Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С.Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами ОСОБА_4 постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 28 лютого 2012 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Драгівської сільської ради Хустського району, Закарпатської області, ОСОБА_5 про скасування рішення сільської ради та свідоцтва про право власності на житловий будинок,-

У листопаді 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом в якому просила скасувати рішення Драгівської сільської ради Хустського району № 7 від 21.07.2011 року та свідоцтво про право власності на житловий будинок від 05.08.2011 року.

Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 28 лютого 2012 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано рішення виконкому Драгівської сільської ради № 7 від 27.07.2011 року про оформлення права власності за ОСОБА_5 на нерухоме майно в АДРЕСА_1. В іншій в частині позову щодо скасування свідоцтва про право власності від 05.08.2011 року провадження закрито та вказано, що дану вимогу слід вирішувати в порядку цивільного судочинства.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, рішенням Хустського районного суду від 28 листопада 1991 року у іншій справі позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розподіл спадкового майна задоволено. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 вартість частини спадкового майна в сумі 2352,75 крб., а за ОСОБА_5 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

На підставі вказаного судового рішення, державним підприємством технічної інвентаризації зареєстровано право власності.

Рішенням виконкому Драгівської сільської ради № 7 від 21.07.2011 року оформлено право власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_5 та 05.08.2011 року видано свідоцтво про право власності на вказаний будинок.

Позивач вважає незаконним вказане рішення, посилаючись на знецінення грошових коштів та зменшення вартості її частки у вказаному будинку, а отже просить скасувати рішенням виконкому Драгівської сільської ради № 7 від 21.07.2011 року та свідоцтво про право власності від 05.08.2011 року на вказаний будинок.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Натомість, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність правових підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Стаття 25 цього ж закону визначає, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглянути і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України до їх видання.

У відповідності до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 72 КАС України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вірно враховано апеляційним судом, рішенням Хустського районного суду від 28 листопада 1991 року вирішено питання про розподіл спадкового майна, на підставі якого відповідачем правомірно проведено реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_5 та видано свідоцтво про право власності на вказаний будинок.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 (v010p710-10) , яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції вірно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційні скарги ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.