Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Мойсюка М.І.,

суддів: Головчук С.В., Іваненко Я.Л., Тракало В.В., Черпак Ю.К.

при секретарі - Крапивка Л.А.,

за участю:

представника відповідача - Кот О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

У січні 2016 року ОСОБА_1. звернулась до суду із зазначеним позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України в ході розгляду її звернення від 20 листопада 2015 року про визнання постанови Верховної Ради України від 3 червня 2010 року "Про звільнення суддів" № 2316-VІ (2316-17) в частині звільнення позивача з посади судді Приморського районного суду міста Одеси за порушення присяги судді такою, що втратила чинність та поновлення її прав; зобов'язати Верховну Раду України розглянути на пленарному засіданні її звернення від 20 листопада 2015 року та 12 січня 2016 року про визнання постанови Верховної Ради України від 3 червня 2010 року "Про звільнення суддів" № 2316-VІ (2316-17) в частині звільнення позивача з посади судді Приморського районного суду міста Одеси за порушення присяги судді такою, що втратила чинність.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідач, всупереч вимог частини 2 статті 48 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ "Про Регламент Верховної Ради України" (далі - Закон № 1861-VІ (1861-17) ) і положень Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (393/96-ВР) (далі - Закон № 393/96-ВР (393/96-ВР) ) не розглянув на пленарному засіданні вищевказані звернення і не надав на них відповідь у строк та в порядку, відповідно до приписів наведених законів та статті 40 Конституції України.

Вважає, що вказані обставини свідчать про протиправну бездіяльність відповідача і призвели до порушення її прав, а тому просить про задоволення позову, справу розглянути в її відсутності.

Представник відповідача в письмових запереченнях просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що Конституцією та законами України не передбачено розгляд звернень громадян на пленарному засіданні Верховної Ради України, а її звернення опрацьовані у строк та в порядку, встановленому чинним законодавством України, яке врегульовує спірні правовідносини з одночасним наданням їй письмових відповідей.

Представник відповідача позов заперечила, просить відмовити в його задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується наявними доказами, постановою Верховної Ради України від 3 червня 2010 року "Про звільнення суддів" № 2316-VІ (2316-17) позивача звільнено з посади судді Приморського районного суду міста Одеси за порушення присяги.

Зазначена постанова прийнята відповідачем на підставі рішення Вищої ради юстиції від 21 березня 2007 року № 202, яким вирішено внести подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді відповідно до пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України.

Вказані акти були оскаржені ОСОБА_1. у судовому порядку, однак постановою Вищого адміністративного суду України від 9 вересня 2010 року (справа № П-128/10) у задоволенні позову відмовлено.

За змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, колегія суддів не входить в обговорення питання щодо законності згаданої постанови Верховної Ради України, оскільки є таке, що набрало законної сили судове рішення, яким не встановлено порушення прав позивача її прийняттям.

Стосовно вимог позивача щодо зобов'язання Верховної Ради України розглянути її звернення на пленарному засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Правовий статус Верховної Ради України і її повноваження визначено Розділом IV Конституції України (254к/96-ВР) .

У відповідності до статей 75, 76 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Частиною 1 статті 82, частиною 5 статті 83 і частиною 2 статті 84 Конституції України також встановлено, що Верховна Рада України працює сесійно. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України (254к/96-ВР) та Регламентом Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

В свою чергу, повноваження Верховної Ради України визначені статтею 85 Конституції України, проте ця норма не передбачає розгляд звернень громадян на її пленарних засіданнях і голосування народних депутатів України з цього питання.

Тобто, Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні, який складається з встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) кількості народних депутатів, є колегіальним органом і може приймати лише ті рішення, які передбачені Конституцією і законами України.

Чинним законодавством України не встановлено можливості колективного розгляду парламентом звернень громадян, що не спростовано доводами позовної заяви і наданих суду додаткових пояснень.

Посилання позивача на частину 2 статті 48 Закону № 1861-VІ не свідчить про порушення прав позивача і не може бути підставою для задоволення позову, оскільки ця норма лише встановлює можливість розгляду відповідачем питання щодо визнання такими, що втратили чинність законів, постанов та інших актів Верховної Ради, що набрали чинності. При цьому, згадана норма Закону № 1861-VІ (1861-17) не передбачає розгляд цих питань на підставі звернення громадян.

Варто звернути увагу і на те, що Законом № 1861-VІ (1861-17) встановлено порядок роботи Верховної Ради України, і таким не розширюються повноваження цього органу, порівняно з Конституцією та іншими законами України, зокрема і щодо розгляду індивідуальних чи колективних звернень громадян на її пленарних засіданнях.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1. про зобов'язання відповідача розглянути на пленарному засіданні її звернення від 20 листопада 2015 року та 12 січня 2016 року щодо визнання постанови Верховної Ради України від 3 червня 2010 року "Про звільнення суддів" № 2316-VІ (2316-17) в частині звільнення позивача з посади судді Приморського районного суду міста Одеси за порушення присяги судді такою, що втратила чинність.

Натомість, відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права, регламентовано Законом № 393/96-ВР (393/96-ВР) .

Преамбулою до Закону № 393/96-ВР (393/96-ВР) передбачено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України (254к/96-ВР) права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

Згідно з положеннями статті 1 вказаного Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Положеннями статей 4, 5 Закону № 393/96-ВР встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які - небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

За змістом частини 1, 3 статті 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Згідно статті 19 цього Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Приписами статті 20 Закону № 393/96-ВР встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Втім, розгляд звернень громадян Верховною Радою України відбувається з урахуванням деяких особливостей, встановлених спеціальними законами, зокрема, законом № 1861-VІ (1861-17) .

Частинами 1, 3 статті 7 вказаного закону передбачено, що організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді здійснює Апарат Верховної Ради. Апарат Верховної Ради діє на основі Положення про Апарат Верховної Ради, яке затверджується постановою Верховної Ради. Положення про структурний підрозділ Апарату Верховної Ради затверджується Головою Верховної Ради України.

Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 (769/11-РГ) (у редакції розпорядження Голови Верховної Ради України від 20 листопада 2014 року № 734) затверджено Положення про Апарат Верховної Ради (далі - Положення).

За приписами підпункту 20 пункту 7 Положення у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує прийом громадян, розгляд поданих ними до Верховної Ради України та її органів пропозицій, заяв і скарг, вивчає та узагальнює питання, порушені громадянами у зверненнях, вносить пропозиції щодо їх вирішення.

За змістом пунктів 1-3 Положення Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України. Апарат у своїй діяльності керується Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, постановами Верховної Ради України, розпорядженнями Голови Верховної Ради України та Керівника Апарату, іншими нормативно-правовими актами. Структура Апарату відповідно до пункту 35 частини першої статті 85 Конституції України, а також його гранична чисельність затверджуються Верховною Радою України. Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 року № 1678-ІІІ "Про структуру апарату Верховної Ради України" (1678-14) затверджено структуру апарату Верховної Ради України до якої, серед інших входить і відділ з питань звернень громадян.

Окрім цього, постановою Верховної Ради України від 4 грудня 2014 року № 22-ІІІ (22-19) "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України восьмого скликання" створено Комітет з питань правової політики та правосуддя до предмету відання якого віднесені питання і щодо судоустрою, статусу суддів, обрання на посади суддів безстроково, звільнення суддів, надання згоди на затримання чи арешт суддів та забезпечення діяльності судів.

З матеріалів справи вбачається, що звернення позивача від 20 листопада 2015 року зареєстроване Відділом з питань звернень громадян апарату Верховної Ради України 26 листопада 2015 року, що підтверджується реєстраційно - контрольною карткою, яка міститься в матеріалах справи.

Згідно даних цієї ж картки, 30 листопада 2015 року дане звернення передано на розгляд Секретаріату Комітету з питань правової політики та правосуддя.

21 січня 2016 року позивачу надано відповідь за № 04-29/18-215 18-214 з приводу порушених у її зверненні питань та в цей же день направлено заявнику, що підтверджується даними списку поштових відправлень.

Повторне звернення ОСОБА_1. від 16 січня 2016 року було зареєстровано Відділом з питань звернень громадян апарату Верховної Ради України, що підтверджується реєстраційно - контрольною карткою і 20 січня 2016 року передане на розгляд Секретаріату Комітету з питань правової політики та правосуддя.

Листом Комітету з питань правової політики та правосуддя від 25 січня 2016 року позивачу надана відповідь за № 04-29/48-262 по суті порушених питань у її зверненні від 16 січня 2016 року.

Ураховуючи наведене, відповідач, розглядаючи звернення ОСОБА_1. від 20 листопада 2015 року і від 16 січня 2016 року та надаючи на них письмову відповідь діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення даного позову.

На підставі наведеного, керуючись статтями 159- 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України