Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014

у справі № 810/5570/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, складено акт від 10.06.2014 № 193/173/НОМЕР_1, в якому зафіксовано порушення позивачем: п. 4.1, ст.44, п.138.2, ст.138, пп. 177.2, ст. 177 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за період, що перевірявся, на суму 335 563, 32 грн.; п. 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок додану вартість за перевіряємий період на суму 3 343,33 грн.; ч.6 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальне обов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого позивачем занижено єдиний внесок, за період, що перевірявся, на суму 776 269,81.

На підставі акта перевірки, 26.06.2014 відповідачем були прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0007411702, яким визначено грошове зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 364172,95 грн. та рішення № 0007481702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким нараховано 673 962,74 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та 33 698,14 грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Матеріали справи свідчать, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Шинна Компанія", ДП "Фастівське лісове господарство", ТОВ "Бозавар", ТОВ "Нур",Данькевичем О.М., ТОВ "Альянс Ойл Україна", ПП "Регіон-Постач", ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", ТОВ "Сервіс Груп-7", підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, копіями договорів оренди автомобілів, копіями видаткових накладних, копіями податкових накладних, копіями рахунків-фактур, копіями фіскальних чеків за придбання дизельного палива, копіями платіжних доручень та виписок з банківського рахунку, подорожніми листами та розрахунками використаного дизельного палива.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на момент надання податкових накладних, контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, у зв'язку із чим не мали права виписувати податкові накладні.

Крім того,чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги посилання податкового органу на відсутність у позивача подорожніх листів, на підставі яких здійснюється списання фактично використаних пально-мастильних матеріалів, оскільки, позивачем було надано відповідні подорожні листи та розрахунки використання у своїй господарській діяльності дизельного палива, що підтверджується наявними у матеріалах справи належними документами.

Таким чином, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 26.06.2014 № 0007411702 та рішення про застосування штрафних санкцій від 26.06.2014 № 0007481702.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .