Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Донця О.Є.

Конюшка К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_3, про скасування рішення, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_3, про скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.05.1995 № 169 "Про надання гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 614 кв.м., по АДРЕСА_1 в постійне користування для обслуговування житлового будинку та господарських споруд".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є співвласником домоволодіння по АДРЕСА_1. Спірне рішення відповідача позбавляє ОСОБА_2 права на користування відповідною часткою земельної ділянки, необхідної для обслуговування його частки житлового будинку.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 16 липня 2012 року позов задоволено: скасовано рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.05.1995 № 169 "Про надання гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 614 кв.м., по АДРЕСА_1 в постійне користування для обслуговування житлового будинку та господарських споруд".

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 16 липня 2012 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є співвласником Ѕ частки домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20.06.2007. Право власності позивача на частку в зазначеному домоволодінні зареєстровано КП "ОМБТІ та РОН" 28.11.2007.

Також, співвласником Ѕ частки вказаного домоволодіння на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13.11.1996 є третя особа у справі - ОСОБА_3

Під час розгляду цивільної справи про встановлення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння, позивачу стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.05.1995 №169 земельну ділянку площею 614 кв.м. по АДРЕСА_1 надано в постійне користування для обслуговування житлового будинку та господарських споруд ОСОБА_3

Вказуючи, що спірне рішення відповідача позбавляє ОСОБА_2 права на користування відповідною часткою земельної ділянки, необхідної для обслуговування його частки житлового будинку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що домоволодіння по АДРЕСА_1 станом на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача перебувало у спільній частковій власності, а тому спірним рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.05.1995 № 169 було порушено законні права та інтереси ОСОБА_4, як співвласника даного домоволодіння, померлого 06.01.2000, та відповідно станом на час розгляду справи порушено права та законі інтереси позивача у справі ОСОБА_2, як співвласника та фактичного землекористувача відповідної частки земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача ОСОБА_2 не набув статусу спадкоємця Ѕ частки домоволодіння по АДРЕСА_1, а тому його права та законні інтереси в даному випадку не порушені.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

За змістом статті 30 Земельного кодексу України в редакції 1990 року (був чинний на момент прийняття оскаржуваного рішення) при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Судом першої інстанції із посиланням на докази та факти встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1, починаючи з 1986 року, та станом на 1995 рік перебувало у спільній частковій власності. Право постійного користування земельною ділянкою на якій розташовано дане домоволодіння переходило у різні роки до нових співвласників.

Зокрема, батько позивача ОСОБА_4 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Одеси від 09 грудня 1986 року був власником Ѕ частки домоволодіння по АДРЕСА_1.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 червня 2007 року за ОСОБА_2 визнано право власності на Ѕ частки домоволодіння по АДРЕСА_1. у порядку спадкування за Законом після смерті батька, померлого 06.01.2000.

За змістом положень статті 120 Земельного кодексу України у редакції станом на 2007 рік позивач, набувши право власності на частку у вищевказаному нерухомому майні, набув права користування відповідною часткою земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1.

З урахуванням викладеного, зважаючи на встановлений факт перебування домоволодіння по АДРЕСА_1 станом на час прийняття оскаржуваного рішення у спільній частковій власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.05.1995 № 169 "Про надання гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 614 кв.м., по АДРЕСА_1 в постійне користування для обслуговування житлового будинку та господарських споруд" порушено законні права та інтереси ОСОБА_4, як співвласника даного домоволодіння, померлого 06.01.2000.

При цьому, колегія суддів вказує, що оскільки позивач у порядку спадкування за Законом після смерті батька набув право власності на Ѕ частки зазначеного домоволодіння, спірне рішення відповідача порушує право позивача на користування відповідною часткою земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності у спірних правовідносинах порушень прав та законних інтересів позивача.

Таким чином, зважаючи на обставини, встановлені судами під час судового розгляду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, зважаючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року скасувати, а постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 16 липня 2012 року залишити в силі.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.