.

Листом від 26 червня 2014 року відповідач повідомив ОСОБА_4 про результати розгляду його заяви в порядку статті 7 Закону України "Про звернення громадян" зазначивши, що до компетенції Пенсійного фонду України не відносяться питання щодо призначення та поновлення пенсії такої категорії пенсіонерів як позивач.

Вирішуючи спір суди зазначили, що відповідачем надано позивачу обґрунтовану відповідь згідно вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , в межах наданих повноважень.

Однак, згідно вимог частини 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Таким чином, Пенсійний фонд України, отримавши заяву позивача про призначення пенсії, зобов'язаний був направити її за належністю до відповідного територіального органу Пенсійного фонду.

Судами попередніх інстанцій залишено вищевказані вимоги поза увагою та не з'ясовано, чи вчинялись відповідачем такі дії.

За приписами частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до частини першої статті 52 КАС України встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, суд першої інстанції може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Частиною 3 ст. 52 КАС України встановлено, що якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Проте, суди попередніх інстанцій не звернули на вказані обставини уваги та не вирішили питання про залучення до участі у справі в якості відповідача відповідного управління Пенсійного фонду України, відмовивши у задоволенні позовних вимог з підстав, що до компетенції Пенсійного фонду України не відносяться питання щодо призначення та поновлення пенсії такої категорії пенсіонерів як позивач.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , затвердженим постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (z1566-05) (далі - Порядок), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Згідно пункту 7 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: а) довідка податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера заявнику або документ, що засвідчує відсутність у заявника ідентифікаційного номера для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні державні органи та мають відмітку у паспорті, береться копія сторінки паспорта з відміткою про те, що особа має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера; б) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (637-93-п) (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); в) довідка про заробітну плату особи (додаток 1) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року, а починаючи з 1 липня 2000 року індивідуальні відомості про застраховану особу надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно із додатком 2, додатком 3. д) клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію (для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до п. 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій вищезазначених вимог не врахували та в порушення вимог ст. 159 КАС України належним чином не з'ясували чи набув позивач право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та не перевірили чи подавались позивачем усі визначені вказаним вище Порядком документи.

Між тим, з'ясування вказаних обставин має істотне значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч. 2 ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції в силу положень статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.