Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 р.

у справі № 804/7967/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства "Божедарівський елеватор"

до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У червні 2013 року приватне акціонерне товариство "Божедарівський елеватор" (далі - позивач, ПрАТ "Божедарівський елеватор") звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Верхньодніпровська ОДПІ), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.04.2013 р. № 0000482220.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р. у задоволенні адміністративного позову - відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 р. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської ОДПІ від 02.04.2013 р. № 0000482220.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 р. і залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 04.03.2013 р. по 11.03.2013 р., на підставі наказу від 01.03.2013 р. № 251, згідно статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, посадовою особою Верхньодніпровської ОДПІ була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПрАТ "Божедарівський елеватор" щодо дослідження експортних операцій, проведених у вересні 2012 року, за результатами якої складено акт від 18.03.2013 р. № 224/222/00953869 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті зайво віднесеного до складу податкового кредиту податку на додану вартість в загальній сумі 460 000 грн., в наслідок чого занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість за серпень 2012 року на суму 460 000 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.04.2013 р. № 0000482220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 690 000 грн., з яких 460 000 грн. - за основним платежем та 230 000 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 18.03.2013 р. № 224/222/00953869, підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували твердження перевіряючих про неправомірне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ПзІІ "Сєрна" та Гленкор Грейн БВ (Нідерланди), оскільки, на переконання податкового органу, такі операції, не можуть враховуватись при обчисленні об'єкта оподаткування, оскільки вони є збитковими.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено з тих мотивів, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки є правомірними та обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову з тих мотивів, що приписи Податкового кодексу України (2755-17) , не ставлять у залежність право платника податків на формування податкового кредиту від наявності чи відсутності доходу по окремих господарських операціях, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є у тому числі і операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (експорт).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Враховуючи викладені норми Податкового кодексу України (2755-17) , судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ПрАТ "Божедарівський елеватор", в межах своєї господарської діяльності, було укладено договір купівлі-продажу від 23.08.2012 р. № S138-12 із ПзІІ "Сєрна", за умовами якого позивач придбав у вказаного контрагента-постачальника соняшникову олію нерафіновану в кількості 250 тонн на загальну суму 2 760 000 грн. (в тому числі 20% ставка податку на додану вартість - 460 000 грн.) за видатковою накладною від 27.08.2012 р. № СР-27/08/4.

23.08.2012 р. між ПрАТ "Божедарівський елеватор" та Гленкор Грейн БВ (Нідерланди) укладено контракт купівлі-продажу олії, згідно якого у вересні 2012 року позивачем продано Гленкор Грейн БВ (Нідерланди) соняшникову олію у кількості 250 тонн на загальну суму 298 750 доларів США (2 387 908,75 грн.) (ставка податку на додану вартість 0%).

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (z0168-95) ) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковій накладній, яка виписана на виконання умов викладених вище договірних відносин позивача.

За змістом пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Проте, обставини щодо невідповідності договірних цін при здійснені позивачем експортних операцій рівню звичайних цін матеріалами справи не підтверджено.

При цьому, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик неотримання доходу від конкретної операції.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

У зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в діях суду першої інстанції вбачається порушення норм права, що призвели до неправильного вирішення спору, і висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог не відповідають обставинам справи.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 р. у справі № 804/7967/13-а - залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.