Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Черпіцької Л.Т. Розваляєвої Т.С. Маслія В.І. провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року у справі № 2-А-4465/11/0121 за позовом ОСОБА_4 до Феодосійської міської ради Автономної Республіки Крим, треті особи: Комунальне підприємство "ЖЕК -№1", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю прокурора м. Феодосія, про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -

Позивач звернувся до суду з позовом до Феодосійської міської ради Автономної Республіки Крим, треті особи: Комунальне підприємство "ЖЕК -№1", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати неправомірною бездіяльність відповідача, визнати неправомірними та скасувати: п.28 рішення № 1352 від 28.09.2001 р., рішення № 810 від 21.07.2000 р., рішення № 896 від 25.07.2003 р., рішення № 649 від 29.05.2008 р., а також зобов'язати відповідача вчинити дії по припиненню незаконного будівництва, приведення території у первісний стан і забезпечення використання прибудинкової території за функціональним призначенням.

Постановою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Феодосійської міської ради № 810 від 21.07.2000 р. ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 було надано у постійне користування із земель міської ради додаткову земельну ділянку площею 0,0018 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва гаражу.

Рішенням Феодосійської міської ради № 1352 від 28.09.2001 р. ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 передана безкоштовно у сумісну часткову власність для обслуговування житлового будинку земельна ділянка площею 0,0376 га по АДРЕСА_1.

Рішенням Феодосійської міської ради № 896 від 25.07.2003 р. ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 передана безкоштовно у сумісну часткову власність для обслуговування житлового будинку земельна ділянка площею 0,0553 га по АДРЕСА_1.

Рішенням Феодосійської міської ради № 2196 від 30 липня 2005 р. внесено зміни до рішення Феодосійської міської ради № 896 від 25.07.2003 р. "Про передачу земельних ділянок у власність громадянам України" у частині зміни власності на земельну ділянку ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, та вказано, що землю передано у спільну сумісну власність.

Рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради № 649 від 29.05.2008 р. ОСОБА_6 дозволено облаштування огорожі частини території домоволодіння, розміщеного на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності.

ОСОБА_4 є власником нежилого приміщення по АДРЕСА_2 на підставі рішення суду від 06 квітня 2005 року.

Не погоджуючись з рішеннями ради № 1352 від 28.09.2001 р., № 810 від 21.07.2000 р., № 896 від 25.07.2003 р., № 649 від 29.05.2008 р., позивач звернувся до адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що оскаржувані рішенні прийняті відповідачами з порушенням норм законодавства та Закону України "Про власність" (697-12) та за межами компетенції, наданої їм Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) . Проте, згідно з практики Європейського суду, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії", якщо громадянин отримав майно від держави та подальше його позбавлення цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим. З огляду на це, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, враховуючи наступне.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Так, позов мотивований тим, що спірна земельна ділянка передана за рахунок прибудинкової території будинку АДРЕСА_2, що заважає позивачу разом з іншими співмешканцями цього будинку реалізувати своє право на створення ОСББ. Крім того, оскаржувані рішення ради порушують його право, як співвласника будинку, на розпорядження прибудинковою територією.

Проте, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача щодо порушення оскаржуваними рішеннями його права на створення ОСББ.

Судами встановлено, що на час вирішення справи не створено об'єднання співвласників, не визначений розмір земельних ділянок та не закріплена прибудинкова територія, не оформлено право на безоплатну передачу у власність або оренду земельної ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2.

Позивач не надав докази того, що оскаржувані рішення перешкоджають в реалізації цього права.

При цьому, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях про можливе порушення права.

Разом з тим, судами встановлено, що позивач набув право власності на нежилі приміщення у 2005 році, а отже на час прийняття оскаржуваних рішень його право оскаржуваними рішеннями ради не порушувалося.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні адміністративного позову, однак з підстав зазначених вище. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 (v010p710-10) , яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року - залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.